Але ж як тоді, яким маршрутом Великий Кобзар добрався до Почаєва? Адже те, що під час подорожі на Поділля і Волинь Т.Г. Шевченко побував у Почаєві — факт незаперечний. І про це свідчить його малюнок "Почаївська лавра з півдня. 1846" з альбому репродукцій художника "Т.Г.Шевченко" (Київ, Мистецтво, 1984, п. 41) .
Найбільш вирогідно, що маршрут поета з Проскурова до Почаєва, де згідно з одержаним завданням йому треба було намалювати три картини про Почаївську лавру і саме місто, лежав не через Летичів, а через Старокостянтинів та Заслав, що був найкоротшим та про що, власне, і згадувала вище Д. Гостинна в своїй статті.
Отже, питання тракту Т.Г. Шевченка з Проскурова до Житомира — спірне для науковців до цих пір. Щоправда, М. Ільчук в своїй публікації "Шевченко про наш край" ("Подільський кур'єр", № 20, 2004) беззаперечно вказує: "А далі шлях Кобзареві стелиться до Житомира через Ярмолинці, Проскурів, Летичів, Бердичів, інші поштові станції. З Житомира дорогою на Волинь Шевченко відвідав Новоград-Волинський, Корець, Острог, Кременець, Поча-їв". Чим взагалі знімає з порядку денного розгляд науковцями цього сумнівного питання. А чи насправді було так? Архівних підтверджень маршруту немає. І сам вираз автора "З Житомира дорогою на Волинь" — не зовсім зрозумілий. Адже, як зазначалось раніше, Житомир на той час якраз і був центром Волині.
Історик Орест Левицький станом на 1894-й рік зафіксував, що на той час невідомо, які пам'ятки архітектури на Поділлі і в Кам'янці-Подільському Шевченко оглянув, адже підготовлений ним детальний звіт разом з малюнками, текстами народних переказів і пісень в справах Київської археологічної комісії не збереглися. Щоправда, вдалося віднайти лише рапорт Шевченка від 31 грудня 1846 року на ім'я генерал-губернатора. В ньому вказується залишок коштів в розмірі 34 рублів 69 копійок, які залишилися з 150 рублів сріблом, виділених на поїздку. І ще — в інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України зберігається подорожній малярський альбом поета, у якому рукою вчителя географії Кам'янець-Подільської гімназії Петра Омеляновича Чуйкевича записано три подільські народні пісні — "Пливе щука з Кременчука...", "Зійшла зоря ізвечора...", "Ой, Кармелю, по світу ходиш" про народного месника Устима Кармелюка. Під ними підпис: "3 жовтня 1846 року. Кам'янець-Подільський. Від Петра Чуйкевича". А всього в альбомі понад 20 пісень із Поділля та Волині. Народні пісні, які Шевченко зібрав на Поділлі, він опісля узяв з собою в заслання. І в 1848 році на їх основі написав поему "Варнак", а згодом з'явилася однойменна повість. У варнаку Кирилі, каторжникові-втікачеві, можна легко впізнати Кармелюка.
Так що сьогодні ми, подоляни, ходимо дорогами, по яких в свій час (а я маю на увазі 1846 рік) переміщувався Тарас Шевченко.
А першою його книжкою був "Кобзар", який вийшов у світ майже в день других роковин викупу Шевченка з кріпацтва. Це була чи не найсвітліша, найрадісніша доба життя поета.
Книжку видано коштом видався П. Мартоса. Хоча своєю появою в світ "Кобзар" завдячує в першу чергу поету Є. Гребінці, а уже потім П. Мартосу. Цензор П. Корсаков виявився прихильником до автора і доволі швидко схвалив збірку. Здійснене ним цензурування стало найменш лихим порівняно з розглядом творів поета пізнішими цензорами. Шевченко згадував про нього, як цензора: "Моторний, спасибі йому". Набирався і друкувався "Кобзар" у Санкт-Петербурзі приблизно місяць. 18 квітня 1840 року він з'явився у петербурзьких книгарнях по ціні — карбованець сріблом за примірник. Обсяг видання — 115 сторінок (перші примірники, їх було кілька) і 114 сторінок (другі, майже весь тираж, після деяких купюр). Спочатку книжка була випущена в синювато-синій м'якій паперовій обкладинці. В так званій "німій" обкладинці, без будь-якого на ній друкованого тексту (сьогодні, на жаль, не маємо в первіч-ній обкладинці жодного примірника). А опісля інші примірники були вже набагато кращі. З усіх прижиттєвих видань творів Шевченка "Кобзар" 1840 року був найбільш привабливий зовні: непоганий папір, зручний середній формат, чіткий шрифт, рівний набір, продуманий розподіл тексту та його частини. Вдало розташовано посвяти. Цікава особистість "Кобзаря" — офорт на початку книжки за малюнком художника В. Штернберга: народний співець-кобзар із хлопчиком-поводирем. Призначення офорта —створити відповідний настрій, ввести читача в образний світ "Кобзаря". З м'яким, соковитим офортом вдало поєднується лаконічний шмуцтитул з напівсвітлим набором на ньому одного лише слова "Кобзар". У всьому відчувається піклування про те, щоб надати книжці гарного вигляду. І заслуга в цьому приписується передусім тому ж таки Гребінці.
Що текст "Кобзаря" зазнав правки в коректурі, сумніву немає. В цензурному рукопису "Кобзаря" був підзаголовок "Малороссийские песни и стихотворения". В друкованій книжці підзаголовка немає. Ясно, що його знято десь у коректурі.
Безпосередньо перед виданням збірки Шевченко написав спеціально для неї вступний вірш-заспів "Думи мої, думи мої...", який вмістив до початку "Кобзаря".
Тираж першого його видання навряд чи перевищував тисячу примірників (по-перше, тогочасний книжковий ринок був взагалі вузький, а для української книжки і поготів; по-друге, для уміщеного у "Кобзарі" офорту більшої кількості відтисків офортна дошка відбитків не витримувала).
Розійшовся "Кобзар" швидко. У книгарів він не залежався. Згодом у автора не залишилось жодного лишнього примірника, щоб задовольнити прохання тих, що просили книгу. Видатки на друкування "Кобзаря" були відшкодовані досить швидко, та ще й принесли видавцеві П. Марто-су прибутки. Сам же автор, як слідує із його спогадів, при розрахунках з видавництвом одержав непомірно малу винагороду.