Росава ж тим часом стрілою вилетіла на свій другий поверх і, видно, з бабиної плити вхопила
й винесла невеличку каструльку з червоними потьоками свіжого борщу.
Софійка лежала в напівпритомності, поки решта дівок, як останні аборигенки, танцювали над каструлею і безтямно репетували:
Іди, іди, дощику,
Зварю тобі борщику У новому горщику.
Тобі каша, мені борщ,
Щоб рясніше капав дощ!
Дай, Боже, дощику —
Цебром, відром, дійниицею...
Колись чула окремі рядки цієї пісеньки з уст напівбожевільної Катрусі... Тоді було просто страшно. Тепер же — трясло в якійсь урочистій нестямі... Може, й Софійка з’їжджає з глузду? Відчувала, що на їхні ігрища зачаровано зглядається у вікна та з балконів увесь будинок, але ніхто не годен зронити слова. Навіть баба Валя, яка завмерла на балконі, здавалося, тільки хотіла прокричати: "Це ж нова каструлька! Це ж добрий борщик, ти ж сама зварила!" Але не могла. Добре, що батьків немає, мама точно не витримала б цього видовища.
— Все! — відхекуючись, прохрипіла Роська.
Вона була бліда, аж зелена, по обличчю рясно котився піт. Ірка, Віра, Надя й Люба, яких наче порозкидало врізнобіч, виглядали не ліпше. Підліснячка простягнула каструлю бабусі Ліні:
— Заберіть у Половинчик. Як тільки приїдете, вкинете в першу стрічну криницю!..
Ніхто й не збирався щось перепитувати. Бабуся Ліна тремтячими руками спакувала каструлю в свою широченьку шкіряну сумку і, не прощаючись, подибала в бік вокзалу.
— А ви гадали, це звичайні... дитячі... ігри?.. — все ще задихаючись, запитала Роса-ва. — Це Додола! Давні... сакральні ритуали! По-теперішньому... вплив енергетики землі на енергетику неба! Звичайно, я їх трохи осучаснила... Побачим, що вийде... бо дощ нині був ду-у-уже далеко! Перевіримо, чи вони ще... діють!.. Все! — махнула рукою. — Вільні!
Це ж... був обряд, намальований на кістяному гребені!!!
Зашпортуючись, Росяниця поплелася в під’їзд. Дівчата ж якийсь час валялись нерухомо. Потім, наче в сповільненій зйомці, поспинались на ноги і розлізлися. По домівках.
А десь години за три небо заволокло густю-щими хмарами і лину в густий рівний дощ. Тієї ж хвилини запищала Софійчина мобілка.
— Як ти, онучко? — бабуся Ліна.
— Та нічого, жива! — буркнула через силу. По-чувалася-бо, наче з неї висмоктано всі соки.
— Уяви собі, дощ! — радісно кричала в слухавку бабуся. — Правда не правда, а щойно кинула ту каструлю в криницю — оту, покинуту, в берегах, — і причалапкала додому, як почався! І такий гарний, тихий, рясний! Та й не вір після цього в магію?! Ну й Росавка, ну й розумничка!..
5і. Перепочинок
Дощ ніжно шелестів і наступного дня. Він був легкий, не гнітив, як осіння сльота чи недавня зимова моква. Мабуть, тому, що під його шелестким покровом на очах розпускалися бруньки, розпушувалось, розправлялося ще не оперене жовтороте листячко.
Росава до школи не прийшла. Певно, вчорашнє шаманство забрало багато сил. Софійка б раділа, проте світ у самої хитався перед очима. Таке враження, мовби її вчора було принесено в жертву. Ой, ще ж дідусь колись міркував, що крайня —
це краща жертва. А дівчата учора співали: "Бери ту, що скраю!" Добре, хоч справді не вкинула "в Дунай", не втопила, як, мабуть, топили при цьому колись крайніх-кращих дівчат! Он Завадчучкою не крутило, і то прийшла сьогодні як мокра курка. Скільки там у неї того нещасного біополя! Не спромоглася й нафарбуватись, волосся не стирчало, а безпомічно звисало жалюгідними пацьорками.
Отож не мала сили й радіти Росьчиній відсутності. І поки решта дівчат (не рахуючи причмеленої Ірки) без конкурентки ожили і засвітили очима до хлопців, Софійка помічала тільки, що Дмитрик тужливо позиркує на порожнє місце біля Кулаківського, який знову став позіхати на уроках, а вся чоловіча половина гімназії пригасла, примовкла і посмутніла.
Нічого, ось тільки Софійка оклигає!.. Не тільки назавжди визволить дівчат від суперниці, але й сама звеселіє, навчиться енергетично усміхатись і стане суперницею ще достойнішою!
Треба тільки перепочити. Тож удома, щойно з уроків, завалилася спати. Батьки на роботі, Рос-тик теж заснув, баба Валя, яка приходить бавити малого в Софійчину квартиру, пішла до себе. Сказала, що дощ навіває сон і вона хоче прилягти. Рося ж, мовляв, узагалі почувається кволо й спить без просипу цілий день.
Софійка не вловила миті, коли у її самозабутнє спання почав битись непроханий наполегливий стукіт. Спершу він не міг прорватись крізь її сон, тоді став дійовою особою того сну, потім дівчинка вирішила, що то дощ перейшов у град... Нарешті збагнула, що це хтось настирливо тарабанить у двері. Знаючи, що в домі дитина, дзвінком не користувались тільки найближча рідня, баба Валя і... Сашко!
Так, це був він. Стояв мокрий, з криво складеною недоламаною парасолею під пахвою.
— Софійко, чому ти ховаєшся? — почав з порога. Втім, до квартири його ніхто й не запрошував. Дорікає, наче не він зрадив! — Нам треба зустрітися! Будь ласка!
— Тобі сестри не переказали, що тепер мій вільний час іде на братиків? — спитала сонно-незворушно.
— Сніжана вже народила? Я так і зрозумів! Це ж наш Завтрашній! Розкажи про нього! Його назвали, як і планували, Сергієм?
Думає, розчулить її розпитуваннями про новонародженого! "Наш"! Нашого, Сашку, тепер уже нічого немає! Чи він має на увазі — їхній з Рось-кою? Як їхнім став уже Леськівський замок?
— Ти ж затявся не приходити сюди.
— Коли телефон мовчить, сестри не спроможні передати листа, а ти не потикаєшся на очі, то що мені лишається робити?
Так і знала: насправді прийшов, щоб ніби випадково стрінути Підліснячку!
— До речі, Сашку, ти не переплутав дверей? Може, тобі туди? — вказала на квартиру напроти.
— Не переплутав! — з такою гідністю, мовби не він кілька днів тому ходив на побачення з іншою і вимолював у неї наступної зустрічі.
— Мені вдає, таки переплутав! Більше не стукай, будь ласка, бо Ростик спить! — І, вже закриваючи двері просто перед Сашковим носом, похопилась: — Одне тільки прошу: в ім’я нашої колишньої дружби не заявляйся туди без полину!
52. Вирішальний бій
До кінця тижня багато спала й мала шалений апетит. Почала з’їдати й супи. Один раз навіть зганьбилася: ненароком ухопила мамину тарілку з цибулею і, зголоднівши, не помітила. Проковтнула і попросила добавки. Ох і наслухалась після того від мами, а надто від тата, іронічних жартиків на свою адресу!