— Звичайно,— сказав Рудольф, передчуваючи неприємності, нападки, упередженість Колдервуда, бо універмаг буде втягнутий до політичних справ, пов'язаних з комуністами. — Звичайно я засвідчу,— мовив він. Це не той день, щоб робити щось подібне, подумав він роздратовано. Неждано і вперше в житті він усвідомив гостру насолоду, яку мають відчувати боягузи.
— Я знав, що ти відповіси саме так, Джордашу. — Дентон емоційно простягнув руку через стіл. — Ти б неабияк здивувався, коли б довідався, скільки людей мені відмовили, які протягом двадцяти років вважалися моїми друзями: вони викручуються, демонструючи свою малодушність. Наша країна перетворюється на псарню — нас дресирують, як собак, Джордашу. Хочеш, щоб я заприсягнувся, що я ніколи не був комуністом?
— Не говоріть дурниць, професоре,— мовив Рудольф і поглянув на годинника. — Даруйте, але я маю повертатися до універмагу. Коли почнеться засідання ради, я буду там. — Він сягнув до кишені по свій гаманець. — З вашого дозволу, я заплачу за себе.
* * *
Рудольф повільно йшов до універмагу, пориви пронизливого холодного вітру розвіювали незастебнуті поли пальта. Вулиця виглядала так, як і завжди виглядала, а люди, які проходили повз нього, не скидалися на дресированих собак. Бідолаха Дентон. Йому згадалося, що власне на лекціях Денто-на йому дали перші настанови щодо того, як успішно пробитися в капіталісти. Він подумки засміявся. А Дентону, бідоласі, не до сміху.
Після такого гидкого обіду він усе ще був голодний, тож коли він повернувся до універмагу, то спустився до кафетерію, що в підвалі, попросив склянку солодового молока і випив його, слухаючи сопранове щебетання жіночок-покупців, що сиділи за сусідніми столиками. Вони жили в безпечному світі. Посидівши тут, вони будуть купувати сукні по п'ятдесят доларів, портативні радіоприймачі та підставки під телевізори, сковорідки і меблеві гарнітури, а ще, може, креми длядщя, а універмаг матиме від того зиск, а вони будуть смакувати свої бутербродїГз м'ясом, помідорами й майонезом і запивати їх фруктовою водою з морозивом.
Він обвів поглядом спокійні нафарбовані обличчя жінок, які прагнуть витрачати, споживати, набувати, слухав дисонантні високооктавні фуги впевнених жіночих голосів американок середини п'ятдесятих, вдихав букет парфумів і вітав себе з тим, що він не одружений і ні в кого не закоханий, а ще подумав, що він не може витрачати своє життя на те, щоб слугувати цим достойним жінкам, потім заплатив за своє солодове молоко, підвівся і пішов до свого офісу.
* * *
Коли о шостій п'ятнадцйть він виходив з універмагу, йшов дощ. Після вранішньої розмови Колдервуд не обмовився й словом. Чого мені сьогодні бракувало, так це дощу, з огидою міркував Рудольф, петляючи в потоці вуличного руху на своєму мотоциклі. Здавалося, що краплини дощу, які били його в лице, відразу крижаніли і скочувалися аж на спину попри піднятий комір'дощовика. Він майже доїхав до дому, коли раптом згадав, що обіцяв матері зробити закупи на вечерю. Він тихенько лайнувся і повернув свою машину назад до ділового центру, де крамниці були відчинені до сьомої. Він згадав, що його мати говорила про сюрприз. Через два тижні твоєму люблячому синові можуть дати доброго копняка в зад. Чи то буде достатнім сюрпризом для вас, мамо?
Він похапцем зробив закупи: невеличке курча, щоб його підсмажити, картоплі, бляшанку горошку та половинку яблучного пирога на десерт. Пробиваючись крізь натовп домогосподарок, які поспіхом робили останні закупи, він згадав розмову з Колдервуцом і гірко всміхнувся. Вундеркінд фінансист, який жонглює мільйонами, великий майстер уникнути податків, який під захопленими поглядами їде в свій особняк, що так часто фотографують для часопису "Л^йф" і "Садок та садиба", аби спожити свою повсякденну зі смаком приготовлену вечерю. В останню мить він купив пляшку шотландського. Здається, сьогодні такий вечір, коли тільки й пити віскі.
Спати він ліг рано, трохи напідпитку. Швидко засинаючи, він подумає, що єдине, що він зробив за минулий день путнє, так це вранішню пробіжку.
* * *
Тиждень минав буденно. Коли він стрічався в універмазі з Колдервуцом, той не згадував про пропозицію Рудольфа, а говорив з ним про звичайні ділові справи універмагу своїм звичайним, злегка скрипучим і роздратованим голосом. Ні в його манері, ні в його речах не було навіть натяку на яке-не-будь остаточне рішення.
Дентон не телефонував. Можливо, боявся, що при повторній розмові Рудольф відмовиться виступити на його захист перед радою наступного вівторка після обіду. Рудольф спіймав себе на думці, що його непокоїть те, що він має стати перед радою. Не виключено, що проти Дентона висунуть якийсь доказ, про який Дентон навіть не підозрює або який приховує, а Рудольф буде виглядати немов його спільник, чи брехун, а чи просто йолоп. Що його найбільше турбувало, так це те, що рада може бути настроєна вороже, готова розквитатися з Дейтоном і антагоністично до будь-кого, хто стане їй на дорозі. Все своє життя Рудольф намагався справити приємне враження на людей, особливо на людей старшого віку та на людей на керівних посадах. Одна лише згадка про те, як він зайде до кімнати, заповненої вченими мужами, які споглядатимуть його осудливо, турбувала його. Наприкінці тижня він усвідомив, що подумки виголошує про-мови"до-т"Хг.уявних, невблаганних мужів, промови^ ^ жих ^ін:адно захищає Дентона і водночас очаровує його суддів. Та все ж жодна з промов, як йому здавалося, в кінці кінців, не варта була заходу. Він має з'явитися на засідання ради якомога спокійнішим, оцінити настрій присутніх і експромтом зробити все, що в змозі, на краще, як для Дентона, так і для себе. Було б набагато краще, якби Колдервуд не зміг дізнатися про те слухання. Було ще одне питання, яке мучило його: яким чином відлучитися з роботи у вівторок після обіду так, щоб і не брехати, і щоб Колдервуд не здогадався про його наміри.
Перед вихідним він спав погано, йрму приснився еротичний сон, та задоволення від нього не було: від пристані відходив корабель, вітер задирав спідницю дівчині, яка стояла на палубі й усміхалася йому, а він з усіх сил біг уздовж пристані, наздоганяючи корабель, та чиїсь невидимі руки цупко втримували його, корабель даленів, водна гладінь...