— Звідки взяти десять тисяч франків? — розмовляв він сам із собою.— Привласнити суму, яку мені внесуть за реєстрацію акту про спродаж? Боже праведний! Та невже цією позичкою я розорю покупця, в якого капіталу не менше як сім мільйонів! Так і вчиню! А завтра вранці кинуся йому в ноги і скажу: "Ласкавий пане, я взяв у вас десять тисяч франків, мені двадцять два роки, і я кохаю Ефразі — ось вам уся правда! Мій батько багатий, він поверне вам гроші, не занапащайте мене! Хіба вам не було двадцять два роки, хіба ви не божеволіли з кохання?" Та чи в цих паскудних багатіїв є душа? Мій мільйонер не тільки не розчулиться, а й напише на мене скаргу королівському прокуророві. Прокляття! От якби можна було продати душу дияволу! Та не існує ані Бога, ані диявола, все це нісенітниця, казки та бабські теревені. Що ж мені робити?
— Якщо ви згодні продати душу дияволу, ви одержите десять тисяч,— сказав маляр, який підслухав гарячкову маячню писаря.
— Тепер Ефразі буде моєю! — вигукнув клерк, укладаючи угоду, яку запропонував йому диявол у подобі маляра.
Негайно купивши шаль, збуджений до краю, писар з'явився до Ефразі, а що диявольська снага була в його тілі, то він не виходив від неї протягом дванадцяти днів, розтративши весь свій рай і думаючи лише про кохання та його оргії, в яких потонув спогад про пекло з його привілеями.
В тих утіхах і зійшла нанівець величезна могутність, відкрита ірландцем, сином достославного Матюрена.
Кілька орієнталістів, містиків та археологів розслідували цю історію, але їм так і не пощастило з'ясувати, в який спосіб демон переселявся з однієї людини в іншу. А причина їхньої невдачі ось у чому.
На тринадцятий день після своїх шалених розваг сердешний клерк лежав на вбогому ложі в мансарді будинку на вулиці Сент-Оноре, що належав його патронові. Молодик захворів, і його опанував сором — цей тупий божок, який не сміє дивитися на самого себе; тому він вирішив лікуватися сам і помилився в дозі цілющого зілля, яке приписав йому один геній, вельми популярний на околицях Парижа. Отруївшись живим сріблом, писар помер, і його труп став чорний, як спинка крота. Не було сумніву, що один з дияволів побував у ньому, але який? Можливо, Астарот?
— Цього славного хлопця нечиста сила перенесла на планету Ртуть,— сказав старший клерк німецькому демонологові, який приїхав дослідити цей випадок.
— Цілком можливо,— відповів німець.
— Справді?
— Атож, добродію, адже планета Ртуть — це Меркурій, і ваше припущення не суперечить словам самого Якоба Беме, що їх я цитую із сорок восьмої пропозиції "Троїстого життя людини", де сказано: "Якщо Бог усе сотворив, вигукнувши: "Хай буде!", то, значить, це "хай буде" і є те сокровенне лоно, яке містить і охоплює природу, утворену духом, народженим від Меркурія та Бога".
— Як ви сказали, пане?
Німець повторив цитату.
— А ми й не знали! — сказали клерки.
— "Хай буде"? — повторив один з них.— Хай буде світло!
— В правильності вищенаведеної цитати ви можете переконатися,— провадив німець,— прочитавши цю фразу на сторінці сімдесят п'ятій згаданого трактату, надрукованого тисяча вісімсот дев'ятого року в друкарні пана Міньєре в перекладі одного філософа, який був великим шанувальником знаменитого шевця.
— Oro! То він шив чоботи? — сказав старший клерк.— І де ж він їх продавав?
— У Пруссії! — відповів німець.
— То він узував у свої чоботи пруссаків? — з дурним виглядом спитав клерк другого розряду.
— Він у них узував свої фрази,— сказав клерк третього розряду.
— Оце мудрагель! — вигукнув клерк четвертого розряду, показавши на німця.
Хоча чужоземець був демонологом найвищого класу, він уявлення не мав, що то за чортенята — ці клерки. Він пішов, нічого в їхніх жартах не зрозумівши, переконаний, що молодики вважають Беме "мудрим генієм".
"Є ж у Франції освічені люди!" — сказав він собі.
Париж, 6 травня 1835 р.
====================
Примітки
склав Дмитро Наливайко
Повість "Розкаяний Мельмот" була опублікована в травні 1835 року. За життя письменника перевидавалася неодноразово, в 1845 р. була включена в XIV том "Людської комедії", в І том "Філософських етюдів".
Ідейно-тематичний мотив повісті взято з роману ірландського письменника Ч. Матьюрена "Мельмот-блукач", який вийшов у 1820 р. і вже наступного року з'явився у французькому перекладі. Цей один з найкращих готичних романів справив велике враження на Бальзака, і він неодноразово до нього звертався, починаючи з ранніх романів першої половини 20-х рр. і кінчаючи пізніми, такими, як "Пишнота і злиденність куртизанок". Але, як це завжди бувало у Бальзака, мотив вічного блукача, який одержав надприродну могутність ціною запродання своєї душі дияволові, був, підданий кардинальному переосмисленню.
"Матьюрен,— іронічно писав Бальзак,— виявив здоровий розум, відмовившися привести свого героя в Париж; але дивно, що цей напівдемон не здогадався відправитися туди, де на одного, що відмовляється від могутності, знайшлися б тисячі, що її прагнуть". У повісті Бальзака дія переноситься в Париж, і він розповідає, що там трапляється з душею, яка опиняється на біржі й стає товаром. І якщо у Матьюрена герой сто вісімдесят років шукав собі замісника, який би згодився продати душу нечистій силі за земні блага, то в Бальзака охочих знаходиться більш ніж досить, і операції припиняються лише тоді, коли виникає сумнів, що душа щось коштує, коли вона, так би мовити, досить швидко втратила обмінну вартість.
1. Барон де Померель — друг сім'ї Бальзаків, у його домі письменник жив літом 1828 р. і працював над романом "Шуани".
2. ...як Тюренн крутив генералом Монтекукулі...— Тюренн Анрі де ла Тур д'Овернь (1611-1675) — французький полководець, відзначився у війнах, які Людовік XIV вів з коаліцією західноєвропейських держав. Монтекукулі (1609-1681) — австрійський генерал. Бальзак має на увазі воєнну операцію Тюренна в 1675р., коли той маневрував протягом чотирьох місяців, не вступаючи в битву,
3. ...нинішній суспільний договір...— Іронічне обігрування відомого трактату Ж.-Ж. Руссо "Суспільний договір", у якому великий просвітник виклав проект досконалого суспільного устрою.