Руками Коллоподія Юстиніан створив із спафаріїв свій священний легіон, таку ж дивну, страшну за звичаями сім'ю силачів усіх племен, об'єднаних ненавистю до них усього оточення.
Зараз спафарії нудилися, як завжди нудьгує і буде нудьгувати вартовий,— млявою, сірою нудьгою. В їхніх напівсонних мріях витала надія на заколот. Вони знали, що їх не виведуть за межі Палатія. Та, можливо, охлос прорветься. Тоді й спафарії зможуть досхочу повеселитися — здобич їм не потрібна. Просте бажання вбивати ріднило аравійського сарацина і нумідійця, колха і абсаха, вандала та іспанського ібера, гепіда, егта, дака. Лукавий розум елліна і той завмирав під каскою спафарія. Спафарії не боялися того, як завершиться повстання.
Цієї ночі сановників зібрали в Христотрикліній силен-ціарії. У м'якому взутті, безшумні, ніби сови чи яструби, силенціарії прошмигали, швидкі й пильні.
Зараз Юстиніан спілкувався із сановниками, не дотримуючись церемонії, з простотою. Найсвітліші тяглися до Незрівнянного без лестощів — він випромінював благодать певності, сам його вигляд утихомирював затамоване хвилювання і прихований жах.
Нарзес, із поваги не дивлячись в обличчя Найвеличнішо
' При Херонеї (338 р. до н. е.) македонці розгромили еллінський союз—починається епоха македонської гегемонії.
2 Ф і л і п п —(382—336 рр. до н. е.) — цар Македонії.
го, обережно, на відстані ліктя — за етикетом,— підставляв вухо. Юстиніан говорив голосно:
— Ти пошлеш до венетів, до Єйрінія, Вассоса, Зенобія, Арія, до інших. Поясниш небезпеку від буйства охлосу. Вони вже зазнали збитків від пожеж, влаштованих зловмисним охлосом. Якщо розкаються, їм буде подана допомога на покриття втрат, коли вони доведуть своє каяття на ділі.
Потріскували ґноти в лампадах перед іконами апостолів. Вітер, перетворений віконницями і важкими завісами на дихання, змушував вогні погойдуватися. На страшному ликові Христа Пантократора здригалися тіні.
Зібрання найсвітліших було виряджене з гнітючою для ока розкішшю. Певне уявлення про вбрання палатійських сановників може дати облачення для відправи — тіари й ризи пап і патріархів.
Нав'язуючи підданим поняття про божественність, надприродність Влади, Палатій намагався приголомшити їхню уяву пишністю. Проте звичайний наказ, нехай/і повторюваний, не спинив би виродження колись установленого парадного одягу в затягану парадну форму. Розкіш мала надійнішу основу.
Відчуваючи випадковість свого злету, найсвітліші не барилися користатись: особисте було таке нестійке! Багатства набувалися з лютою завзятістю, марнотратились одчайдушно. Наслідуючи полководців, сановники за свій кошт утримували іпаспистів, змагалися в пишності озброєння. І вискочки приносили в Палатій голод в кістках, невідступний, ненаситний.
Хвороблива зарозумілість людей випадку трималась у страху нестійкістю становища, день без утіх пропадав навіки. Не лише немилість супроводжувалася конфіскацією майна. Недоля чекала навіть близьких вірних слуг, якщо спадщина викликала жадібність базилевса. Не дуже вже по-своєму був неправий і володар: багатство пресвітлих створювалося хабарями, здирством, грабежами — інших джерел не знали. Ощадлива стриманість родоначальника здавалася безглуздою подвійно. Та нікуди було і вкладати. Фізично незнищенна основа капіталу — земельна власність — нікого не приваблювала. Епібола та синона розорювала власників; ті, хто бажав позбутися маєтності, не знаходили купців.
Тратити! Тратити над людські можливості! Визначати бажаність потрави не смаком, а дорожнечею. Пресвітлі почували себе багачами, гроші яких завтра, як у злій казці, перетворяться на купу вугілля. Тому завалювати житло непотрібними речами! Начіплювати на себе ще більше вбрання, коштовностей, золота — шкода, його не можна з'їсти! Розкіш стала ворогом зручності. Герул Філемут мав рацію: в облаченні імператорського патрикія не розмахнешся мечем.
Так народився стиль, названий згодом візантійським. Грубуватий, пишний, перевантажений оздобами, який чинив насильство над природою. Його емблема — мереживо. З каменю.
Ходячі виставки розкоші, але люди зовсім не пересічні, сановники затамували подих, прислухаючись до слів базилевса. Нарзес чутливо зменшив відстань між своїм вухом та устами Юстиніана.
До найближчих долинали багатозначні уривки:
— ...у місті... по кентинарію... можна збільшити...
Звичайно, Божественний розпоряджався грішми, які були в місті в якихось довірених людей. Справді, важко було б у такий час навалити на посланців мішки золота для підкупу.
Базилевс заговорив голосніше:
— Нехай сповіщають, що завтра я скликаю підданих на іподром. Милосердя Христове повеліло мені змінити меч на слова.
Доглядач палацу Гермоген, гунн за походженням, мимоволі переступив — зрадили криві ноги, спадщина предків, не заможена, як і риси широкого обличчя, трьома чи чотирма поколіннями ромеїв.
— Я коротаю життя в безсонні, в турботах про спільне благо і не стомлююся від нерозуміння багатьох, злої волі декого і лінощів більшості,— вів далі Юстиніан, звертаючись до всіх.— Та не барися,— сказав він Нарзесу.— Христос Пантократор допоможе тобі розчинити сіль моєї думки належними докорами, попередженнями і застереженнями. Здійснюй! — Базилевс перехрестив Хранителя Священних Щедрот.
— Я люблю тих, що самовіддано трудяться,— сказав Юстиніан Доглядачеві палацу Гермогену,— люблю, як батько свою плоть і кров. Хто ж подасть своєму синові камінь замість хліба і замість оливи — скорпіона? Христос сказав: "Будь-яке царство, що розділилося в собі, стане пусткою, а дім, який розділиться сам, дійде упадку". Я кажу, коли сатана розділиться, його володіння не вистоїть.
Ти пошлеш до общин працелюбних прасинів. Нагадай їм слова Христа: якби знав господар, коли прийде злодій, то не спав би і не дав би йому підкопати дім. А повелитель прийде в годину, коли злодій не сподіватиметься, і розрубає його, і зробить з ним те, що й з невірними. Той раб, що знав волю повелителя, і ,не був готовий, і не чинив за волею його, буде дуже битий... Попередьте також — венети готуються напасти на прасинів. Нехай скликають підданих на іподром.