Карналеві дали призначення в школу на Лузанівці, він викладав там математику в старших класах, щодня зранку був зайнятий, не бачив Айгюль-на репетиціях, зате з третьої до сьомої, коли в неї була перерва, вони могли разом обідати або просто байдикувати десь понад морем, іноді вона хотіла поспати, тоді він сідав до книжок, але ввечері неодмінно біг з нею, щоб побути на оркестровій репетиції, стояти позад режисера коло першої куліси під час концерту або спектаклю, проводжати й зустрічати Айгюль, він примудрявся навіть вибирати для неї атласні черевички, сам перевіряв міцність стрічок, готовий був обшивати суровими нитками носки черевичків, щоб не сковзалися по сцені, але вже цього вона йому робити ніколи не дозволяла.
Дні, тижні, місяці. її ноги дозрівали, як прекрасні плоди, руки в танці були ніжно-виткі, неначе квіти. Карналь переконувався, дивлячись на Айгюль, що більшість людей проживає ціле життя, так і не знаючи, які можливості їхнього тіла, яка сила й краса приховується в кожному русі. Коли вголос висловлював Айгюль своє здивовання її вмінням фантастично володіти кожним м'язом свого тіла, вона сміялася:
— Коли я народилася, один добрий чоловік поклав мені в пелюшки велику срібну монету. На ній був молодий місяць і дикий звір. Щоб я була красивою, як місячне сяйво, і гнучкою, як той звір.
— Це був Капітан Гайлі?
— Не Капітан — просто мій батько!
Вона народилася літати, не доторкуючись до грішної землі. Доторки — лиш епізод, тільки набридлива необхідність сил тяжіння, для неї природний стан був невагомість, але не проста, безпорадна й безладна, а— контрольована, продумана, розумно сформована.
' Айгюль відразу взяли солісткою, її помітили рецензенти, їхні відгуки були сповнені ентузіазму, подиву, захвату, але всі відзначалися якимсь дивним холодом, так ніби рецензенти були відгороджені від Айгюль скляною стіною. Вони аналізували специфіку, тонко підмічали нюанси виконання, класифікували кожен жест, але ця класифікація вбивала насолоду, ніхто не бачив Айгюль такою, як бачив її Карналь, ніхто не міг сказати про неї того, що міг би він. Для нього Айгюль була невичерпністю, вічною граціозністю, красою, він бачив грацію в енергії кожного її ледь помітного згину, він був зачарований її безмежними можливостями руху на шерехуватих дошках сцени, він бачив, який розмах приховується в спокійних лініях її дивних ніг, у яких ніколи не було надмірної знервованості, бо знервованість завжди наштовхує на думку про втому, про швидке вичерпання. У Айгюль були дивні ноги ще й тому, що не видно було тих трьох м'язів на литці, які неминуче випинаються в балерини під час танцю. Вона мала типово античну ступню, коли великий палець коротший за другий і трохи зсунутий досередини, а п'ятий палець відсунутий від інших. Карналь вивчав тіло Айгюль з доскіпливістю педанта-систематика, задля неї він готовий був опанувати всі закони таксономії, для неї міг би покинути, забути свою математику, перекваліфікуватися, стати мистецтвознавцем, репетитором, столяром, який струже оті круглі станки для тренування балерин, він мовби платив данину загиблому Капітанові Гайлі за те, що лишився живий, що перебрав від нього запаси мужності й твердості, а тоді ще на додачу забрав і його доньку, але ж був ще й Професор Георгій Гнатович, твої обов'язки ніколи не обмежуються служінням комусь одному, живеш для багатьох, для народу й цілого світу, і Карналь, схаменувшись від свого запаморочення, спробував вивільнити всі сили свого розуму для головного. Як у Лейбні-ца: ніяких відхилень у рішучих справах! Щодня робити своє і щоразу нове. Забути про контрфактичні твердження типу "якби та коли б" і кинутися на штурм невідомого й недосяжного. Теорема Ферма, то й теорема! Дискретний аналіз, то хай буде й він!
Зовні побут Карналів не змінився, все лишалося по-старому, але тепер покінчено було з бездумністю, з суцільною відданістю успіхам Айгюль. Тепер, хоч він по-давньому стояв коло першої куліси, думками відлітав у таку далину, що жахнувся б кожен, хто б спробував її осягнути. Талановиті люди не завжди вміють довго дотримуватися вірності іншим, вони надто віддані собі. Карналь не був упевнений у своїй талановитості, обдарованості, але знав також і те, що поруч з Айгюль посередністю бути не має права. "Ты точно бурей грации дымилась. Чуть побывав в ее живом огне, посредственность впадала вмиг в немилость, несовершенство навлекало гнев".
Ще недавно він мав обов'язки тільки перед наукою, тепер до них додавалися обов'язки перед любов'ю, красою, талантом, отже, життям.
Він ще не знав, чим відповісти, не вмів пустити в хід здобуті за п'ять напружених років знання, найкраще було б у його становищі взятися за справу цілковито безнадійну, бо ніхто не ждав від нього ніяких звершень і відкриттів, він ще й сам не міг окреслити меж (та й взагалі наявності) своїх здібностей, отож з однаковою приступністю відкрите йому було й велике, й мале, непомітне й визначне, а що поруч існував тепер такий запалюючий приклад, як Айгюль, то Карналь і замахнувся відразу на щонайбільше: на саму теорему Ферма. За триста років нікому не вдалося довести загальне значення — спробуємо для ряду значень. Для цього доведеться провести титанічну працю? Згода. Він має безліч вільного часу. Скрізь, де буде з Айгюль, він примусить свій мозок жити абстракціями. Ніхто цього не помітить, ніхто не зможе збагнути, ніхто й не повірить — то й ліпше.
Він вибудовував для себе зримий образ теореми. Восьма задача з другої книги "Арифметики" Діофанта. Заданий квадрат розкласти на два квадрати. Безконечне число способів рішення. Коли ж ступінь більший квадрату квадрата, тоді розкласти вже неможливо. Це — Ферма. Які способи рішення і для яких значень? Його пам'ять борсалася серед завалів абстракцій, вона була замучена асоціаціями, одержима пристрастю комплексувати, згадувати, зрівнювати, відкривати співвідношення, оголювати заплутані зчеплення, впливи, виокремлювати сув'язі, очищати від нашарувань ймовірностей. Для Карналя тепер час був мовби розділений, але разом з тим зливався в нерозривність, треба було жити звичайним людським життям, іноді занадто буденним, у примітивних клопотах, пристрастях, радощах і стражданнях, а паралельно, непомітно, майже таємно тривала колосальна робота розуму, і могло видаватися, що то не оперування буквеними абстракціями, а членування живого часу, віднайдення способів його иайраціональнішого заповнення, організації й використання. Простежено було всі переходи, помічено зв'язки, встановлено причини, виведено наслідки, відкрито приховані ритми часу, помічено порожнечі в ньому і заповнено їх — ось найвищий тріумф людського знання, ненатленного розуму, відданості своїй ідеї. Надмір жадоби знань, з яким Карналь, мабуть, народився,— це й мала бути його ідея. Тут він ладен був визнати навіть Декартову теорію про вроджені ідеї. Так народжуються з надміром поезії в серці або ж... байдужості, жорстокості, посередності. Тільки тепер збагнув Карналь, як рятуватися від посередності. Робити своє діло й не розмінюватися на побічне, хоч яке воно було б привабливе. Колись вважали, ніби диявол зваблює людину, за минущі насолоди вимагає відречень від любові, від усього людського. Насправді ж дияволізм завжди виступав у личині понурої посередності, яка не дає людині змоги нічого на цім світі робити як слід: ні працювати, ні захоплюватися, ні кохати. Все приблизне, поверхове, споганене, навіть жінку щоб не цілував, а тільки вдавав поцілунки, ніякої зосередженості на головному, ніякого заглиблення, розміняти людське життя на метушню, на галас, на розмахування руками, на несправжність, на чванливість.