Книга четверта
ПЕРСОНОСФЕРА І
Снідати в Криму, обідати в Москві, вечеряти в Парижі — кого тепер цим здивуєш? Світ звузився, стиснувся, став доступніший і приступніший, хоча від того не спростився, не стратив своєї строкатості й багатовимірності, а навпаки, стає щодень складнішим, незбагненнішим, навіть, сказати б, суперечливішим.
В літаку на Париж Карналь був без Олексія Кириловича. Той супроводив академіка з Сімферополя до Москви, помагав з речами, припильнував, щоб у Карналя було все необхідне для подорожі, а сам повернувся до Києва. Карналь спробував був оформити поїздку й для свого помічника, але міг тільки обурюватися та безсило розводити руками. Кучмієнко подбав про те, щоб відсікти Олексія Кириловича від академіка, переконав кого там треба, вмовив тих, кого вмовляти, власне, й не треба, показав, чого він вартий і що може. Який там помічник буде комизитися перед ним, Кучмієнком? Завелико носився, захотів виказати свою окремішиість і незалежність? Посидиш удома! Ще коли б у соціалістичну країну, то вже так, хай би їхав, хоча теж не в таку престижну, прекрасно організовану поїздку, як нині для академіка Карналя, а з туристським поїздом дружби — триста гавриків, ні тобі путящих готелів, ні нормального транспорту, ні спокою, ні вдоволення, скрізь організовано, навіть у туалет і то групою! Туди — будь ласка, ніхто не стане заважати. А це ж капкраїна, та ще яка? Франція! Париж! Вино, парижанки, Ейфелева вежа, мости через Сену, парфуми, тралі-валі — все неповторне! Посидиш, молодий ще!
Для Карналя вже Давно перестали бути таємницею і Кучмієнкові думки, і його настрої. Для розшифрування їхнього досить примітивного коду не варто було витрачати зусиль. Хотілося мати коло себе бодай одну знайому душу — і не мав. Ще недавно сподівався, що самотність поможе йому скинути з душі незносний тягар, а переконатися довелось, що нема на світі нічого не-зноснішого саме за самотність, цілковиту відірваність від людей, від питомого середовища, від того, чим живеш і задля чого живеш на землі. Жодного разу в житті він не "відпочивав", як це заведено в деяких людей, не міг уявити, щоб у його думаннях, у болісно-прекрасному напруженні мислі утворювалася якась пауза, перерва, навмисне відводилися дні, тижні на неробство. Без роботи, як основного заняття, життя втрачало для нього будь-який сенс. Без роботи і без Айгюль. Так вважав останні двадцять років, але забував, що мав перед Айгюль ще мовби ціле життя, де вже осягнув велику істину праці, неспинності зусиль, упертого змагання з власною обмеженістю та обмеженістю світу, яка долається тільки завдяки людським зусиллям. Освоюєш нові й нові світи, а власну душу занедбуєш. Карналь майже з жадобою, щойно вмостившись у вигіднім кріслі салону першого класу, накинувся на читання віддрукованого кількома мовами проспекту з переліком основних питань міжнародного круглого столу на тему "Людина в стихії науково-технічної революції". Слово "стихія" не дуже пасувало до поставленої теми, а вже коли вживати саме цей термін, то тема була справжньою стихією академіка Глушкова, але той саме в цей час брав участь у роботі якоїсь вельми важливої технічної комісії ООН у Нью-Йорку, і кандидатура Карналя виникла, отже, чи то як заміна глушковської, чи то просто як компроміс, бо ні сам Петро Андрійович, та й взагалі здається, ніхто не вважав його видатним полемістом, а тут потрібен був саме такий чоловік.,
Біляві стюардеси, в рожевій уніформі, стилізованій під щось давньоруське (не стюардеси, а мовби хор П'ятпицького), відразу стали возити на акуратних візках безплатні напої — коньяк, горілку, віскі, вина — привілей першого класу, пропонували журнали, газети, згодом неодмінно запропонують стандартний аеро-флотівський обід: на пластмасовому штампованому підносику смажене курча, масло, чорна ікра, листочок салату, помідорчик, кекс, апельсин, пластмасові одноразового вживання ніж, виделка, чайна ложечка, пластмасова чашка з кофе або чаєм на вибір, круглий без ніжки бокал з натуральним вином (або й чимось міцнішим, як для першого класу). Коли б довелося летіти через океан, тоді стюардеси, мило всміхаючись, стали б демонструвати застосування рятувальних жилетів на випадок катастрофи: ось так дістаєте жилет з-під свого сидіння, так він умить надувається, так надягається. Три секунди — і обидві стюардеси, з такими самими милими, трохи ніяковими посмішками, прикривалися оранжевими жилетами, видовище досить моторошне, коли ти летиш над океаном на висоті десять кілометрів, і Карналь щоразу відганяв неприємний присмак, який неодмінно викликала ця демонстрація, тим, що порівнював оранжево вбраних стюардес з жабками-криничками, яких пам'ятав ще з дитинства. Дістаєш з криниці відро води, а в ньому плаває кілька таких жабок, зверху чорненькі, знизу оранжеві, як морковка. Виловлюєш їх, кидаєш назад у криницю, вони летять, смішно розчепірюючись, ляпаються об воду і весело заринають у холодну глибину, щоб назавтра знов опинитися у тебе в цеберці, яку ти витягнеш на сонячне світло.
Але цього разу летіти доводилося над континентом, десь тільки коло Голландії траса проходила, здається, понад узбережжям, та це не вимагало демонстрації рятувальних жилетів, і стюардеси з набагато більшою приємністю возили й возили напої для пасажирів першого класу, серед яких, як виявилося майже'відразу, було кілька дипломатів, один працівник торгпредства, делегація прихильників миру і директор заводу феросплавів, що сидів коло Карналя і все намагався пригадати, де він його міг бачити. Директор був масивний, навіть могутній чоло^ вік, говорив' гучним голосом, так що до нього мимоволі прислухалися всі пасажири салону, коньяк став пити, щойно всівшись на своє місце, пояснюючи, що тільки цим напоєм він може порятуватися від спраги, і все допитувався в Карналя, хто він: артист чи письменник?
Петро Андрійович дістав з портфеля свої папери, розіклав на довгому вузькому столику, мовчки показав директорові проспект питань "круглого столу".
— Революція? — прочитав директор.— Науково-технічна? Тепер згадав! Ви ж електронник? Академік? Глушков?