Старшини прасинів і венетів об'єднались біля підніжжя лівих сходів. їх називали Сходинами Милості, бо в Євангелії сказано: ліва рука дающого не повинна знати, що робить права. В правій кесар тримав меч, у лівій — кулю держави, увінчану хрестом розп'ятого.
Євдемоній перестав бачити старшин, але знав, що вони піднімаються крутими східцями. Ось верхні досягли площадки перед мідними дверима. Префект припав до дірки очної виямки лівим вухом. Праве чуло гірше після удару каменем по шолому в битві з персами.
Наступила мовчанка, тоді голос Оповісника спитав, якої милості просять піддані.
— Воля божа і фатум якось порвали мотузки засуджених,— відповів хтось,— то нехай змилується Єдино Великий і нехай заспокоїть свою столицю...— Прохач, вдаючись до загальноприйнятих формул, називав себе і всіх підданих червами і тліном, нікчемством і болотом. Але префект вловив блюзнірську погрозу в словах Манассіоса — він упізнав його голос. Заспокоїти столицю? Отже, якщо базилевс не пощадить повішальників, столиця не заспокоїться?
Не відриваючи вуха від щілини, Євдемоній прошептав писцеві: Зазнач: Манассіос погрожує бунтом...
А це говорить сенатор Оріген. Агенти донесли правильно, Оріген повторює Манассіоса слово в слово. Ба, всі заяложені запевнення і самоприниження не варті іржавого обола, їх повторюють усі вже понад два століття, відтоді, як Костянтин установив Етикет Палатія і формули прохань. По суті, Оріген зухвало погрожує, як і Манассіос.
Гострим нігтем префект клюнув голову писця:
— Оріген. Теж. Оповісник кинув, як камінь:
— Чекай... те!
Стомлені трибуни заворушились, почувся наростаючий гул юрмиськ, спроможних дотримувати мовчанку лише лічені миті.
Перекинувши скляницю годинника, Євдемоній дивився на струминку мілесенького піску. Як довго... Милість чи відмова? В обох випадках Юстиніан може зумисне розпалити хвилювання натовпу. Наростаючи, конус піску провіщав щось значне.
Єдина влада, єдина воля... З руху на трибунах Євдемоній зрозумів, що Оповісник підняв руку, закликаючи до уваги.
— Ні!..
Слухали старшини, слухав Євдемоній, піддані ще чекали. Префект з прикрістю переживав свою невдачу. Навіщо, дурень, ліз він з порадою! Тупоголовий, він не зумів угадати волю Божественного. Якщо доля дозволить, більше ніколи він не скаже ні слова...
Євдемоній відчував, як поволі сходять старшини; приступки Сходин Милості вузькі й круті. Нехай бог вчинить так, щоб один з бунтівників упав! Сміх натовпу перетворить трагедію на балаган. Хіба богові важко сотворити таку дрібницю?
Внизу старшини розділилися. Вони повертались на свої місця, і кожен показував підданим руку з чотирма затисну-тими пальцями і з великим, опущеним униз. Знак немилості, який прийшов ще з язичницьких часів італійського Риму. Базилевс не прощає.
Трибуни ойкнули, ахнули, встали. Міріади роззявлених пащек вивергли рев, одностайний, низький і пронизливий водночас. На арену водоспадом потекли голови в сплеску рук, палиців, ножів.
Не можна було позбавити м'ясника сокири і різака, столяра — долота і стамески, сім'ю — колуна для дров і кожного — шматка заліза на дерев'яній ручці для хліба, м'яса, овочів. Неможливо було заборонити носіння ціпків і палиць. Отака зброя і закрутилася над юрмиськами розлютованих глядачів.
Зникли дерев'яні загороди арени, зникли охоронці порядку — курсореси з їхніми жезлами, вигадливо обвитими стрічками,— насправді списами. Служителі іподрому не встигли забратися з арени. Затиснуті натовпом, коні ставали дибки. Під людьми тонув Хребет — довга споруда всередині арени, прикрашена статуями і символічними витворами. Одинадцять міріадів бунтівників. Що вже тут помічати імена...
Гвинтовими сходами префект вибіг на вінець кафізми. Платформа з кріслом базилевса спорожніла, напевно, зараз Божественний був уже в церкві святого Стефана. Але місце префекта міста — тут.
Натовп кинувся на обидвоє сходів кафізми. Мідні двері загриміли під ударами ломак. "Дурні,— подумав Євдемоній,— тут чи впорався б залізний лоб тарана". Бачачи, що двері не піддаються, бунтівники спробували поставити на площадці живу драбину. Охорона Євдемонія показала безголовим мечі. Можливо, погроза і не подіяла б, якби натовп залишився, але іподром безлюднів. Не відступаючи від усталеної традиції, піддані, посварившись із володарем, квапилися покинути іподром.
Об крісло базилевса вдарився камінець і, відскочивши, поранив в обличчя одного із захисників кафізми. Каміння било в верхній карниз кафізми, дробило мармур і само розсипалося гострими осколками.
Розтікаючись, натовп тягнув за собою пращників. Вони відступили знехотя: не кожному ще випаде погратися пращею проти Священної кафізми, де з'являється Священне тіло.
Короткочасне стовковисько біля головної брами залишило на піску чиїсь тіла. "Розпізнали моїх людей",— подумав Євдемоній. Він утомився, йшла обертом голова, нудило. І навіщо він дав Єдиному безглузду пораду, як він посмів не вгадати волю Найулюбленішого! Щоб не впасти, Євдемоній обперся на огороду кафізми. Всередині лівого боку дивний біль, якого він досі не знав, мучив серце. Префекту хотілося заплакати, щоб, наче жінці, полегшити горе.
Він дивився на арену. Як завжди після буйства натовпу, витолочений пісок був усіяний клаптями одягу, згубленими шапками. Валялися трупи розчавлених коней. Лежали й люди, одні схожі здаля на купу ганчір'я, інші — дивно плоскі, вчавлені в пісок. Мало їх, мало. Префекту хотілося мати огненний меч архангела, щоб знищити одним змахом усіх підданих, які посміли порушити вірність Обожненому.
5
Євдемоній був цілком певен у тому, що пізнав істину: імперія, наче піщаник, зліплений з дрібнюсіньких часточок, складається з маленьких людей, які за час короткого земного життя повинні вірнопідданською поведінкою убезпечити собі можливе благоденство в житті вічному. І там, на небесах, та сама ієрархія: маленькі душі маленьких людей утворюють хори, що прославляють вищих. Євдемоній вірив у добро: вірнопідданий хоче жити мирно на своєму клаптику землі або займатися своїм ремеслом, хоче бути ситим сьогодні, і не більше. Якщо маленька людина повстає— винне підбурювання злих. Диявол споконвік заважав богові.