Мати почала тепер думати, що повелася несправедливо і з його батьком. Чи має вона право лишати сина собі? Мабуть, що ні. Чи може вона сама тільки втішатися цією маленькою істотою, що їй не годна скласти ціну ніяка людська сила? Ні, це було б таки несправедливо.
Але їй так не хотілося вертатись до чоловіка. Вона боялася, що то буде її смерть. Одначе дитина була ще в більшій небезпеці: вона кожної хвилини могла вмерти нехрещена.
Той тяжкий гріх, що погнав графиню з дому, вже не висів над душею. Тепер у серці її жила тільки одна любов — до своєї дитини. І вона не боялася ніякої муки, ніякого приниження, аби тільки запевнити синові належне місце в житті.
Вона закликала господарів і розповіла їм усе про себе. Тоді господар поїхав у Борг повідомити графа Дону, що його дружина жива й народила дитину.
Господар повернувся пізно ввечері. Графа він не застав, бо той уже виїхав, але він навідався до священика в Свартше і поговорив з ним!
Так графиня довідалась, що її шлюб оголошено недійсним і що вона більше не має чоловіка.
Священик написав їй ласкавого листа й запропонував притулок у своєму домі.
Передали їй також батькового листа до графа Дони, що, мабуть, прийшов до Борга через кілька днів після її втечі. Саме цей лист, де старий просив якнайшвидше узаконити шлюб, навів графа на думку, як найлегше позбутися дружини.
Легко собі уявити, що графиня більше обурювалась, аніж журилася, слухаючи розповідь господаря.
Вона цілу ніч не спала і все верталася до однієї думки: дитині треба мати батька.
Другого ранку господар на її прохання поїхав до Екебю по Єсту Берлінга. Єста довго випитував неговіркого селянина, але так нічого й не довідався. Так, графиня жила в них ціле літо, була здорова, працювала. Тепер народилася дитина. Дитина квола, але мати скоро подужчає.
Єста запитав, чи графиня знає, що її шлюб оголошено недійсним.
Авжеж, тепер знає. Вчора дізналася.
Цілу дорогу Єсту обсипало то жаром, то морозом.
Навіщо він їй? Чого вона послала по нього?
Він згадав, як прожив це літо над озером Левен. Дні його минали в жартах і розвагах, у веселому товаристві, а вона тим часом працювала й страждала.
Єста ніколи не сподівався знову її побачити. О, якби ж він смів був сподіватися! То, може, з'явився б тепер перед нею зовсім іншою людиною, набагато кращою. А так що він має за собою, крім звичайних шалених витівок?
Близько восьмої вечора він був уже на місці, і його відразу повела до неї. В комірчині стояв присмерк, і Єста насилу розгледів, де вона лежала. Господарі також зайшли з ним.
Треба знати, що ця жінка, чиє обличчя біліло перед ним у сутінку, й далі була для нього найшляхетнішою, найчистішою, найпрекраснішою душею з усіх, що будь-коли топтали грішну землю. Тепер серце йому залляла гаряча хвиля, він хотів упасти навколішки й подякувати, що знову її бачить, але був надто схвильований і тільки й зміг вигукнути;
— Люба графине Елісабет!
— Добрий вечір, Єсто!
Вона подала йому руку, що знову зробилася ніжна й прозора. Вона мовчки чекала, поки Єста переборе своє хвилювання.
У самої неї зустріч не викликала глибоких почуттів. Вона тільки дивувалась, що Єста, здається, більше думає про неї. Невже не розуміє, що йдеться лише про дитину?
— Єсто, — лагідно мовила вона, — ти мусиш мені допомогти, як колись обіцяв. Ти знаєш, що мій чоловік покинув мене і дитина моя лишилася без батька.
— Знаю, графине, але тепер усе міняється. Тепер, коли народилась дитина, напевне можна змусити графа узаконити ваш шлюб. Я неодмінно допоможу, вам!
Графиня всміхнулася.
— Ти гадаєш, що я буду нав'язуватися графові?
Єсті кров ударила в голову. Чого ж вона хоче? Чого вимагає від цього?
— Ходи сюди, Єсто, — мовила графиня й знову простягла йому руку. — Не ображайся на мої слова, але я подумала, що оскільки ти…
— Вигнаний священик, пияк, нахлібник, убивця Еби Дони, аякже, свої чесноти я знаю…
Ти сердишся, Єсто?
— Ні, волію, щоб ви не кінчали своєї думки.
Одначе графиня повела далі:
— Багато є таких, що хотіли б стати твоєю дружиною з кохання, але я до них не належу. Якби я тебе любила, то нізащо б не зважилась отак розмовляти з тобою. Задля себе я б ніколи не просила тебе, Єсто, а задля дитини мушу. Ти вже, певне, здогадався, чого саме. Для тебе це велика ганьба, бо я покритка з дитиною. Я думала, що ти допоможеш мені, не тому, що вважаю тебе гіршим за інших, — хоч ні, була в мене й така гадка. Але найбільше я покладалася на твою добрість, Єсто, знала, що ти герой і здатний на самопожертву. Та, може, я хочу надто багато від тебе? Може, на таке чоловік не здатний? Якщо ти надто гордуєш мною, якщо ти просто не можеш стати батьком чужої дитини, то скажи щиро! Я не буду на тебе сердитися. Я сама знаю, що хочу надто багато, але дитина така квола, Є сто. І так прикро, що їй при хресті не можна дати батькового прізвища.
Слухаючи її, Єста відчував те саме, що тоді, весною, коли йому довелося висадити її на берег і лишити напризволяще. Тепер він мав допомогти їй занапастити все її майбутнє. Саме він, що кохав її.
— Я зроблю все, що ви хочете, — мовив €ста.
Другого ранку він удався до пробста в Бру, бо йому підлягала церква в Свартше, де мали оголошувати заручини.
Доброго старого пробста зворушила Єстина розповідь, і він пообіцяв узяти на себе весь клопіт про шлюб.
— Авжеж, — мовив він, — тобі треба їй помогти, вето, конче треба. А то. вона збожеволіє. Їй здається, що вона вчинила велику кривду дитині, позбавивши становища в житті. У цМ жінки надзвичайно вразливе сумління.
— Але я знаю, що зроблю її нещасною, — не витримав Єста.
— Не маєш права, Єсто. Тепер тобі доведеться дбати про жінку й дитину, і ти повинен стати розважливий.
Найперше пробст поїхав до Свартше поговорити з священиком і суддею. А наступної неділі, першого вересня, в церкві Свартше оголошено заручини Єсти Берлінга з Елісабет фон Турн.
Потім дуже обережно матір перевезено до Екебю і там охрещено дитину.
При цій нагоді пробст поговорив з графинею. Сказав, щоб вона ще розважила, перше ніж виходити заміж за такого чоловіка, як Єста Берлінг. Спершу їй треба було б написати про все батькові.