— Тобі,— сказала Джун, стискаючи його лікоть.
Джоліон здригнувся. "Мені?— подумав він.— Ага, це вона хоче мене про щось попросити. Ми, Форсайти, завжди прагнемо домогтися свого, кожен по-своєму".
Джун підсунулася до нього ближче.
— Таточку,— мовила вона,— ти купи галерею, а я платитиму тобі чотириста фунтів щорічно. Тоді ніхто з нас нічого не втратить. До того ж це чудовий спосіб укласти гроші
Джоліон засовався на сидінні.
— Чи не здається тобі,— мовив він,— що художникові якось не дуже личить купувати галерею? До того ж десять тисяч фунтів чималі гроші, а я не комерсант.
Джун подивилася на нього щиро захопленим поглядом.
— Звичайно, ні, але у тебе страшенно діловий вигляд. І я певна, нам пощастить зробити галерею прибутковою. Це буде пречудовий спосіб збити пиху з цих нікчемних гендлярів та всяких невігласів.
І вона знову стиснула батькові лікоть.
На обличчі Джоліона з'явився вираз жартівливого відчаю.
— Де ж ця дивовижна галерея? Мабуть, вона міститься в якомусь чудовому місці?
— За рогом Корк-стріт.
"Атож,— подумав Джоліон.— Я так і знав, що вона десь за рогом. А тепер спробую заручитися її допомогою!"
— Ну що ж, я подумаю про це, але трохи згодом. Ти пригадуєш Айріні? Я хочу, щоб ти поїхала до неї разом зі мною. Сомс знову до неї чіпляється. Їй було б куди безпечніше, якби ми знайшли для неї який-небудь притулок.
Слово "притулок", яке він ужив випадково, швидше розбудило в Джун зацікавлення, ніж будь-які умисно дібрані слова.
— Айріні! Я не бачила її відтоді, як... Звичайно! Я допоможу їй залюбки.
Настала Джоліонова черга потиснути їй лікоть, сповнившись почуттям гарячого захоплення цим сміливим щиросердим маленьким створінням, яке він породив.
— Айріні горда,— мовив він, глянувши скоса на Джун, бо раптом засумнівався, чи вистачить у неї стриманості.— Їй важко допомогти. Нам треба повестися обачно. Вона мешкає ось тут. Я телеграфував їй, щоб вона чекала нас. Зараз ми по шлемо свої візитні картки.
Я терпіти не можу Сомса,— сказала Джун, виходячи з кеба. Він глузує з усього, що не має успіху
Айріні чекала їх у кімнаті, яку в готелі "П'ємонт" називали "жіночим салоном"
Виявивши справжню моральну мужність, Джун прямо підійшла до своєї колишньої подруги, поцілувала її в щоку і вони обидві сіли на диван, на якому ніхто ніколи не сидів, відколи існував цей готель. Джоліон бачив, що Айріні глибоко зворушена цим простим прощенням.
— Отже, Сомс не дає вам спокою?— запитав він.
— Він приходив до мене вчора ввечері; він хоче, щоб я по вернулася до нього
— Ви, звичайно, не повернетесь?— вигукнула Джун.
Айріні кволо всміхнулась і похитала головою.
— Але він у страшному становищі,— тихо мовила вона
— Він сам винен йому треба було розлучитися з вами, коли була змога.
Джоліон згадав, як палко Джун колись сподівалася, що пам'ять її невірного нареченого не буде заплямована розлученням.
— Послухаймо, що Айріні збирається робити,— сказав він.
Уста Айріні тремтіли, але вона сказала спокійно.
— Я б воліла дати йому новий привід звільнитися від мене.
— Який жах!— вигукнула Джун.
— А що мені залишається робити?
— Про це навіть думати нема чого,— сказав дуже спокійно Джоліон,— sans amour [35].
Йому здалося, що вона ось-ось заплаче; проте вона тільки схопилася з місця, відвернулася від них і стояла, намагаючись узяти себе в руки.
Джун раптом сказала
— Ну що ж, я піду до Сомса і скажу йому, щоб він дав вам спокій. Чого йому треба в таких літах?
— Дитину. Досить природне бажання.
— Дитину?— презирливо вигукнула Джун.— Ще б пак Щоб було кому залишити гроші Якщо йому так дуже кортить мати дитину, хай знайде собі когось, і буде в нього дитина; тоді ви візьмете розлучення, а він одружиться з нею
Джоліон раптом збагнув, що допустився помилки, привівши Джун: її запальні звинувачення були на користь Сомсові.
— Для Айріні було б найкраще, якби вона тихенько переїхала до нас у Робін-Гіл, а тоді ми побачимо, як усе піде далі
— Звичайно,— сказала Джун,— тільки.
Айріні пильно подивилася на Джоліона — згодом він багато разів силкувався збагнути, що то був за погляд, але так і не зміг.
— Ні! Я тільки завдам вам усім клопоту Я поїду за кордон.
З її тону він зрозумів, що це її остаточне рішення. У нього промайнула недоречна думка: "Ну що ж, я міг би зустрітися з нею там". Але він сказав
— Чи не здається вам, що за кордоном ви будете беззахисніші в тому разі, коли він вирушить слідом за вами?
— Не знаю. Проте мені доведеться спробувати.
Джун скочила і почала ходити по кімнаті.
— Який це жах!— мовила вона.— Чому люди повинні мучитися й почувати себе нещасними та беззахисними рік за роком через цей ідіотський святенницький закон?
Але цієї миті хтось зайшов до кімнати, і Джун замовкла Джоліон підступив до Айріні:
— Вам потрібні гроші?
— Ні.
— Ви доручаєте мені здати внайми ваше помешкання?
— Так, Джоліоне, будь ласка, здайте його.
— Коли ви виїжджаєте?
— Завтра.
— Ви вже не будете туди повертатися, правда?
Він запитав це з тривогою, яка йому самому здалася дивною.
— Ні, все необхідне я маю з собою.
— Ви повідомите мені вашу адресу?
Вона простягла йому руку
— Я відчуваю, що на вас можна покластися, як на кам'яну гору
— Що стоїть на піску,— відповів Джоліон, міцно потискаючи їй руку — Але пам'ятайте: я з радістю допоможу вам чим завгодно й коли завгодно А якщо ви передумаєте Ну прощайся, Джун, нам пора.
Джун відійшла від вікна й обняла Айріні.
— Не думайте про нього,— сказала вона пошепки Тіштеся життям, і хай вам щастить!
Закарбувавши в пам'яті сльози на очах Айріні й усмішку на її устах, вони вийшли в мовчазній задумі повз жінку, яка завадила їхній розмові, а тепер гортала за столом газети
Біля Національної галереї Джун вигукнула:
— Які страшні закони вигадали ці підлі тварюки!
Але Джоліон не озвався ані словом. Маючи трохи батькової врівноваженості, він міг споглядати все безстороннім оком, навіть тоді, коли були збурені його почуття. Айріні має слушність: становище Сомса не краще, ніж її власне, а може, навіть гірше. Що ж до закону, то він пристосований до людської природи, яку цінує не дуже високо. І, почуваючи, що коли він залишиться з дочкою, то так чи інакше викаже свої думки, Джоліон сказав їй, що йому пора на оксфордський поїзд; він гукнув кеб і залишив її — хай іде розглядати акварелі Тернера,— пообіцявши подумати про купівлю галереї.