Рука

Страница 2 из 4

Багряный Иван

………………………………………………………………………………………………………

Семена таки оштрафували на п'ятдесят карбованців. Склали протокола й поїхали! Ворота повісили на своє місце.

* * *

Скоро поїхали пожежники, як до Семена в двір з'явився дебелий, присадкуватий, рудий чолов'яга. Стурбований і наляканий, він швидко блимав своїми поросячими очицями, на диво малими на опасистому обличчі, бігав ними по всіх і чигав білими поросячими віями. Зразу до Семена: —Ну, що, як?

— Оштрафили.

— Та ну, тебе?

— Ні, тебе...

— Що?!

— Та вже ж не мене, і не Якова, з якої речі я маю платити 50 карбованців.

— П'ятдесят карбованців?! Якове!..

Та Яків не чув, саме переважував свинину. Мотався як ошпарений, з комори на двір і знов у комору, носив, упадав ніби коло свого добра. Удруге рудий не наважився покликати, ще ж не різаних четверо, а другого Якова не знайдеш. — П'ятдесят карбованців,— і рудому занудило.—Гм... ну, хай кінчає, хай кінчає, і поросячі очі на опасистому обличчі недобре насупились, — ні, це Яків, Яків усьому вина. А Яків тим часом причинив комору, випив навхилки пляшку самогонки, взяту набір у сусідки, потяг наспіх ніж об мусат і взявся до другої четвірки.—Ану, хлопці, випускайте тепер уже можна різати на дворі а не душити їх у хліві, тепер уже все одно.

Випустили. Троє невеличких, а четвертий — здоровий кнур. Кілька чоловік, що лишилися в дворі і гомоніли, попихкуючи цигарками, коли вгляділи кнура,—аж ахнули. Цікаво, як хлопці упораються з ним.—Ото кнуряка, пудів з двадцять. Яків і сам пошкодував, що випустив, та тепер уже не поправиш.

А кнур тим часом, поки там управлялися з трьома, другими, встиг поперевертати всі цеберки, виламати палісадник коло хати, поїсти замерзлі поросята, допіру викинуті в поросної свині, і гасав по дворі. Він був страшний — боки позападали, щетина на спині наїжилася, а трубив кнур, як контрабас: брав у октаву, то нижче то вище.

— Тю, який скажений, як бугай, хай ти сказишся! І дядьки поступалися коли "бугай" пробігав мимо. — Там ікли самі по два вершки. Таких хіба з гармати стріляти.

І розігралася цікава баталія. Сусіди набоялись правда, але й насміялись досхочу. А Яків...Яків — як і завжди зі своєю рукою.

* * *

Упоравшись із трьома, всі четверо — Яків та ного помічники перепочили. Яків зсунув шапку на потилицю, витер рукавом піт з чола і, підперезався тугіше товстою мотузкою: А ну, хлоп'ята, тепер цього чорта, покажіть но, що то ви вмієте. Ану здайте ікзамент... Миколо, на ніж.

Бідний Микола озирнувсь безпомічно на своїх товаришів, а товариші на кнура. Кнур хапав своєю пащею жмути соломи, тіпав нею на всі боки, як вихор, і трубив. У хлопців пропала відразу всяка охота здавати "ікзамент". I на чорта його було випускати, диявола. Яків розсердився:

— Що? Ах ви ж, молокососи, за пазуху б вам, за мамину триматися, у ляльки гратися... Миколо, дай сюди ніж.

Молокососи завбільшки за чугуївську верству, розгнівалися. Гриць спалахнув:— Миколо, не давай ножа... А ну, хлопці, ну разом. Не заважай ніхто... Ми самі. А ви, дядьку Якове, закуріть і не задавайтесь...

— А ну ж бо, ну. А я подивлюсь та таки й покурю. — Яків сів на кучу снігу, вийняв кисета і закурив.

Почався екзамен. Хлопці атакували кнура в кутку і першим номером було Грицькове сальто-мортале через кнурову спину. Гриць дуже широко розставив ноги, кнур скористався з цього моменту, шугнув туди, наче в ворота, і висадив ворога в повітря. Миколою, що міцно вхопився за ногу, кнур виорав сніг по під парканом. Один Андрій устояв на ногах і то через те, що мав подавати тому несщасному, хто опиниться зверху, ножа. Хлопці посварилися.

— Та кинь ти к чорту ножа, подадуть! Держиш його, як мов свічку, боягуз.

Погризлись. Розібрало хлопців. І заходилися вони всерйоз, єдиним фронтом. То було пальці покоцюрбились,; по-дубіли, а то хоч сорочку скидай.

— Ну ну, хлопці, могорич поставлю,— реготався Яків.

Що вже накатались всі та наволочились, так до схочу. І все даремно.

— Ну, годі хлопці, поганий ваш ікзамент, ідіть ліпше закуримо, а він чорт ще побігає, хай він сказиться.

Закурили.

— Смієтесь ви, дядьку Якове, а попробували б ви cами...

— Хо, дурню, ти глянь,—і Яків підніс Грицькові до носа свого репаного, брудного кулака, — ось цією самою рукою й заріжу, і заріжу сам, сам...Хлопці засміялися. Їх обступили дядьки. Що він меле, той Яків? А Яків росходився:—Дурні ви, ви ще подушки слинили та про дівчат cнили, як дядько вже чотирьох обпатрав і пожежників налякав! А я заріжу сам... Сам, оцією ось рукою. Хіба то рука, хіба то рука у тебе, то в носі длубатись нею, ось рука,— і пішов і пішов.

— Так, у вас, дядьку Якове, рука, тяжола, —промурмотів котрийсь.

— То-то, тяжола...

— Ну ти Якове не здавайся, положим,— озвався Бондар Семен, багач на всю вулицю. Йому закортіло під'юджити. Цікаво, як кнур виволочить ним двір, щоб не задавався. Та й за сина за Грицька досадно.— Ти не.задавайся, куди тобі...

— Дурню ти, Семене, оце й усе. Коли Яків сказав, значить точка.

Засперечалися. Надійшов і рудий, з поросячими очима, страшенно охочий до всяких суперечок. Подумав, осміхнувсь хитро і втрутився:

— Ну гаразд. Якове, я ставлю п'ятдесят. Виграєш—твоя, програєш — рік одроблятимеш.

Яків подивився на нього, завагався — п'ятьдесять карбованців... Рудий засміявся, а за ним і всі.—Що Злякавсь? Я ставлю 50, а ти рік робити. Яків задеркувато тріпнув головою: — Давай руку!—і ляпнув об пухку червону своєю чорною, як шльопають цигани на ярмарку.— Гаразд, 50? Тільки ти, Гнате, програєш, мені тебе, Гнате, шкода.

— Ну, що ж, ось свідки,—гроші на кон, ось,—Рудий Гнат витяг жмут грошей з бокової кишені і потрусув ними. Люде притихли, вражені,—який з біса одчайдушний цей Гнат! Гнат хитро усміхнувсь, він мав рацію,—кривий Яків ледве тримався на ногах, п'яний і стомлений.

Хутко, дзвінко й весело потяг Яків ніж об мусан, і дав хлопчикові.—На, тримай, подаси, як я крикну. Закурив, глибоко затягся й плюнув, насунув шапку аж на очі.

Кнур стояв коло паркану наїжився, важко дихав і водив налитими кров’ю очима. З рота текла слина стьожкою Нашарошився і вже не гудів, а пильно стежив. — Та він тебе з'їсть, Якове!