Самотній мандрівник простує по самотній дорозі

Страница 30 из 30

Петров (Домонтович) Виктор

Разом з Тео Вінсент пройшов до сусідньої кімнати, де була колиска. Мовчки, зі сльозами на очах, стояли біля колиски брати, дивлячись на дитину, що спала. Сяючи, Вінсент обернувся до братової й, показуючи на простий коцик, що прикривав мале, сказав: "Ні, ти не повинна загортати його в мережива!"

Три дні, веселий і спокійний, провів Вінсент, гостюючи в Тео в Парижі. Тоді, 21 травня 1890 р., він оселюється в Овері-сюр-Уаз, тут він підтримує стосунки з доктором Ґаше, другом маляра Сезанна, малює з нього портрет. Він цілком здоровий, і тільки страх перед поверненням жахливих його нападів переслідує його. Він багато працює, і ця напружена праця виснажує його.

Останні числа липня. Різка суперечка з доктором Ґаше з приводу незакінченої картини порушує рівновагу. Зневір’я охоплює його. Усю свою злидоту він бачить перед собою. Сповнений невимовної нудьги, він пише листа до Тео: "Ти весь час бідував, щоб годувати мене. Але я, я поверну гроші або поверну душу!"

27 липня 1890. З фарбами, щоб малювати, і з револьвером, який він бере з собою лякати ворон, він іде за місто. Селянин, який проходить тією ж дорогою, бачить його й чує, як він говорить до себе: "Це неможливо! Це неможливо!" Минає день, приходить ніч. Він все ще не повертається додому. Нарешті його бачать, як він, похитуючись, іде до площі перед мерією, і кров тече йому з рани. Його одводять до доктора Ґаше.

…"Я хотів застрелитись!" — каже Ван Ґоґ докторові. Доктор кладе його на операційний стіл і робить спробу витягти кулю, але безуспішно, куля проникла в живіт, і рана смертельна. Вінсент каже дати йому люльку й курить весь час. Наступного дня приїздить Тео. Вінсент робить спробу усміхнутись йому назустріч: "Ти бачиш, ще один раз — невдача!" Він хотів потрапити в серце, щоб вмерти відразу.

День проходить спокійно. Вінсент палить свою люльку далі. Тео сидить коло нього і підбадьорює його сподіванкою, що він житиме, але він не чує його і шепоче: "Нещастя не скінчиться ніколи!"

Страждання припиняються наступного дня зі смертю.

О першій годині дня 29 липня 1890 року.