Він пішов униз східцями до офісу Колдервуда, а Бергсон залишився стояти, ошелешено дивлячись на зображення двох манекенів, яких він мусив зробити із соломи і надягти на них купальники в горошок. В роті пересохло, і Рудольф змушений був витерти спітнілі долоні об штани, та він все ж змусив себе йти повільно, як завжди, кивати й посміхатися до співробітників.
Двері Колдервуда були прочинені, і Колдервуд помітив його відразу й сказав:
— Заходь, Руді, і зачини за собою двері. — Папери, що були в конверті, лежали на столі.
Рудольф сів навпроти старого і чекав.
— Руді,— лагідно сказав Колдервуд,— ти найдивовижніший хлопець, якого я будь-коли зустрічав.
Рудольф не озвався й словом.
— Хто ще бачив оце все? — Колдервуд махнув рукою в бік паперів на столі.
— Ніхто.
— Хто їх видрукував? Міс Джайлз?
— Це зробив я. Вдома.
— Ти враховуєш все, чи не так?
То не був докір, але й не комплімент. Рудольф промовчав.
— Хто тобі сказав, що я володію тридцятьма акрами землі біля того озера? — різко спитав Колдервуд.
Земля належала корпорації за нью-йоркською адресою. Аби дізнатися, що справжнім власником корпорації був Дункан Колдервуд, Джонні Хіту довелося добряче помізкувати.
— Боюся, що цього я сказати не можу,— сказав Рудольф.
— Не можу сказати, не можу сказати,— нетерпляче повторив Колдервуд. — Він, бач, не може сказати. Руді, як не спіймав тебе на брехні, починаючи з того часу, відколи ти впав мені до ока, і мені не хотілося б, щоб ти брехав мені зараз.
— Вас, сер, я обманювати не буду,— мовив Рудольф. Колдервуд поворушив паперами на своєму столі.
— Що, хочеш підстроїти мені якусь пастку?
— Ні, сер,— відказав Рудольф. — Це порада, як найкраще вам використати своє директорство і свої фонди та капітали. Збільшувати торговий оборот у міру зростання достатків нашої громади і урізноманітнювати свої інтереси. Як ужити собі на користь закони про оподаткування і водночас зберегти свої статки для вашої дружини та дітей, якщо ви помрете.
— І скільки ж отут сторінок? — спитав Колдервуд. — П'ятдесят, шістдесят?
— П'ятдесят три.
— Ну й порада,— пирхнув Колдервуд. — Оце все ти сам придумав?
— Так. — Рудольф не вважав, що має розповідати Колдервудові, як він місяцями методично викльовував по зернятку ідеї Джонні Хіта і що формулювання більшості ділових пунктів плану є результатом талановитої інтерпретації законів Джонні Хітом.
— Гаразд, гаразд,— пробурчав Колдервуд. — Я помізкую.
— З вашого дозволу, сер, я вважаю, що вам треба обговорити цю справу з вашими правниками з Нью-Йорка та з банкірами,— сказав Рудольф.
— А що тобі відомо про моїх правників з Нью-Йорка? — спитав підозріло Колдервуд.
— Містере Колдервуд,— мовив Рудольф,— я вже давно працюю на вас.
— Гаразд. Припустимо, що після детальнішого знайомства з цими паперами я скажу "так" і зроблю усю оцю чортівню так, як ти пропонуєш: звернуся до громадськості, випущу акції, візьму позику з банку, зведу той чортячий торговий центр біля озера, і театр також, як ідіот; припустимо, що я все це зроблю; що ти розраховуєш з цього мати?
— Хотілося б розраховувати на те, що я стану головою правління, звісно з вами як з президентом компанії, з відповідною платнею,— сказав Рудольф,— а ще можливість викупити певну кількість акцій у найближчі п'ять років.
Дай, Боже, здоров'я Джонні Хітові. Не будь дріб'язковим. Цілься вище.
— Ти все врахував, чи не так, Руді? — Зараз голос Колдервуда звучав відверто вороже.
— Я опрацьовував цей план більше ніж рік,— м'яко сказав Рудольф. — Я намагався передбачити всілякі проблеми.
— А якщо я просто скажу "ні",— сказав Колдервуд,— якщо я покладу оцей стос паперів у папку і забуду про них, що ти будеш робити в такому разі?
— Як це не прикро, я вимушений буду довести до вашого відома, що наприкінці року я полишаю вас, містере Колдервуд,— сказав Рудольф. — Боюсь, що я вимушений буду шукати місце, де у мене було б майбутнє.
— Я довго обходився без тебе,— сказав Колдервуд. — То й зараз я зможу обійтися без тебе.
— Звичайно ж можете,— відказав Рудольф.
Колдервуд понуро зиркнув на письмовий стіл, висмикнув зі столу аркуш паперу і з особливою відразою пробіг його очима.
— Театр,— сказав він сердито. — В нашому містечку вже є театр.
— Наступного року його зносять,— сказав Рудольф.
— Ти добре підготувався до нашої з тобою розмови,— сказав Колдервуд. — Вони збираються оголосити про це лиш у липні.
— Завжди буває так, що хтось та проговориться,— сказав Рудольф.
— Виходить, що так. І завжди знайдеться хтось такий, що почує, правда, Руді?
— Так, сер,— всміхнувся Рудольф. Тепер і Колдервуд усміхнувся.
— Цим і користається Руді, га?
— Це зовсім не мій триб,— спокійно відказав Рудольф. — Ви ж це знаєте.
— Певно, що так,— згодився Колдервуд. — Даруй, що я сказав таке. Гаразд. Роби своє діло. Я тебе згодом покличу.
Коли Рудольф виходив з кімнати, бос задумливо дивився на папери, що лежали на його столі. Як звикле, Рудольф повільно пройшов повз прилавки першого поверху універмагу, приязно й молодо всміхаючись.
План, який він запропонував Колдервудові, був складний і кожен пункт у ньому піддавався сумніву. Місто розросталося і розросталося в бік озера. А до того ж сусіднє містечко Сідатрон, що було миль за десять звідси і пов'язувалося з Уїтбі новою трасою, теж розросталося в напрямку озера. Приміські торгові осередки росли по всій Америці, мов гриби, і люди вже призвичаїлися робити в них більшу частину своїх закупів. Тридцять акрів Колдервуда були стратегічно призначені прийняти на себе торгові потоки обох містечок та покупців з будинків вищої верстви середнього класу, розкиданих по узбережжі озера. Якщо Колдервуд не займеться цим сам, то через рік-два якийсь інший підприємець чи корпорація, безсумнівно, використають таку можливість і, помимо зисків з нової торговельної точки, відчикрижать чималий шмат торгівлі універмагу в Уїтбі. Аніж дозволити якомусь із конкурентів підірвати себе, для Колдервуда було вигідно, хоч би й частково, конкурувати самим із собою.
Щоб приваблювати людей туди не тільки вдень, а й увечері, Рудольф пропонував збудувати там хороший ресторан і театр. Театр, у якому б ставили вистави влітку, в зимову пору він міг би прислужитися як кінотеатр. Понад озером, там де заборонено зводити промислові підприємства, згідно з правилами про охоронні зони, він також пропонував збудувати житловий район і продавати будинки за прийнятну ціну, а ще пропонував скласти контракт з якоюсь фірмою, що спеціалізується на легкій промисловості, надавши їй право звести фабрику на заболоченій ділянці володінь Колдервуда,— ні на що інше ця ділянка не була придатна.