Здається, Казимир знову сказав щось дивне, сам того не помітивши! Може, це промовляє у ньому його справжня суть? Майбутня суть?
Що ж це виходить? Сусіди заливають квартиру... І Софійчину також, відколи переселились, горішні сусіди уже один раз залили! Не любить алгебри!.. І Софійка не любить! Виходить, що й Софійка може бути Завтрашнім? Ой люди до-о-обрі! Чи не тому той нещасний і поривається так до неї, що знайшов у "панні"... себе?!
В цю мить Павлик тихенько підійшов до Софійки і простягнув якийсь аркушик.
— Не думай, що дуже ціную твої здібності, але... Просто ти єдина, хто, як і я, придивлявся до нього. Чи схожий?
З малюнка на Софійку дивились... очі Привида! У ту мить, коли вперше побачила його у вікно.
— Мов живий! — Софійка геть забула про ворожнечу. І про те, які тяжкі підозри мала щойно стосовно Яна-Казимира.
— Справді? — зашарівся Павлик. І схаменувся: — Могла б і підколоти! Бо аж незвично!
Та Софійці було не до жартів і не до підколок. Її навідала шикарна ідея.
— Що хочеш в обмін на цей малюнок? — запитала рішуче.
— Ти маєш на увазі, щоб я тобі його подарував? Будь ласка, забирай!
Еге ж, розщедрився! Аби потім знов дорікати!
— Ні, просто так гостинців я не приймаю. У мене є трохи кишенькових грошей. І папка з акварельним папером. І коробка з фарбами. Що візьмеш?
Павлик геть розгубився і не знав, що казати.
— То що, питаю?
— Я ж сказав: ні-чо-го!
— Але я не можу взяти задарма!
— Ну, то не бери! Порви його, спали, із’їж! Тільки відчепись! — Павлик облишив малюнок, ухопився за голову й вибіг.
Ну, хіба не псих?!.
1 7.Чистота і бруд
— Єзус Марія! Як я змарнів, як погіршав за останні десятиліття! — вдивлявся у Павликів малюнок юний Дашківський.
Вони сиділи на широченному підвіконні паничевої кімнати, гойдаючи звішеними ногами. Со-фійка — на безпечній відстані. Якщо раптом Завтрашньому припече перелазити в її тіло, вона встигне утекти.
Сьогодні забігла ненадовго, — Алла Іванівна строго наказала: "На пошту — й назад!"
У замкові давно вже немає дзеркал, тож нещасний уперше побачив себе збоку! і
— Що ж залишиться від мене ще через дев’яносто років?! — нервово поправляв зачіску,
смикав за поли коротенької — сам її так називає — камізельки.
— Не хвилюйтеся: завдяки цьому портретові вам скоро вдасться вельми освіжити свою зовнішність!
Якщо з цим зображенням вона полізе у свою шафу... то побачить заховані від неї сторінки привидового життя! І, безумовно, знатиме, що робити далі, як шукати Казимировусправжню плоть. І, ще безумовніше, якщо ця плоть має бути Софійчиною, вона вчасно припинить розслідування й покине свою рятувальну операцію!
— Так, портрет чудовий! — по-своєму зрозумів Казимир. — І намальований світлою людиною.
— Ні, той Павлик такий скандаліст!
— Панно, той ваш, як ви кажете, Павлик — світла, чудова людина!
— З чого ви це взяли? — набурмосилась.
— Що таке світло і темрява, люба панно? Темрява — не що інше, як звичайний пил, котрий осідає довкола! Світло — це ніби мітелочка, яка чистить і змітає тойпил! Чи ж не так чинить сонце з ніччю?
— Але до чого тут люди?
— А ви не знали, люба Софі? Світ складається зі світлих і темних людей! Коли я дивлюсь на них, то насамперед бачу світло або темряву. Чистоту чи бруд.
— Ти 6а? — здивувалась. — Навіть мене так сприймали? Ото вже я, мабуть, закіптюжена! Вашого світлого Павлика тільки те й роблю, що ображаю!
— Софі! — кинувся до неї Завтрашній. — Коли ображаєте Павлика, на вас таки падає легенька тінь, однак ви — найсвітліша постать, яку мені доводилося зустрічати, відколи я... відколи я отакий!.. Думаєте, чому я постійно називаю вас "пресвітлою панною ?
Софійка зашарілась. А тоді про всяк випадок відсунулася ще далі. А потім дістала з блокнотика Вадову фотографію: що скаже про цю особу?
Ян-Казимир узяв світлину, покрутив її в руках. Мружив очі й наче хотів щось із неї здмухнути.
— Пил, — пояснив Софійці. — Цей панич — запилючений!
Він придивився ще пильніше й додав:
— Стривайте-стривайте! Цей хлопець колись був... увесь чорний! Хтось якимось дивом цю чорноту із нього зняв!
Це він про прокляття? Софійка зняла з Вадима прокляття!
— Але, — продовжив, — пилюка зосталась. Пилюка, очиститись від якої здатен тільки він сам, тільки власними силами!
Вадим — дим!.. Дівчинка лише тяжко зітхнула. Раптом згадалася фраза біологічки Ліди Василівни. Коли Вадим спізнився на урок і почав з усіх сил відбріхуватись, Ліда Василівна різко обірвала: Тоді пускати нам пил в очі!"
Пил, пил, скрізь цей пил! На всьому, що тільки пов’язано з найкращим у світі хлопцем! Ні, це вони! Вони всі — не розуміють, не цінують, не приймають високого справжнього кохання!!!
18. Дві справи
Софійка знову запливла за буйки, поза очерет. Спочатку вона виловила очима напівпрозору постать, що сиділа на найвищій замковій вежі. І зичливо помахала загадковій істоті рукою. Істота щасливо стрепенулась і помахала у відповідь.
А потім вона — вже з води — виловила білу лілею. Благаючи прощення в богів (Ліда Василівна казала, що білі лілії — рідкість, ростуть лиш у чистих водоймах, і їх не можна рвати), пірнула й акуратно перекусила стебло.
Зараз Софійка підійде до товстенького хлопчика, який завше бовтається недалеко від берега. Підійде і при всіх вручить йому білу квітку.
— На, — скаже вона, — ти казав, що не маєш чого малювати! Дарую тобі квітку, яку варто намалювати! І вибач, будь ласка, за всі мої кпини й образи!
Софійці байдуже, усміхнеться він чи одвернеться: вона занадто зайнята, бо пливе до берега, тримаючи в зубах стебло диво-квітки.
Вона тільки знає, що той хлопчик світлий Павлик. І що вона мусить так зробити.
19.Картопляні пристрасті
— Ти чу’, що Алванівна вже помири’ із Андрігоровичем?
Софійка не чула, хоч помітила, що в похід цього разу і хлопці, й дівчата пішли разом. Зате вона, Софійка, вже чесно відпросилась у вожатої. Суспільно корисна праця на свіжому повітрі — не гірше, ніж якийсь там похід. Та й хто ж іще допоможе подрузі полоти город?
Полоти вона вміла! Ще в бабусиному Половинчику навчилась вивільняти широкі плантації сухого картопляного бадилля від березки-повитиці та від щириці з лободою!