Сагайдачний

Страница 192 из 208

Чайковский Андрей

— Я приймав їх достойно, як другів, — залепетав мурза.

— Не в тім діло... Я питаю, чи ти мене пізнаєш?

— Пізнаю вашу світлість, — каже мурза вже сміливіше, і вдарив перед Сагайдачним глибокий поклін, аж до землі.

— Стій і слухай, що тобі скажу. Тоді ти бажав собі, щоб тобі привели того козацького шайтана, Сагайдачного. Ти обіцяв навіть заплатити за се великі гроші, вже не тямлю скільки... та ми за ціну не будемо торгуватися.

Козаки стали страшно сміятися.

— Отож бачиш, мій голубе, що то я обіцяв тобі привести живого Сагайдачного, і от я, хоч невірний гіявр, додержую слова, бо Сагайдачний — то я сам. Коли не віриш, то і забожусь на Євангеліє, що я — Сагайдачний.

Тепер мурза ще гірше налякався, дивлячись на Сагайдачного, начеб справді шайтана побачив. Він чував, що Сагайдачний нікого не щадить, і прочував свою смерть та ще на муках. Він впав лицем до землі, підповз до ніг Сагайдачного і хотів йому цілувати ноги. Він лепетав:

— Ти — світло моїх очей, я твій раб, пощади мене, я дам окуп, який захочеш. Пощади! О Аллах, Аллах! Рятуй мене, змягчи серце мого пана і повелителя...

— Я знаю, що ти би сього зі мною не зробив, ти був би помучив Сагайдачного, себто мене, і послав у кайданах до хана. Не трудись, я сам там йду з цілим військом, а ти, будь ласка, сідай на коня і біжи до твого хана, поклонись йому від Сагайдачного і скажи, що я з усією силою йду до нього в гості, щоб заздалегідь приладився достойно нас прийняти. Встань! Тобі зараз дадуть коня... Тільки знай, що коли б ти сього не послухав, то, піймавши тебе вдруге, прикажу на кіл застромити.

Мурза, почувши це, не хотів собі вірити. Він думав, що Сагайдачний прикаже його зараз повісити або кіньми розірвати, а ось він його помилував. Коли б лише з-поміж козаків вирватись, тоді він безпечний. Він не дурний, щоб ханові на очі показуватися, бо, певне, не мине його ганебна смерть, за те що так дав підійтись козакам, але він пошле кого іншого до хана звістити, що козаки йдуть на Бахчисарай з великим військом та що Перекоп вже зайнятий.

Мурза кланявся на всі боки, дякував, поки не доп'яв коня. Один посильний козак перевів його поміж військом.

У цю хвилю надійшла козацька чета з партією татарських бранців, самих знатних татар. Та між ними був один обідраний дідок з пов'язаною головою. Він знав трохи по-українськи, і від козаків довідався, що ватажок Сагайдачний те саме, що Конашевич. Тоді дідок став тішитись та лебедів, благав козаків, щоб його повели перед отамана, бо вони добре знайомі, і він має отаманові дещо дуже важного сказати. Козаки вволили його волю і враз з пійманими багачами повели перед отамана.

Як став перед Сагайдачним, випередивши усіх, Сагайдачний став до нього придивлятись і зараз пізнав Ахмета.

— Здоров будь, Ахмете. Ти, добрий Ахмете, мій друже. — Сагайдачний подав йому руку на привітання. — Коли ти досі живий, то вже нічого тобі не станеться.

Ахмет став плакати:

— Ахмет бідний, усе втратив. Моя убога хата згоріла, нічого не маю, а моя бідна жінка з дітьми ховається у льоху під клунею... Може, вже подушились від диму. Мене ранили в голову, та се нічого: коли б лиш тих моїх бідних зберіг Аллах...

— Ми зараз твоє діло поладнаємо. Напиши, писарю, йому цидулку, що він остається під моєю рукою і ніхто не сміє чіпати ні його, ні його рідні. Знайте, товариші, що сей добросердий чоловік врятував мені і цілій сотні товаришів над Інгульцем життя. Коли б не він, не був би я тут сьогодні з вами. Ось тобі нагорода, Ахмете. За се поставиш собі нову хату, кращу, як була твоя. — Сагайдачний подав татаринові гаманець з червінцями і стиснув йому руку на прощання. — Прощай, діду, та не згадуй лихим словом. Може, коли ще стрінемось. А то письмо бережи добре. З ним можеш мандрувати по усьому Запорожжі. Тобі волос з голови не впаде, бо це письмо я дав тобі.

Ахмет подякував Сагайдачному і побіг рятувати свою сім'ю.

— Нечувана річ, — говорив один старшина. — Щоб між бусурменами такі люде водилися.

За той час горів город у кількох місцях. Козаки не втерпіли, щоб його дотла не знищити. Татари робили те саме на Україні. Це була заплата за їхнє руйнування. З горючих домівок втікали татари, рятуючи свою мізерію. Їх козаки вбивали безмилосердно, не щадячи ні молодого, ні старшого. У тих часах інакше побіди використати побідники не вміли. Сагайдачний заборонив забирати яку-небудь здобичу, щоб не обтяжувати свого табору. Усе мало бути понищене, спалене, щоб ворог не знайшов тут пристановища і не заступав їм дороги, коли будуть вертатися...

Відпочивши біля згарищ Перекопу, козацька армія перейшла в Крим. Тепер знайшлися у ворожому краю, і кожної хвилі треба було сподіватися ворожого наскоку. Вістка про похід козаків і зруйнування Перекопу рознеслась блискавкою по всьому Криму.

Сагайдачний запорядив йти далі возовим табором.

Широким фронтом їхала передня часть возів у три лави. Вози попри себе у такім віддаленні, щоб кожної хвилі станувши, могли повернутися боком до себе і створити одноцілий вал. Тоді коні і воли заводили всередину. За цими лавами їхали вози бічні, знову у три рядки, так, що вози другого рядка заступали прогалини крайньої лави. Так само йшли вози у задній лаві. На крайніх возах були поміщені гармати. Посеред движимої фортеці містилась уся піша сила козацького війська.

Довкруги того чотирикутника йшла великим колесом кіннота, яка висилала від себе роз'їзди. Коли б ворог наступав, тоді кіннота заїздила поміж вози до табору. Козаки злізали з коней і ставали до оборони поза возами. Вони стріляли з возів і з-під возів, і відкривали наглий огонь рушницею і гарматами. Якби треба було довший час оборонятись на місці, тоді скрайні вози окопували могильники земляним валом. По тім всі ховалися до табору.

Через кілька днів Сагайдачний не стрічав більшого опору. Поменші татарські ватаги могла сама кіннота порозганяти. Сагайдачний догадувався, що татарська головна сила або зібралась заступати козакам дорогу у Бахчисарай, ханову столицю, або вона, певно, заступить йому дорогу десь у степу. Сагайдачний навмисно випустив перекопського мурзу, щоб він звістив хана, що козаки йдуть на Бахчисарай.