ДІЯ ДРУГА
Хата Денисова. Обставини звичайної хати небагатого селянина.
ЯВА 1
Мелашка і Степанида.
М е л а ш к а. То чуєте ж, що все оте, що я зараз висловила перед вами, може подіятися з кожною молодицею, легко може, я вам кажу, що так легко, що інша і незчується...
Степанида. Мені здається, що ви даремно це кажете, не можу я тому йняти віри.
Мелашка Та ви ж обміркуйте спершу ось що. Не встигли побратися молодята, як чоловіка налопом беруть на війну, а сердешна жінка, котра тільки вчора шлюб узяла, зоставайся ні жінкою ні дівкою і ні удовою. Це ж тільки подумати, то аж моторошно робиться!..
Степанида. Воно що правда, то правда...
Мелашка. Замість того, щоб горнутись до вірної та щирої дружиноньки, що як у тій пісні співається, Ідо каже: "Цілуються, милуються, доки сон не зможе",— горнись до німої стіни, цілуйся та милуйся з подушкою.
Степанида. Що ж робить? Це трапилося не по нашій, а по царській волі!..
Мелашка. То-то ж бо й є. І я вас спитаю: що його робить у такім випадку? Мовляв, по чиїй би волі воно не трапилось, а серцеві розваги нема, нічиєю волею його не заспокоїш, воно того не розуміє, квилить, кличе коханого, кличе невгаваючи, мов навісне... (Зітхає). Знаю, знаю по собі!.. Ой господи, господи!.. Ото ж як у таку жадану добу підвернеться хоч і чорт рогатий, то й його пригорнеш і не зоглянешся, як пригорнеш того супостата замість милого...
Степанида. Ні, це витівки якісь, щось нісенітне.
Мелашка. Не вірите? А я певна, що так воно не тільки у нас, а й по всьому світу коїться... Це вам і кожна ворожка скаже, забожуся сімсот і дев'ять раз, що скаже!.. Та от хоч би сказати про Хроську Перчипипу. Як ішов її чоловік у солдати, приказував їй: "Гляди мені,— каже,— одного лишаю, щоб одного і застав". Вернувся з служби, аж замість одного вже тройко...
Степанида. Ну, Катрю до Хроськи не рівняйте.
Мелашка. Чому ні? Що ж то, Катря така свята та божа, чим же вона присвятилася, чим краща других?.. А про Хроську я вам скажу, що вона і роботяща, і зугарна до всього, і дотепна, і чепурна... Хто як не вона перша привезла з города моду, щоб хвартуха носить не на зборах, як ми носимо по-старосвітському, а щоб іззаду краї сходились докупи, а на пузі щоб було обтягнене, як на обичайці?.. Вона і кохточки завела перша. Стало бить, вона вже образована... І з лиця Хроську хоч і не з Кагрею порівняти — патрет і товстопика... А вже коли кому призначено не обминути гріха, то не обминеш його зродувіку!..
Степанида. Звісно, що гріх не по лісах ходить, а по людях, але ж... Ні, ви, сусідонько, таке страшне провадите, що у мене аж тімня почало давить, ніби па голову важке щось лягло.
Мелашка. Ну, та вже як Катря перебереться до вас, то ще, може, те лихо можна буде і зупинити... Коли раз у раз вона знаходитиметься на очах у вас, то їй вже не так зручно буде заводити зальоти... (Підходе до мисника). Пляшка одіткнута, порожня.. хоч би заткнули, а то повно мух налізло... (Глянула у вікно). Хто це пройшов вулицею? Ага, ваша невістка, Химка, її мені й треба... Забарилась у вас. Прощавайте... (Хутко пішла).
Я В А 2
Денис (виходить з комірчини).
Либонь Мелашка була? (Позіхає).
Степанида. Чув, що вона тут провадила?
Денис. Не все... Трохи подрімав після обід.
Степанида. Каже, що бачила вже скільки разів, як тільки звечоріє, якийсь і сунеться крадькома попідтинню і, як тільки увійде в хату, Катря хатні і сінешні двері замкне, позатуля вікна і, вже скільки не стукай, скільки не гукай — нізащо не відгукнеться...
Денис. Ну, нехай об цьому опісля. (Бере з полу мішок і йде з хати).
Степанида. Ой, як же моя голова заморочилась!.. Невже в тому пащекуванню є хоч крихотка правдивого?..
Я В А З
Химка. Здрастуйте, мамо, з неділею будьте здорові. (Цілуються). Що це ви самі в хаті, а де ж батько та Іван?
Степанида. Батько пішов у комору набрать зерна, щоб віднести до млина; а Іван вже більш тижня, як пішов по монастирях на прощу.
Химка. Ага, так, так, я чула та й із памороків витрусила ту чутку...
Степанида. Сідай у нас.
Химка (сіла). У вас нові картини: піп, чи що?
Степанида. Ні, то вівчар вівці пасе... Це Іван десь достав...
Химка. А я думала, що піп, шапка така, як у попа. А то друга: павич би то?
Степанида. Де ж там павич? То хатка, а біля хатки високе древо.
Химка. А я думала, що то павич хвоста розпустив.
Степанида. Еге, пішов Іван помолитись. Якісь два богомольця заходили до нас на ніч і так хороше промовляли про святощі, що Іван зохотився пристати до них у компанію... Казали, що недавно якийсь святий присвятився і з'явив свої мощі, і тепер сила миру іде на прощу. Нібибто один чоловік годів з п'ятнадцять не володів рукою, прямо висіла як мертва; пішов туди на прощу, і рука йому зразу ожила... І знов якійсь молодиці, не в мою міру, звернуло було в'язи мало не на потилицю, і та вигоїлась... Багато сліпих стало видющими, німих — балакучими.
Химка. Чула і я про це... А то одна богомолка розказувала про дівку, котрій поприростали до долонь гривні та п'ятаки...
Степанида. Ой матінко!.. Як же воно?
Химка. Бачите, вернулася дівка з заробітків та й віддає батькові зароблені гроші, а скількось гривень та п'ятаків стулила в жменях. Батько й пита: "Чи всі вже?" А вона й одмовила: "Всі". "А в жменях у тебе що? — спитав він.— Ану розтули жмені..." А вона: "Нічогісенько,— каже,— у мене в жменях нема", та мерщій від нього. А батько услід їй і крикнув: "Якщо затаїла від мене гроші, то бодай вони тобі поприкивали до долонь..." І що ж ви думаєте: як батько побажав, так і скоїлося...
Степанида. Бо і священик колись казав, що від батька-матері ні з чим не слід виховуватись. Отже є такі, що не бояться гріха.
Химка. Своїми очима богомолка бачила ту дівку. "Так,— каже,— гроші і повростали їй в долоні". Чернеці звеліли, щоб та дівка три обідні молилася та поклони клала, аж сімсот поклонів, і щообідні ставляла по сім свічок, по цілому злотому кожна свічка, і на часточку подавала по двогривеному... І нічого не їла вона, опріч шматочка хліба та кружечки води. "Отож,— каже,— як вже вдарила вона останнього поклона, так ті гроші і розкотилися по церкві; чернець їх позбирав і поклав собі в кишеню..." Що ж це я справляю посиденьки?.. Хотіла про койщо спитати... Чи не знаєте, що зробити дитині: отут за вухом отака зробилася моргуля?
Степанида. Оливою помаж з лампадки або, ж ранішньою росою з вікна...
Химка. Юхим сказав: "Бігай до матері, вони знають средствія..." То прощавайте. (Дійшла до порога, далі зупинилась). Ви колись, мамо, ремствовали на Юхима, що взяв собі жінку, тобто мене, не до мислі?
Степанида. Овсім не ремствовала... Хто це тобі наплів?
X и м к а. Мої очі та вуха.
Степанида. Та й коли вже те коїлося, чи варто згадувать?
X и м к а. Одначе у нас вже діло пішло на згоду.
Степанида. І слава богу. Пора вже, пора... Коли побралися, то треба порозумітися якось...
X и м к а. Цілком вже порозумілися... Зате другою невісткою ви зразу задоволнилися?
Степанида. Що-о?
X и м к а. Тільки чи буде нею задоволений Прохор, як вернеться?
Степанида. Ти мене береш на докори, чи що?
X и м к а. Ні, овсім ні. Я тільки хочу вам сказати про те, що у мене, хвалити бога, четверо підростають і всі вони Юхимовичі; а того, що Катря нагуля, навдахи чи Прохоровичем зватимуть.
Степанида. Ой Химко, стережись отаке верзти!.. Уй, який у тебе злючий язик!.. Стережись, кажу тобі!
X и м к а. Не полохайте мене, мамо, добре вже мене за сім годів чоловік наполохав, може, трохи завдяки й вам...
Степанида. Ой, злюка ж ти, злюка!..
X и м к а. Я вас переконаю у тім, побачите!.. (Пішла хутко).
Степанида. І цій Катря в пельці зав'язла!.. Та невже ж Катря зважилась на гріх?..