— Дуже я радий з цього, що наша галицька земля Україні такими славними людьми пособляє.
— У нас тут тепер велика робота, а ти мусиш нам помагати.
Це був о. Єлисей Плетенецький, архімандрит Києво-Печерської лаври.
Він довго читав листа від кошового.
— Довго ти, Конашевичу, вчився в Острозі?
— Більш як чотири роки.
— Я знаю, через що ти з Острога мусив утікати. Отець Дем'ян Наливайко багато мені про тебе писав і розказував, як тут у мене пробував.
— Отець Дем'ян все був на мене дуже ласкавий, дай йому Боже здоров'я, многих літ дожити.
— Чому ти раніше не приїхав? Мені тебе дуже треба було. Ледве я припинив, що мій план не попсувався.
— Я довго нездужав, преосвященний отче. У поході проти татар над Інгулом мене таки добре шарпонули, трохи не минувся. Добрі люде не дали загинути.
— Правда, що того року запорожці справились з ордою. Тут про те знають. — А по хвилі каже: — Знаєш, Петре, на що мені тебе треба?
— Приказуйте, ваша милість, я на ваші услуги. Пан кошовий казав мені, щоб у всьому вас слухати.
— Я не хочу від тебе силуваної слухняності, а таки добровільної. Таке діло: тут є один український православний вельможа Аксак, гербу Акшак. У нього є два хлопці, їм треба якраз вчителя, і я за порадою отця Дем'яна призначив тебе за вчителя.
Петро узявся за голову:
— Боже мій! Та де ж я дам цьому раду? Я ніколи вчителем не був, а до того я все позабував, що знав.
— Що забув, то собі пригадаєш. Це мусить бути, і я інакше зробити не міг. Ти, либонь, знаєш, що тепер таке зайшло, що наші православні вельможі чужими людьми, ворожими нашій вірі, церкві і народові послугуються. І то виручаються в таких справах, як виховання православної молоді, з чого виходить для нас велика шкода, бо роблять з неї перевертнів та яничарів. Ти бачиш, а може, на Січі і не знають цього добре, що у нас всюди на Русі заводиться унія і наші вельможі один по однім відпадають від батьківської православної віри, а хто відпаде від батьків, той і для народу пропав навіки. Патри єзуїти всюди швендяють і на вчителів пхаються по великопанських православних домах. Так само хотів зробити й Аксак. Як його хлопці вийшли поза азбуку, хотів узяти до свого дому патра єзуїта, якого йому поляшені вельможі порадили. Щастя, що його жінка не хоче з хлопцями розстатися, а то були б хлопці помандрували до якого єзуїтського ліцею. З тяжкою бідою я його від цієї думки відвів і переконав, що наша Острозька школа вивела вже чимало вчених людей. І мені поталанило цього доконати. А Господь так покермував, що ти впору приїхав. Аксак дуже нетерпеливиться. Знай же, Петре, щоб Острозької школи і мене ураз не засоромити.
— Я справді боюся, чи цьому дам раду.
— Петре! Щоб учень Острозької школи не вмів учити двох панських жовтодзьобів, то не можу повірити. Та ти, крім наук книжних, вчи їх ще дещо такого, чого в книжках нема. Вчи їх любити свою церкву, свій народ. Нам унія і латинство грозять, розумієш?
— Чи унія уже заведена? Я той увесь час жив далеко від світу серед козаків і дуже відстав від цього, що у світі робиться. Серед воєнної метушні мене мало це захоплювало.
— То зле. Ми всі повинні тим інтересуватися, ми всі повинні подати собі руки, всі від малого до великого, до завзятої боротьби в обороні батьківської церкви і народу. Ти, може, і не знаєш добре, що це унія і до чого вона нас веде? В книжці воно називається з'єднання православної церкви з римською і підчинення обох церков римському папі. Наші деякі владики дались вже до унії заманити і зрадили свою церкву, гадаючи, що її таким побитом врятують від пониження і занепаду. Вони зробили це, не питаючи вірних. Гадали, що всі підуть за ними, мов телята за коровою. Та не туди дорога до врятування нашої церкви від занепаду. Треба над цим працювати у її середині. Польща, опанована єзуїтами, веде завзяту боротьбу з благочестям на життя і смерть. То лише на папері таке гарне. А на ділі, то унія має бути тим помостом, через котрий православ'я має перейти у католицтво, а за нею увесь народ, а через католицтво усе має зляшитися. Унія, то лише форма одежа, а одежу можна легко змінити. От бачиш, де небезпека. А тепер друге: уніати, підпирані єзуїтами і польським урядом, йдуть на нас гвалтовно, перебирають силою наші церкви на свої, загортають під себе церковне майно, усюди наставляють своїх ксьондзів. Коли спорожниться православний владичий стілець, то вже православному його більше не бачити. Скільки я мушу вести процесів і боротьби, обороняючи монастирське добро від напасті? А хто ж мені у цьому поможе? Наші пани? Вони з магнатами з Польщі кумаються і пропадають. Народ? Господи! Хто той бідний темний народ? Це ж або пригнічені міщани або мужики, невольники, приковані до панського лану. Вони не сміють голови піднести. Лишаються нам козаки. Та їх треба для церкви приєднати, щоб вони справу православної батьківської церкви вклали у свою козацьку справу. Я їм побожності не відмовляю, але їх треба конче вивести з тої байдужості для віри і церкви, в яку вони серед твердого непевного степового життя попали.
— Це свята правда.
— От бачиш! Завданням твого життя хай буде перемінити це, що б там не було. Ти маєш працювати над цим між козацьким лицарством, а я тут, серед православної церкви, а тоді обидві сторони подадуть собі руки, от так, як ми собі тепер подаємо.
Архімандрит наставив Петрові свою суху слабу руку, на якій видніли сині жили. Петро її з пошаною поцілував.
— Я, преосвященний отче, з тим згоден. Та з того би виходило, що моє завдання між козацтвом, а не між вельможами, з котрими я і говорити до ладу не вмію.
— Ти мене за слово не хапай, а краще ти сідай тут біля мене, а ми як добрі земляки ще потолкуємо. — Він посадив Петра на стілець побіч себе і говорив далі: — До цього завдання, яке ти сповнити маєш між козацтвом, ти ще гаразд не підготовився. Тобі треба побути трохи у городі і придивитися, як живуть православні і чого нашій церкві треба. В Острозі ти цього не бачив, бо там ніхто православної церкви не гнітить, не нівечить. Побудь ти трохи тут, придивися, побудь між православним панством, придивись і прислухайся. А при тім ти ратуй дві молоденькі душі перед упадком і затратою. Ти будеш моїм частим гостем. Не одне я тобі ще маю сказати. Не одне ми враз обговоримо і обміркуємо. Ти мусиш у те все вжитися, захопити цим усю свою душу. Поки що ми поговорімо тепер про буденні вещества. Є у тебе яка пристойна одежа?