Коли в неділю вранці задзвонили церковні дзвони, він відчув, що йому буде не до снаги просидіти цілий день удома, хоча він і збирався ще раз проглянути копії тих паперів, які від віддав Колдервудові, і внести деякі поправки та доповнення, що спали йому на думку протягом тижня. Та щонеділі його мати почувала себе кепсько. Дзвони нагадували їй боляче про те, що вона відійшла від релігійного життя, і вона починала балакати, що коли б Рудольф вивів її, то вона б відвідала месу, посповідалася, прийняла причастя.
— На мене чигає пекельний вогонь,— сказала вона за сніданком,— а церква і спасіння тут поряд — лише за три квартали.
— Якось іншим разом, мамо,— сказав Рудольф. — Сьогодні я зайнятий.
— До іншого разу я, можливо, вже й помру і буду смажитися в пеклі,— відповіла вона.
— Ми мусимо піти на такий ризик,— сказав він, підводячись із-за столу, і почув її схлипування.
День був холодний, ясний, а на блідому зимовому небі яскравіла облатка сонця. Він одяг теплу, підбиту вовною куртку з запасів військово-повітряних сил, в'язаної вовни шапочку і захисні окуляри. Коли він вивів з гаража мотоцикл, то якийсь час вагався, в який бік поїхати. Цього дня він ні з ким не хотів бачитися, не було й такого місця, куди б його вабило. Дозвілля — це ярмо сучасного чоловіка.
Він сів на мотоцикл, завів його, стояв вагаючись. З горішнього боку вулиці, з лижами на даху, мчала автомашина, і в його голові промайнула думка: "А чому б і ні, куди вона їде, це таке ж гарне місце, як і будь-яке інше". І поїхав за машиною. Він згадав, як Ларсен, молодик з лижної крамнички, розповідав йому про стодолу, що стоїть біля підніжжя канатного підйому, і що її можна перелаштувати на пункт прокату лиж на вихідні. А ще Ларсен стверджував, що на цьому можна заробити непогані гроші. їдучи за авто зі стояком для лиж, Рудольф почувався краще. В нього нарешті з'явилася мета.
Він мало не змерз на бурульку, поки нарешті доїхав до спуску. Сонце, що відбивалося від сніжного покрову, сліпило його, і, мружачись, він намагався розгледіти яскраво-барвисті постаті лижників, які з'їжджали з гори. Всі вони здавалися молодими, спортивними і веселими: а дівчата в штанях, що тісно обтягували гарні стегна та округлі сідниці, викликали хіть — здорове почуття для недільного ранку на природі.
Якийсь час він залюбки милувався цим видовищем, затим його пойняла меланхолія. З-посеред цих спортсменів він почувався старим і незграбним, самотнім і нікчемним. Він хотів уже був повернутися, сісти на свій мотоцикл і поїхати до містечка, коли з пагорба стрімко з'їхав Ларсен і зупинився перед ним у хмарі сніжного пилу.
— Вітаю, містере Джордаш,— гукнув Ларсен. Він широко усміхався, показуючи два рядки великих сліпучо-білих зубів. Позад нього зупинилися дві дівчини, що з'їхали з пагорба по його лижні.
— Привії;'Ларсене,— мовив Рудольф,— я приїхав сюди, щоб подивитися на ту стодолу, про яку ти розказував.
— Запро^ґб^-'ека^в"Ларсен. Одним порухом ііт^ШШкиШ^ііт звільнитися від лиж. Він був простоволосий і коли нахилився, його довге біляве волосся впало йому на очі. На ньому був червоний светр, за ним було двоє дівчат, і, дивлячись на нього, Рудольф був певен, що Ларсену минулої ночі не наснився човен, який відпливав від пристані.
— Привіт, містере Джордаш,— кинула одна з них. — Я і не знала, що ви катаєтесь на лижах.
Він пильно поглянув на неї, а вона лише засміялася. На ній були великі лижні окуляри з зеленими скельцями, які затуляли половину її личка. Вона підняла окуляри на червоно-блакитну лижну шапочку і сказала:
— Як бачите, я замаскувалася.
От тепер Рудольф впізнав її. То була міс Соумз з відділу грамплатівок. Білявка з округлими формами, залюблена в музику.
— Доброго ранку, доброго ранку,— відказав Рудольф і зніяковів, угледівши, яка у міс Соумз тоненька талія і які заокруглені стегна та сідниці. — Ні, я не лижник. Я лиш глядач.
— Тут можна багато дечого вгледіти, чи не так? — засміялася міс Соумз.
— Пане Джордашу... — Ларсен уже звільнився від своїх лиж,— дозвольте відрекомендувати мою наречену, міс Пакард.
Міс Пакард теж зняла свої захисні окуляри і виявилося, що вона така ж гарненька, як і міс Соумз, і такого ж віку.
— Приємно познайомитися,— мовила вона. Наречена. Ти ба, люди ще одружуються.
— Дівчатка, ми повернемося десь за півгодини,— сказав Ларсен.— Нам з містером Джордашем треба заладнати одненьку справу.
Він повстромляв сторчма лижі та лижні палиці в сніг, а дівчата змахнули руками й помчали до самого низу канатки.
— Складається таке враження, що вони достобіса добрі лижниці,— сказав Рудольф, ідучи поряд з Ларсеном назад до шляху.
— Посередині,— відказав недбало Ларсен. Зате у них є інші принади,— він засміявся і два разки чудових зубів ще більше підкреслили засмаглість його лиця. Рудольф усвідомлював, що той заробляв лише шістдесят п'ять доларів на тиждень. Як же він може бути такий щасливий недільним ранком, маючи лише шістдесят п'ять доларів на тиждень?
Стодола була за якихось двісті ярдів від пагорба, прямо край дороги. То була велика, дебела споруда, якій погана погода не зашкодить.
— Все, чого тут бракує,— вів Ларсен,— так це добрячої великої буржуйки, і ти аж упрієш від тепла. Б'юсь об заклад, що тут можна здавати в прокат тисячу пар лиж та дві-три сотні пар черевиків за вихідні; а є ще різдвяні й великодні вакації, а ще скільки інших свят. З цим ділом може впоратися пара студентів за півдарма. Та це ж золотоносна копальня. Наступного року вони встановлюють тут устаткування штучного снігу. Якщо ми цього не зробимо, то, до дідька, хтось інший це зробить. Ця ковзанка працює лише другий рік, а оскільки лижників сюди вчащає дедалі більше, то і знайдуться люди, що не проґавлять такої можливості.
Рудольф сприйняв аргумент, бо майже точнісінько таким, минулого тижня, він намовляв Колдервуда, і всміхнувся. В бізнесі трапляється, що інколи ти штовхач, а інколи тебе підштовхують. По неділях штовхають мене, майнула думка. Якщо ми це залагодимо, я зроблю Ларсенові добрячу надвишку в зарплаті.
— Кому належить оця халупа? — спитав Рудольф.
— Грець його знає,— відказав Ларсен. — Це неважко з'ясувати. "Бідолашний Ларсен, думав Рудольф, для бізнесу він не здатний. Якби ця