Вона пішла туди, куди йшли всі, переходи між корпусами були заповнені людом майже вщерть, найбільше товпилося коло стін, на яких від стелі до підлоги поначіплювано було безліч шаржів, закликів, оголошень, химерних діаграм, якісь хлопці в розхристаних піджаках бігцем підносили нові й нові рулони ватману, щось пришпилювали, приклеювали, підмальовували, так ніби мало було понаписуваного й понамальовуваного давніше, ніби боялися вони, що в цей день мало звичайного сміху, потрібен регіт, потрібні веселощі нестримні, безмежні, всеочи-щаючі.
"Не зупиняйся на досягнутому, навіть коли не маєш ніяких досягнень!" — це впоперек переходу. Своєрідна орифлама місцевих дотепників. Далі на червоному диктовому щиті попередження:
"Тут надається перевага вимогам техніки перед людськими потребами!
Забороняється: , лізти на рожен, плювати проти вітру, затуляти сонад,
заперечувати академіку Карналю! Пенсіонерам: не розмовляти й не кашляти!
Червоним слідопитам: не грати на дуду! Всім: не дихати!"
Через кілька метрів до проходу милостивий дозвіл: "Дихайте!"
Ще через кілька метрів: "Глибше!"
"Ще глибше!" "Якомога глибше!" "На повні груди!"
І величезними літерами: "Полегшуйте собі душу сміхом!"
Сміх панував тут неподільно, безжурний, розгойданий, здебільшого незлобливий, часом дошкульний, надто коли йшлося про академіка Карналя, якому, здається, діставалося найбільше, на всіх рівнях, з нагоди й без нагоди, заслужено й безвинно. "Будь милосердним і знайдеш своє місце в житті!" — це не стосувалося нікого зосібна, тому сприймалося з такою самою веселою байдужістю, як заклик "Створюй бар'єри, щоб було що долати!" або оптимістичне пророкування: "Людина вистоїть навіть перед НТР!"
Далі ціла стіна замальована жанровими картинками на тему: "Кібернетик теж чоловік. Він ходить по Києву з авоською, не може дістати шин для "Жигулів" і стоїть у черзі на квартиру, бо краще не мати квартири, але мати надії, ніж, маючи квартиру, вже ні на що не сподіватися".
Але це був мовби перепочинок, своєрідна розрядка перед новим ударом по керівникові об'єднання. Знайома вже намальована рука з вказівним перстом з'являлася то десь унизу, то аж під стелею, вела далі й далі, тоді несподівано перевернулася, показала вниз, веліла червоним розляпаним написом: "Копати тут!" А нижче: "Склад ідей, придатних для дисертацій-дотор-кацій до науки. Ключі в товариша Кучмієнка".
До Кучмієнка був лише перший доторк. Далі знов загальне: "Користуйтеся плодами НТР!" Чиєсь сором'язливе визнання: "Робота не подобається, але захоплює зарплатою".
Знов побігла по стінах рука з вказівним перстом і заклики: "Читайте! Вивчайте! Запам'ятовуйте!"
І на блакитному полотнищі — "Афоризми академіка Карналя":
"Все невідоме повинно стати відомим".
"Все відоме повинно стати невідомим".
"Величі слід ждати тільки від великого".
"Зрозумілість — ознака відсутності думки".
"Не досить виробити ідеї, треба ще вміти їх забути, щоб згодом почути від академіків".
"Бажання підлеглих не слід поважати навіть тоді, коли підлеглі поважають твої бажання".
"Автомати повинні бути автоматами".
"Неавтомати не повинні бдаги автоматами".
"Учені повинні думати".
"Конструктори повинні конструювати". "Заввіділами повинні завідувати відділами". "Одинадцять моїх заступників повинні заступати мене з одинадцяти боків".
Після цього цілком логічним був заклик: "Хай живе академізм, а також академіки!"
Але заклик, теж цілком логічний в такий день, повисав у повітрі. Тут панував настрій далеко не академічний, навпаки: антиакадемічний, витворюваний невидимими сміхотропами за принципом, показаним на одній з дотепних схем: осел — осло-троп — антиосел. На безмежних панно зображено було жартівливий парад кібернетиків, командував яким Карналь верхи на барані, приймав парад маршал кібернетики Глушков, у якого замість звичайних його окулярів припасовано було два досить симпатичних комп'ютери.
Гальцева намалювали оперним співаком, який виспівував арію Дон-Жуана: "Двадцать турчанок, сорок гречанок, а испанок так тысяча тридцать". Натяк на його машину М-1030, здається, з усіх натяків цієї суботи найлагідніший і, сказати б, цілковито беззлобний.
В цеху електронної іграшки, який за своїм розташуванням приречений був неминуче потрапити в сферу сорокової суботи, панували відтворені в барвах Жбанюкові історії, якими він нудив небажаних гостей. Історії, яким надано вигляду чи то стародавніх гарпій, чи просто наших рідних відьом, досить вільно трактованих художниками щодо зовнішнього вигляду, гналися за стероризованими членами комісій, за перевіряльниками й контролерами, ті розбігалися в паніці й перестраху, втікали від Жбанюка, який невтомно й всеплодюшо насилав на них нові й нові легіони витворів своєї неповторної уяви.
Заради сорокової суботи несила було втриматися від спокуси провести міні-прес-конференцію з трьома академіками: Глушко-вим, Амосовим і Карналем на тему: "Чи можливе створення штучного інтелекту, який би перевершив інтелект Жбанюка?"
Проведено й записано, про що охочі могли довідатися, прочитавши.
Академік Карналь відмовився відповідати на поставлене за--питання, вважаючи саму постановку проблеми завчасною, передчасною і взагалі недоречною.
Академік Глушков заявив, що він не хотів би зосереджуватися на будь-чому, що може бути трактовано як епізод, бо його цікавлять тільки системи як такі, а без системи ми загрузаємо в аморфному, невпорядкованому шарі несуттєвого.
Зате академік Амосов виявився набагато доброзичливішим.
"Щоб говорити про інтелект якогось Жбанюка,— заявив він,— треба передусім з'ясувати, розшифрувати це поняття й визначити, що, власне, переводиться на мову формул. Ми виходимо з гіпотези: розум — цілеспрямована дія з моделями. А моделі можна створювати й оперувати ними поза мозком. Що таке штучний розум? Це моделююча установка, яка здійснює формування моделей і дії з ними. Тут виникає необхідність "перекласти" людські критерії на машинні, використавши їх як енергетичну базу. Але перед нами ще стоїть багато перешкод. Скажімо, ми не можемо уявити собі якусь діючу систему в усій її складності. Навіть таку просту, як швейна машинка. Що ж тоді казати про таке нещоденне явище, як інтелект Жбанюка? Про— цього чоловіка ходять легенди, а легенди не мають нічого спільного ні з кібернетикою, ні з наукою взагалі. Цілком очевидно, що питання про можливість моделювати інтелект Жбанюка сьогодні ще повинно вважатися передчасним".