Часом здавалося, що привиди от-от викриють їх із Сашком. Хтось навіть зіперся на бильце дивана!.. Але ні, відступив, не помітив!
Скільки так сиділи, не знати. Може, вічність, а може, лише ніч? Усе обірвалося перед світанком після чийогось голосного довгого свисту.
– Ой, моя блакитна стрічка! – тільки й гукнула майже нечутно вже майже прозора дівчина.
І все стихло.
Ще довго сиділи нерухомо. Аж коли розвиднялося, зважились вийти зі схованки. Лиш тепер помітили, що сиділи разом, притиснувшись, міцно вчепившись одне одному в руки. Добре, що не померли, бо якби їх отако знайшли – сорому не обібрались би!..
У кімнатах нічого не змінилося. Порядок, чистота. Меблі цілісінькі. Вхідні двері замкнені.
Тільки на килимі… блакитна стрічка!
– Тікаймо… Тобто ходімо швидше звідсіля! – прошепотів Сашко.
Він по-джентльменськи пустив першою Софійку. Цього разу вона трісочкою вилетіла через вузьку раму. Потім спустилась по мотузці, яку Сашко з усіх сил тримав за протилежний кінець.
У будинку ще спали, коли двоє дітлахів, пригинаючись, витягли з колючих кущів драбину йповолокли геть. Один із них тримав під пахвою ще й сокиру. За драбиною тяглася мотузка, лишаючи в пилюці зміїстий слід.
36. Таємна вечеря
Цього разу потрапила одразу до оселі Якова Кулаківського.
В темній вогкій кімнаті край голого столу при кволій свічці латала щось Лизавета Львівна. Яків Гордійович ходив круг неї з клаптиком паперу й пером.
– Сала в діжці поменшало на два пальці! – супився невдоволено.
– Змилуйтеся! Таж Васюні треба щось у дорогу!
– П’ятьох яєць не дорахувався!
– Хто винен, що в коморі миші й щури завелися? Ви ж не даєте кота впустити: щоб вершків не поспивав!
– Цукор закінчується!
– Закінчується?! – Лизавета Львівна стрепенулась, аж колихнулося полум’я свічки. – Ще два мішки у вас у коморі! Та хай би воно вам поскисало! Казала мені ворожка: "Не виходь за того лічокрупа, бо під повного замкненою коморою у великий голод помреш!"
– Ворожки брешуть, лиш гроші видурюють!
– З вас видуриш, аякже!
– Досить теревенів: із ними каші не звариш! – тупнув Кулаківський. – Швидше дошивайте й гасіте свічку. А в мене – справи!
Софійка сьогодні залишиться тут: подивиться, як бідна родина виживає. Все одно хазяїн сьогодні вечеряє у якихось їжакевичів. Краще за ним вирушить завтра до тих… Дульських, чи як?
По тому, як за Яковом зачинилися двері, жінка ще хвилину-другу посиділа за шитвом. Коли вже рипнула й хвіртка, Лизавета Львівна поспішила до плити і заходилась мерщій топити. Поки розгорялось, дістала з-під рясної спідниці ще одного ключа: такого, як у чоловіка.
– Гарний майстер із нашого Васюні! – Помилувалася ключем і попрямувала до комори.
Швидко на припічку з’явилося кілька картоплин, цибулина, полумисок зі сметаною. Незабаром і в горщику забулькотіло.
– Піднімайся, Васюню! – гукнула в темряву кімнат. – Вечеря готова!
Хлопець, очевидно, й не думав спати – просто лежав у темряві. Удруге кликати його не треба! Він уже сидів біля столу і тримав ложку!
Їли поспіхом, озираючись і прислухаючись.
По трапезі мати перемила й поховала посуд. Узялася гасити в плиті.
– Мамо, я ще трохи погріюсь! – запросився Васюня.
– Коло грубки грійся, поки ще тепла! – гарикнула мати, хлюпаючи на жар водою з чавунка. – Мушу якнайшвидше сліди замести!
Ще за якихось п’ять хвилин у плиті стало чорно, мовби ніхто ніколи там і не топив. Лизавета Львівна хотіла було відчинити двері, вивітрити запахи, та не ризикнула напускати холоду. Мати й син пішли спати, і Софійка вірила, що тепер, після вечері, їм таки вдасться заснути.
У тиші кімнат чулося сите сопіння. Запах страви ще нагадував про себе, однак хатнім затишком тут і не пахло. Софійка з радістю покинула це місце, повертаючись додому.
37. Що ж далі?
– Софійко, чи не хочеш… – стояла в дверях мама, тримаючи новеньке дитяче покривальце.
– Погуляти з Ростиком! – докінчила дівчинка.
– Так! Він сьогодні у новенькому костюмчику, гарненький, мов лялечка! – Мама прагнула догодити Софійці. – А я займуся пранням!
– Звичайно, як у казці: хату заметеш – сядеш посидиш, посуд помиєш – сядеш посидиш, хліба купиш – сядеш посидиш, з Ростиком погуляєш – сядеш посидиш. Відпочивати, то відпочивати! Канікули ж!
– Останнім часом у тобі наче поселився якийсь буркотунчик! – сумно похитала головою мама. – Що ж, і справді. Яке маю право когось просити? Моя дитина – мені й гуляти! А ти, донечко, полеж, подивися телевізор: таки ж канікули!
– Ні, мамусю, вибач – піду-піду!
Сашко продавав пакети з липовим цвітом.
– Як пишеться "на здоров’я"? – запитав одразу.
– Тобі для чого?
– Ну ось, поглянь: "Предбайте липовий цвіт" я написав, а як додати "на здоров’я"? Разом чи окремо?
– Не "предбайте", а "придбайте"! Давай виправлю і домалюю!
– От спасибі! А то старенькі купують, а молоді… не знають і для чого!..
– І ще ось що думаю, – додав по хвилі, коли Софійка, закусивши губу, старанно переробляла оголошення. – Про ту квартиру і все інше…
– І що думаєш?
– Чи не баба Валя користується нею в своїх відьомських цілях? Щось у ній нечисто!
– Признатись, я нічого не можу збагнути. Ще не обміркувала як слід.
– А я впевнений, що насамперед потрібно нейтралізувати бабу Валю! Тільки як це зробити?
– Може, через Фантика?
– Можна! А ще – через оту стрічку. Нам би годилося прихопити її з собою!
– Добре, хоч самі вирвалися!!
– Давай так: ти поки що приглядайся до ситуації, а я вже щось зметикую. Якось порятуємо тебе від тих нічних кошмарів!
38. Невдала гостина
У Дульських Якова Гордійовича приймали ввічливо. Теж запросили до світлиці, принесли карти, завели балачку. Але з кухні тепер нічим не пахло.
Розмови були довгі й ні про що. Софійка мало не закуняла, очамрівши від нудьги й тютюнового диму. Коли тут вечоріє, в Софійчиному часі ранок, тож їй важко пристосуватись.
– Як там найдостойніший із достойних? – єхидно хихикнула котрась дама.
– Ви про старого Міщенка? Ах, пак, Міщенкова!!!
Софійка нашорошилась.
– Подейкують, цей бабій довго переховувався в Кривих Колінах у якоїсь молодички. Потім захворів, а та його належно не гляділа. То він і не дурний: повернувся до Вишнополя й кинувся в ноги рідній жінці! Щось, видать, наплів, бо та простила і тепер глядить його і годить, як болячці! Він же досі вважає, що так і треба!