РУСАЛКОВА ВОДА, АБО ПОЕЗІЯ
(Підручник для молодих поетів) ПЕРЕДМОВА
Відколи жиємо на світі, ще ніколи не було в нас стільки поетів, як є тепер. На сто гімназистів половина пише і друкує вірші; до них прилучається чимраз більше дівчат з прекрасними псевдонімами, як "Незабудька", "Астра" і т. п. Але в їх поезіях видко ще подекуди невправну руку. Тому я видаю малий підручник для молодих поетів, щоби вони не ходили напомацки.
Заголовок до цього підручника я позволив собі взяти з найбільшої у нас трагедії (на 290 сторін друку, великої 8-ки) В. Пачовського "Сон української ночі". Він називає поезію русалковою водою, або водичкою з русалкової кринички — а мені то дуже сподобалося.
Поезія може бути двояка: одна така, що поет пише, аби писати, і се називається "штука для штуки"; а друга — суспільна, поезія артистів з горожанським почуттям, і вона — після прекрасної вигадки В. Пачовського — називається "кров України з водою русалок". Але на ті поділи поезії не дуже треба зважати; кожний нехай пише, як знає, а хоч би й не знав, то нехай таки пише; бо поетам все вільно, особливо молодим.
§ 1
НАЙВАЖНІШІ ПРАВИЛА
Коли хто хоче зробити русалкову воду, або поезію, повинен пам'ятати на дві речі: а) щ о він хоче написати, б) як він то має написати?
А) Що писати?
Предметом поезії може бути все. Але нема звичаю писати в поезії про те, як прати шмаття, як робити "шницлі" або пироги, як доїти корови і т. п. Математика також не надається до поезії.
Зате дуже виплачується писати про всі чотири пори року, про день від сходу сонця аж до заходу, так само про ніч, про природу і про любов. Особливо про любов повинен писати кожен ученик; притім вільно йому описувати все, що до любові належить, бо тепер уже ученики все знають. Але можна ще і по-старосвітськи описувати свою любку, почавши від волосся аж до ніг. Звичайно, голову описується най-докладніше.
Є ще для поезії деякі теми необроблені: напр., поетичні дівчата могли би вже розпочати описувати мужеську красу, щоб внести в поезію трохи різнорідності, бо знудилося все читати про жіночу красу. Можна також найменше один том всяких поезій написати про ліжко, куди так приємно покластися по цілоденній праці по морозі і т. п. Багато поезій з трагічною закраскою можна написати про тісні черевики і про біль жолудка. Взагалі треба шукати нових тем.
Б) Як писати поезії?
Далеко трудніше сказати, як писати поезії. Тут треба наперед зазначити, що між віршуванням або стихотворством і поезією майже нема жодної різниці. Це повинен пам'ятати кожен молодий поет і не гризтися іншими поглядами на цю справу. Далі треба вивчити ритм, або розмір, то значить, ті трохеї, ямби, амфібрахи, дактилі, що про них десь колись можна почути яке слово в школі. Береться, напр., трохеї:
——^—^—
пишеться їх на папері і потім підкладається під ті склади слова.
Приклад до того:
Николай любив Марусю,
А Маруся Петруся,
Ще й Петрусь любив Катрусю,
А Катруся Івася.— і т. д.
Звичайно, дбають поети про те, щоби не мішати трохеїв або ямбів з іншими розмірами, але це не мусить бути. Можна, напр., і таке писати:
Дзвонять дзвони, дзвонять дзвони, ідуть з хоругвами, пливе пісня сумна, тиха, виходять з ношами.
(Альманах "На шляху", № 72)
Кк^ли б хто хотів читати се трохеями, то можна дати на словах наголоси: пливе, сумна, виходять з ношами. Можна також і зовсім не дбати про ніякий розмір, напр.:
Глянь лиш, душко, сама у очі мої без гніву
і почуєш усі кохання божії співи.
(Там же, 25).
У русалковій воді, або поезії, вживають також і римів. Найзвичайніші рими у нас такі: сонце—віконце (сі дві рими нерозлучні), дівчина — кал-ина, рожа — гожа і ін. Сі рими кладуться на кінці кожного рядка. Між римами і попередніми і дальшими словами не конче мусить бути логічна зв'язь, вони є лише тим клеєм, котрим склеюється вірш докупи. О них не так трудно, бо наші дієслова дають тисячі римів, не раз одне і те саме слово з наростком дає з десять рим, напр., про-мовити, від-мовити, на-мовити і т. п. До того приклад:
Промов до нього і відмов його від того та иамов, аби він ті слова сказав, що я тобі тепер казав...
(В. Пачовський, "Сон", 109).
Рими є мужеські і женські: бик — рик, гук — стук, віл — стіл, гусь — Русь — такі рими називаються мужеські, а корова — здорова, дівчатко — телятко, хлопчина — фартушина — такі рими називаються женські. Добре є перемішувати мужеські і женські рими, тоді "русалкова вода" має ліпший смак.
Рими можуть бути складені із двох слів і з фальшивими виголосами, як, напр., у Пачовського:
Та й я вже зиаю, звідки то — на крилах носять золото; А я направду виділа — вода золочена була. Дівчина, як ластівка, Дивиться на козака.
А можна також і зовсім не зважати на рими. Напр.:
Як погляну я на тебе, рветься серце в грудях, як погляну в твої очі, потопаю в мріях!
(Альманах "На шляху", 47).
Се можна собі позволити особливо у таких пригодах, як отся, коли поет у чімсь поігопає і щось у нім рветься. Тоді, звісно, чоловікові не до римів.
Ще один приклад для науки:
І світ завмер би й став поганим і людям був би ворогом, що навіть бог на небі синім зрік бись бути богом.
(Там же, 82).
В такім тяжкім випадку, де навіть сам бог зрік би ся бути богом, очевидно, все одно чоловікові, чи: ворогом, чи ворогом, тим більше, коли поезія взята живцем з польського.
Таких римів, як: лопата — мотика, коцюба — паляниця, весна — калоші — раджу не вживати, хіба що поет нагороджує нам ті промахи якоюсь дуже патріотичною або гуманною думкою і страшними словами.
§ 2
СТРОФА
Один рядок поезії може бути дуже довгий (напр., гекса-метр), але може бути і дуже короткий і складатись лише з одного слова або двох. Приклад:
Не верне, пропало
давнєє кохання: химерне зів'яло,— остало ридання.
(Франц Михайлів).
Се скорочування одного рядка може дійти так далеко, що попросту не дається ніяких слів, лише самі точки:.... або зірку* — і то має також велике значення в русалковій воді. Часом такими точками можна сказати сто разів більше, як словами, і тому поети повинні вживати їх якнайбільше. Приклад:
Випив, випив гарний хлопець, П'яний вхопився ліхтарні
Кілька рядків один за другим дають строфу. Складати строфки вільно, як хто хоче, і тому я не буду більше над тим розводитися, бо не потрібно.