З цього приводу в "Русском художественном листке", що його в Петербурзі видавав Василь Тімм, написано: "Відомий малоросійський поет Т.Г. Шевченко виставив п'ять дуже вдалих гравюр і свій власний портрет, намальований олійними фарбами. Ми чули, що художник має на меті розіграти цей портрет у лотерею, збір від якої він призначив на видання дешевої малоросійської абетки. Від щирого серця бажаємо, щоб ця чутка підтвердилася і щоб задуманому Т.Г.Шевченком сприяв усілякий успіх".
І це побажання справдилося: за офорт "Версавія" Шевченка було удостоєно звання академіка гравюри.
Невідомо, чи автопортрет було розіграно в лотерею, чи за нього одразу заплатила гроші дружина молодшого брата царя Миколи Першого. Дуже цікава особистість! Колишня вюртембурзька принцеса Фредеріка Шарлотта Марія, перехрещена на Олену Павлівну, була жінкою виняткового розуму й енциклопедичних знань. Сам імператор називав свою невістку "вченим", до якого він відсилає "європейських мандрівників", та розумом царської сім'ї, а Олександр Пушкін писав про неї, що "при дворе она не ко двору".
За відгуками сучасників, їй "приносило щиру радість давати крила таланту-початківцю і підтримувати талант, який розвинувся". Під час Кримської війни принцеса мобілізувала на допомогу пораненим групу хірургів на чолі з Пироговим і створила першу в світі фронтову бригаду сестер милосердя — попередниць сучасного Червоного Хреста. Ще по ній лишилося Російське музичне товариство з його консерваторіями, "для чого Олені Павлівні за браком коштів довелося продати свої діаманти". Втративши чотирьох дочок, що померли маленькими, вона в пам'ять про них заснувала в Москві лікарню для дітей. А у селі Карпівка Полтавської губернії в Олени Павлівни був маєток, який вона вряди-годи одвідувала. Тож їй Україна була не чужа.
Отже, завдяки грошам невістки імператора Олени Павлівни Шевченко написав свій підручник. Чому буквар називається "Южнорусским"? Найімовірніше — з цензурних міркувань. Характерно, що сам Шевченко ніколи не вживав це слово.
Видання "Букваря" було скомпоновано для простолюду Малоросії малоросійської мовою, хоч і друкований він російськими літерами. Тож неприємності не забарилися. Коли Шевченко надіслав через довірених осіб книжку для продажу одвідувачам недільних шкіл Києва, Чернігова, Полтави та інших міст, то йому місцеві урядовці почали всіляко чинити перепони. Прикладом може бути історія з кількома тисячами примірників, що на них київський митрополит Арсеній не дав згоди поширювати по сільських школах. То ж нічого дивуватися, що пізніше "Буквар" Шевченка потрапив до списку заборонених книжок.
Селянський син, який опановував грамоту в дячка, Тарас Григорович мав власні уявлення щодо початкової освіти для дітей та дорослих. Виданий в Санкт-Петербурзі 16 січня 1861 року на сірому папері Шевченків "Буквар", на відміну від Кулішевої "Граматки", непоказний: в м'якій обкладинці, обсягом у 24 сторінки. Кожний примірник містить абетку друкованих і рукописних літер, тексти для читання по складах, поетові переспіви окремих псалмів Давидових, п'ять щоденних молитов, цифри й таблицю множення до 100. І ще — думи про Олексія Поповича, Марусю Богуславку й тринадцять народних прислів'їв, серед яких є й такі: "Брехнею увесь світ пройдеш, та назад не вернешся", "Або ти, тату, йди по дрова, а я буду дома, або ж я буду дома, а ти йди по дрова".
Ця скромна книжка дуже скоро стала найпопулярні-шою серед найбідніших прошарків українського населення. Там є справжні моральні перли, на які наш народ не міг не відгукнутися:
По-мо-лю-ся Гос-по-де-ві
Сер-цем о-ди-но-ким
І на злих мо-їх по-гля-ну
Не-злим мо-їм о-ком. Видання "Букваря" для сільських шкіл в кількості 10000 штук коштувало поету в той час 198 рублів 50 копійок і продавав його Шевченко по 3 копійки за книжечку. За зібрані гроші він планував видати в обсягу букваря і арифметику, а потім — географію нашого краю та коротку історію нашого сердешного народу. Якби все задумане виконав, то, як говорив Тарас Григорович, був би майже щасливим.
24 лютого відомий громадський діяч, історик і поет, один з керівників Кирило-Мефодіївського товариства Микола Костомаров відвідав хворого Шевченка і той похвалився йому золотим годинником — єдиною коштовною річчю, яку придбав. Тому годиннику судилося відлічувати лише два дні поетового життя. 26 лютого (10 березня) о 5 год. 30 хв. на сорок сьомому році Шевченко помер в майстерні Академії мистецтв від паралічу серця (тодішня офіційна версія та назва причини смерті — водянка). До передчасної його смерті привели важке десятирічне заслання та хвороба. Крім основних захворювань — ревматизму та цирозу печінки — могли ще негативно вплинути на організм поета шкідливі кислоти, з якими так довго працював він як гравер, а також нікотин та алкоголь, без яких не обійшлося в житті Т.Г.Шевченка.
Перед смертю поета відвідав і найнаціональніший із російських письменників Микола Семенович Лєсков. На столі, перед котрим сидів хворий поет, лежали дві стопки ним створеного букваря. Тарас Григорович, як пізніше згадував Лєсков, мріяв про весну і повернення на Україну. Там, як він надіявся, йому полегшає. "Я став прощатися", — споминав Лєсков. "Спасибі, що не забуваєте", — сказав Шевченко. Встав і подав Лєскову свій буквар. "Прогляньте його та скажіть мені, що ви про нього думаєте", — попросив поет. Після чого вони розлучилися. уже назавжди в цьому житті.
Отже, Тарас Григорович, як бачите, займався своїм букварем для недільних шкіл до останнього дня життя. Нині ця маленька книжечка зберігається тільки в Республіканському педагогічному музеї, і то у єдиному примірнику. А у мене є майже точна копія цієї оригінальної книжечки, вміщеної біля десяти років тому в одній із газет (здається, "Література та життя"), з якої я вирізав сторінки й відповідно склав та зшив їх.