Роллер. Тихше, тихше! Куди? Адже й звірові треба мати голову, хлоп'ята!
Шпігельберг (в'їдливо). Що там проповідує це вайло? Хіба не було вже голови, коли ще жодна частина тіла не ворушилась? За мною, товариші!
Роллер. Спокійно, кажу я. Повинна й свобода мати свого господаря. Без голови загинули Рим і Спарта.
Шпігельберг (поступливо). Так, стривайте... Роллер діло говорить. І це повинна бути світла голова. Розумієте? Це мусить бути тонка, політична голова. Так, коли я тільки подумаю, чим ви були годину тому і чим стали тепер, завдяки одній щасливій думці... Так, звичайно, вам потрібна голова... Ну, а той, кому спало таке на думку,— скажіть, хіба він не світла політична голова?
Роллер. Якби можна було сподіватися... мріяти... Але я боюсь, що він на це не пристане.
Ш пігельберг. Чому? Кажи сміливіше, друже! Хоч як важко керувати кораблем, що змагається проти вітру, хоч який важкий тягар корони... Кажи відважно, Роллер! Може, він і погодиться.
Роллер. І все пропаде, якщо він не погодиться. Без Моора — ми тіло без душі.
1 Орфей — міфічний співець у стародавній Греції, що своїм співом рухав скелі й дерева, приборкував диких звірів.
2 "Якщо всі згодні, то я не заперечую". Грімм додає: "Зауважте, без коми", бо після "поп" можна поставити кому, і тоді фраза матиме протилежний зміст: "Якщо всі згодні, то я ні, заперечую".
Шпігельберг (з досадою відходить від нього). Бовдур!
Моор (входить страшенно схвильований, збуджено бігає по кімнаті і говорить сам до себе). Люди, люди! Брехливе, лицемірне кодло крокодиляче! їх сльози — вода! їх серця — залізо! В уста — цілунки! В груди — мечі! Леви й леопарди годують своїх дитинчат, ворони носять падло своїм пташенятам, а він, він... Злобу терпіти я навчився, можу всміхатися, коли найлютіший ворог мій п'є за моє здоров'я кров мого ж власного серця; але коли кровна любов стає зрадницею, коли батьківська любов обертається в мегеру1,— о, тоді запалай вогнем, мужня стриманосте, обернися в тигра, лагідне ягнятко, і кожна жилка нехай наллється люттю й загибеллю!
Роллер. Слухай, Моор! Як ти вважаєш? Адже розбійником жити краще, ніж сидіти на хлібі й воді в темнім підземеллі?
Карл Моор. Чому цей дух не вселився в тигра, що оскаженіло рве своїми іклами дюдське тіло? Хіба це батьківська вірність? Хіба це любов за любов? Я готовий ведмедем стати і нацькувати всіх ведмедів півночі на плем'я убійників. Цілковите каяття — і ніякого милосердя! О, я готовий отруїти океан, щоб з усіх джерел вони пили смерть! Довірлива, непохитна надія — і ніякого жалю!
Роллер. То послухай-но, Моор, що я тобі скажу.
Карл Моор. Це неймовірно, це сон, це якась омана... Таке зворушливе благання, такий живий опис страждань і слізного каяття! — дикий звір, і той відчув би жаль, камінь, і той пролив би сльози, а проте... Це вважали б за злісний пасквіль на весь рід людський, якби розказати, а проте... проте... О, якби міг я суремним звуком підняти на повстання всю природу,— повітря, землю й море повести в бій на це гієнське кодло!
Г р і м м. Послухай же, послухай! Від люті ти нічого вже не чуєш.
Карл Моор. Геть, геть від мене! Чи не людина — твоє ім'я? Чи не жінка тебе породила? Геть з моїх очей, ти, що маєш вигляд людини! Я так невимовно любив його! Жоден син так не любив! Я б тисячу разів життя своє за нього... (Люто тупає ногою.) Ха! Хто дасть мені в руки меч, щоб пекучих ран завдати цьому гадючому племені! Хто мені скаже, як влучити в самісіньке серце його життя, розшматувати, знищити його,— той буде моїм другом, моїм ангелом, моїм богом, я готовий молитися на нього!
Роллер. Саме такими друзями ми і хочемо стати, тільки вислухай нас!
1 Мегера — одна з трьох богинь помсти в старогрецькій міфології. Мегерою взагалі називають лиху, сварливу жінку.
Шварц. Ходім з нами в богемські ліси. Ми хочемо зібратк* ватагу розбійників, а ти...
Моор дивиться на нього нерухомо.
Швейцер. Ти будеш нашим отаманом! Ти мусиш бути нашим отаманом!
Шпігельберг (розлючений кидається в крісло). Раби г боягузи!
Карл Моор. Хто навіяв тобі ці слова? Послухай, хлопче! (Хапає Шварца за комір.) Не з своєї ж людської душі ти їх видобув! Хто навіяв тобі ці слова? Так, клянусь тисячорукою-смертю! Ми зробимо це! Ми мусимо це зробити! Це думка, гідна побожного схиляння! Розбійники і вбивці! Клянусь душею, я ваш отаман!
Усі (голосно вигукують). Хай живе отаман!
Шпігельберг (схопившись, про себе). Поки я не спроваджу його на той світ!
Карл Моор. Наче полуда спадає з моїх очей! Який дур* ний я був, що поривався назад у клітку! Мій дух прагне подвигів, душа — свободи. Убивці, розбійники — цими словами закон кинуто мені під ноги... Люди сховали від мене людство,, коли я волав до людства. Тож геть від мене, співчуття й людське милосердя! У мене немає більше батька, немає більш любові,— хай кров і смерть навчать мене забути все, що колись було у мене дорогого! Ходім, ходім! О, я влаштую собі жахливу розвагу... Так і буде— я ваш отаман! І щастя тому з вас, хто палитиме якнайлютіше, вбиватиме якнайжахливіше, бо — істинно кажу вам — він буде нагороджений по-царськи... Станьте ж усі навколо мене і кляніться мені кожен на вірність і слухняність до самої смерті. Кляніться мені в цьому своєю чоловічою правицею!
У с і (подають йому руки). Клянемось тобі на вірність і слухняність до самої смерті!
Карл Моор. А я оцією чоловічою правицею даю вам клятву вірно й стійко залишатись вашим отаманом до самої смерті! Хай ця рука трупом покладе кожного, хто виявить боягузтво чи сумнів або відступить! І хай те саме вчинить зі мною кожен з вас, якщо я коли-небудь порушу свою клятву! Чи ви задоволені?
Шпігельберг несамовито бігає вперед і назад.
У с і (підкидаючи вгору капелюхи). Ми задоволені!
Карл Моор. Ну, то ходімо! Не бійтесь ні смерті, ні небезпеки,— нами керує доля невблаганна. Кожного настигне кінець кінцем його день — чи то на м'яких пуховиках, чи в розпалі жорстокого бою, чи на очах у всіх — на шибениці або на колесі1! Щось одне з цього — наша доля!
Виходять.
Шпігельберг (дивиться їм услід, після деякої паузи). ТВІІЙ реєстр неповний. Ти пропустив отруту. (Виходить.)