Свізін сидів і досі, він затримався довше ніж звичайно, бо відчував, що йому треба трохи розважитись. Почувши про частування, він чмихнув. Ну й молодь тепер пішла! Його печінка зовсім розладналась, і він навіть чути не міг, що хтось інший п'є сливове бренді.
Він зразу ж пішов, сказавши Сомсові:
— Як там твоя дружина? Перекажи, що коли їй буде нудно і вона схоче пообідати зі мною тихо-мирно, нехай приїздить,— я почастую її таким шампанським, яке їй не часто доводиться пити.
Дивлячись на Сомса з висоти свого зросту, Свізін стиснув його руку в своїй великій, пухкій, жовтій руці, ніби хотів розчавити всю цю дрібноту, а потім, випнувши груди, рушив перевальцем до дверей.
Місіс Смолл і тітонька Гестер вжахнулись. Свізін такий химерний!
Їм самим кортіло запитати Сомса, як сприйме рішення суду Айріні, але вони знали, що запитувати про це не годиться: можливо, він сам щось скаже з цього приводу, з'ясує для них це пекуче питання, що стало чи не головним у їхньому житті, питання, яке мучило їх нестерпно тому, що його доводилося замовчувати; навіть Тімоті — і той уже про все знав, і новина ця згубно вплинула на його здоров'я. А Джун, що робитиме Джун? Це теж захоплююче, хоч і небезпечне, питання!
Вони не забули останнього візиту старого Джоліона, після якого він ані разу до них не заходив; вони не забули того відчуття, яке охопило всіх присутніх,— відчуття, що родина Форсайтів уже стала не та, що вона розпадається.
Але Сомс не зачіпав цікавої для них теми; він сидів, поклавши ногу на ногу, й розводився про барбізонську школу художників, яку він щойно відкрив. Вони скоро прославляться, і, певна річ, на них можна буде заробити чималі гроші; він оце надибав дві картини якогось Коро, чарівні штучки; якщо за них призначать помірну ціну, він їх неодмінно купить,— він гадає, що згодом вони коштуватимуть набагато більше.
Місіс Септімус Смолл і тітонька Гестер слухали Сомса з цікавістю, але їх трохи ображало, що з ними не хочуть поділитися важливими новинами.
Слухати його цікаво, навіть дуже цікаво, до того ж Сомс такий тямущий, що хто-хто, а він, напевно, зуміє дати раду тим картинам; проте їм хотілося б знати, які в нього плани тепер, коли йому пощастило виграти справу; чи він збирається відразу ж виїхати з Лондона й оселитися в Робін-Гілі, а коли ні, то що ж він вирішив робити?
Сомс відповів, що сам іще не знає; Мабуть, вони скоро переїдуть. Він устав і поцілував тітоньок.
Тільки-но тітонька Джулі пройшла крізь цей прощальний обряд, як з нею сталася раптова зміна — ніби в душу їй хлюпнула хвиля шаленої відваги; здавалося, кожна рисочка її обличчя силкується звільнитися від невидимої щільної маски.
Вона випросталася на весь свій чималий зріст і мовила:
— Давно вже я думаю, любий, що треба тобі усе розказати, і всі інші мовчать, то я вирішила...
Тітонька Гестер перебила її:
— Джуліє, попереджаю тебе, ти робиш це...— вона загнулася, переводячи дух,— ти робиш це на свою власну відповідальність!
Місіс Смолл провадила далі, ніби не чуючи:
— Так от, щоб ти знав, любий: місіс Мак-Ендер бачила Айріні у Річмонд-парку — вона гуляла там із містером Босіні.
Тітонька Гестер, що теж була підвелася, тепер опустилася в своє крісло й одвернулась. Ні, Джулі аж надто вже!.. Ну навіщо було заводити цю розмову в її, тітоньки Гестер, присутності. І, затамувавши дух, вона чекала, що ж відповість на це Сомс.
Сомс почервонів — рум'янець, як завжди, спалахнув у нього між бровами; піднявши руку, він розглянув нігті, ніби вибираючи, котрий із них йому найбільш до вподоби, прикусив його злегка, а потім процідив крізь зуби:
— Місіс Мак-Ендер — змія!
І, не чекаючи відповіді, вийшов з вітальні.
Дорогою до Тімоті Сомс обміркував, як поводитиметься вдома. Він зайде до кімнати Айріні й скаже:
"Справу вирішено на мою користь, і на цьому хай буде кінець! Я не хочу кривдити Босіні; сподіваюся, ми з ним знайдемо спільну мову; ніхто не збирається його розоряти, а ми з тобою — забудьмо минуле! Ми здамо в оренду наш будинок і оселимося там, де немає цих туманів. Ми негайно переїдемо в Робін-Гіл. Я... я не хотів тебе образити! Тож потиснімо одне одному руки і..." Може, вона дозволить йому поцілувати себе, і все минеться!
Коли ж він вийшов від Тімоті, його наміри були вже зовсім не такі прості. Ревнощі й підозра, що тліли в його душі місяцями, тепер спалахнули палючим полум'ям. Раз і назавжди він покладе кінець цим витівкам; він не дозволить їй ганьбити свого імені! Коли вона не може чи не хоче любити його, як належить їй з обов'язку, а йому по праву, то хай не крутить роману з кимось іншим! Він їй цього не подарує, він погрозить їй розлученням! Вона зразу схаменеться, бо ніколи не зважиться на розлучення. А що... а що, коли зважиться? Він похолов: така можливість досі не спадала йому на думку.
Що, коли вона зважиться? Що, коли відверто йому признається? В якому він тоді буде становищі? Тоді йому доведеться порушити справу про розлучення!
Розлучення! Це слово паралізувало його своїм жахливим значенням; воно суперечило всім життєвим принципам, якими він досі керувався. Прямота цього слова злякала Сомса: він відчув себе в становищі капітана корабля, що підходить до борту і власними руками кидає у море найдорогоцінніший вантаж. Таке марнування свого добра здавалося йому безглуздям. Це пошкодить його професійній репутації. Йому доведеться продати будинок у Робін-Гілі, на який він витратив стільки грошей і покладав такі надії,— продати собі на збиток. А вона! Вона вже не буде йому належати, навіть формально стане йому чужа! Вона назавжди піде з його життя, і він... він ніколи вже її не побачить!
Кеб минав квартал за кварталом, а Сомс усе думав і думав про те, що ніколи вже не побачить Айріні!
А може, їй нема в чому признаватися? Атож, навіть зараз їй, мабуть, ні в чому признаватися. То чи ж розумно заходити так далеко? Чи ж розумно ставити себе у таке становище, коли йому доведеться забирати назад свої слова? Постанова суду розорить Босіні, розорена людина ладна на все, але що Босіні може вдіяти? Він може виїхати за кордон: банкрути завжди виїздять за кордон. Що можуть вони вдіяти,— якщо вони й справді будуть разом,— без грошей? Краще почекати й пересвідчитися, що з цього вийде. В разі потреби він найме детектива, щоб той за нею стежив. І знову його охопив напад ревнощів,— неначе гострий приступ зубного болю,— і він мало не застогнав. Але йому треба зважитися, виробити який-небудь план дій, перш ніж він доїде додому. Коли кеб спинився біля ганку, Сомс так ні на що й не зважився.