В'їжджаючи в ту пітьму, всі були схвильовані, начеб прочували якесь лихо.
Лише десь опівдні повіяв легенький вітерець, дерева стали колихатися, мряка кудись подівалася, аж прояснилося. Всі повеселішали, і аж тепер прорвалася сумна мовчанка, що досі царила. Люде стали розмовляти.
Від переднього воза крикнув Дрозд, щоби ставати. Він побачив серед дороги півперек глибокий рів. Зараз догадався, що то якась злодійська штука, бо рова ніколи тут не було. Кількоро людей відставив з лопатами, інші рубали у лісі дерево і перетягали до рову. Дрозд цілий час ходив попри вози і пильно заглядав у ліс, чи нема чого небезпечного.
Робота була напівготова, як з лісу, з корчів стали виходити якісь підозрілі люде. їх було щораз більше. Дрозд крикнув:
— До зброї! Це напад!
Зробилася метушня, бо в цій самій хвилі лісовики кинулись на валку.
Дрозд узяв у руки якусь ломаку, періщив на всі сторони та кричав з усієї сили:
— Бий псубрата, що влізеться!
З другого кінця орудував його челядник бердишем. Купці обороняли своє добро чим попало. Зчинився страшний крик, що лунав по лісі.
Багато розбишак лежало з розбитими головами. Дісталось і нашим, та ніколи було перев'язувати рани, хоч кров лилася.
Марко з Петром повлазили на віз, бо так їм наказав Степан.
Один з розбишак закрався до воза кульчичан і став порпатись. Хлопці бачили його ноги. Петро приповз ближче, сплутав йому обидві ноги мотузом і прив'язав до колеса. Марко побіг попід вози і сказав батькові, що коло їх воза злодій порається. Степан надбіг до воза і замахнувся шаблею. Злодій хотів відскочити назад і впав у болото. Кілька людей кинулися на нього і зв'язали мотузом за руки й ноги.
Подорожні відбилися; розбишаки, ті, що могли рушатися, втікали в ліс. Запанувала велика радість. Тепер можна було і ранених перев'язати.
Дрозд підійшов до зв'язаного розбишаки і став його перепитувати. Розбишака мовчав, мов німий.
— Розложити огонь, — наказав Дрозд, — припечемо його трошки, то все виспіва.
— А далі став придивлятися до нього та й каже: — Еге, любчику, ти хоч нічого
не говориш, я тебе знаю. Панове, ми зловили самого ватажка... От будуть мати у. Львові радість! Ну, пане Карий, поїдемо до Львова, там на тебе не віднині ждуть.
— Ніде мені таїтися. Коли пізнали, то я тобі, пане Дрозде, ось що скажу: пусти мене, а не пожалієш того.
— От вигадав! Тепер, як тебе розрубають начетверо, а вони зроблять це напевно, уся околиця буде мати спокій.
Карий засміявся:
— Чи ти того певний, що мене туди довезеш? Ще заки з того лісу виїдеш, мої товариші відіб'ють мене, а тоді ні один живий з вас не вийде.
— А ти також пропадеш, бо я тебе першого роздавлю.
— А хоч би й так, то з того лісу наш брат не виведеться. Як ти думаєш, чи є де краща сторона для нашого ремесла, як цей ліс? Не стане Карого, то буде білий, рудий, який хочеш...
— Ти це називаєш ремеслом? Може, і цех свій розбишацький маєте?
— Авжеж, що так. Кожне ремесло добре, що дає заробок. Ти ріжеш свиней і заробляєш, а я інколи заріжу чоловіка і маю теж свій заробок. Ти можеш страшити, але можу і я, от як тепер. Не повелось нам, а тільки через те, що той собака, якого я вислав на розгляд, фальшиво мені доніс про вашу силу. Коли б я був знав, що валка така велика, був би вас або не зачіпав, або взяв більше людей. Коли він живий, накажу його повісити за це... Але я рад би знати, який чорт під тим возом замотав мені посторонком ноги, так що я незчувся, та ще, шельма, прив'язав мотуза до колеса.
Подорожні стали придивлятися. Справді, до колеса був прив'язаний мотуз, а другий кінець обмотаний був коло ніг. Розбишака мав на ногах грубі чоботи і незчувся.
— То Петро таке виладив, — каже Марко.
— Покажіть мені його, — каже Карий.
Привели Петра.
— Отаке щеня мене, Карого, перехитрило і поконало?!
— Як Давид Голіята, — каже хтось із гурту. Дрозд узяв Петра попід пахи і підніс угору, як сніп соломи:
— Славний ти хлопець далебі! Давай тебе поцілую.
— Слухай, пане Дрозд, чи миримось?
— Не хочу і слухати про те.
— А таки послухай! Мої товариші будуть мститися на тобі за мене. Не йти тобі більше тим лісом, а як піймають, то згинеш у тяжких муках. А хоч би ти з Самбо-ра і не рушався, то тебе й там знайдуть. У нас велике братерство, ти того не знаєш.
— Ані пес того не буде знати, що я тебе піймав.
— Тобі так лише здається. Чи гадаєш, що мої люде не підслухують, що тут говориться? Я навмисне закликав тебе по імені так, що аж в лісі було чутно. А коли ти мене пустиш, то, я не то що твоєї валки ніколи в житті не буду чіпати, та ще тобі дам такий знак, що ніхто тебе не займе ніколи, під горлом. Пам'ятай, що рука Максима Карого далеко й широко сягає.
Дрозд став надумуватися. Може, він і добре говорить, краще було б не зачіпати чорта. Ціле життя відтак мучитися непевністю, що кожної хвилі може біда трапитися.
— А хто мене впевнить, що ти додержиш слова?
— Карий все слова додержує, хоч би і ворогові. Ви мене звете ватажком розбишак, а я лицар, запиши собі це. Врешті, роби, як знаєш. Я, пускаючись на такий промисел, був приготований, що скінчу на палі. Перед тим я був інший, а що мене до того привело, нащо тобі це знати? Ти не піп, і сповідатися перед тобою не буду.
Дрозд надумався ще, а відтак каже:
— Розв'яжіть його.
Карий випростувався на всю стать. То був кремезний хлоп. Петро аж налякався свого діла, побачивши такого велета.
— Ось моя рука, що слова додержу, а ось тобі мій знак. — Він вийняв з кишені кусок березової кори, на якій були нарізані якісь знаки. — 3 тим можеш йти через той ліс опівночі сам-один, а волос тобі з голови не впаде. А де ж той жовтодзюб, що мене так хитро сплутав?
Петро став ховатися поза людей, йому здавалося, що великан хоче його роздавити.
— Та тепер нічого тобі, хлопче, боятися, коли на мирову пішли. Ось на тобі дукача на спомин від Максима Карого. Жий собі, хлопче, на славу свого роду, та най тебе господь боронить, щоб дожив ти такої долі, як я. Здорові будьте, люде добрі. — 3 тим словом він скочив у ліс і пропав їм з очей.
З того, що так справа покінчилася, був Дрозд дуже радий. Він був певний, що Карий додержить слова, отже, він і та валка, яку він буде вести, буде вільна від напасті і грабунку. Через те його слава ватажка рознесеться. Тепер буде можна більше за провід заправляти.