Розбійники (збігаються й обступають старого). Твій батько? Твій батько?
Швейцер (шанобливо підходить до нього і падає перед ним навколішки). Батьку мого отамана! Я цілую тобі ноги! Мій кинджал у твоєму розпорядженні.
Моор. Помста, помсда, помста за тебе, жорстокою наругою зневажений старче! Ось я розриваю віднині й навіки братній зв'язок. (Розриває на собі одяг зверху донизу.) Так проклинаю я перед лицем чистого неба кожну краплину братньої крові! Вчувайте, місяцю й зорі! Вчувай, опівнічне небо, що споглядало на цей ганебний злочин! Вчувай і ти, тричі страшний боже, що царюєш в надзоряному світі, що з-над місяця несеш відомсту й иокару, що полум'ям дихаєш над темрявою ночі! Тут схиляю я коліна... Тут простягаю три персти у трепет ночі... Тут клянусь я — і хай природа виплюне мене за свої межі, як злонравну тварину, коли я порушу цю клятву,— клянусь світла денного доти не бачити, доки кров батьковбивці, пролита перед цим камінням, не задимує на сонці! (Встає.)
Розбійники. Оце диявольська штука! А ще кажуть, ми — негідники! Ні, стонадцять чортів! Нам такого не втнути!
Моор. Так! Клянусь жахливими зойками тих, що загинули від ваших кинджалів, тих, кого поглинуло розпалене мною полум'я і кого роздушила повалена мною башта,— жодна думка про вбивство й грабування не ворухнеться в ваших грудях, поки ваш одяг не обагриться кров'ю проклятого лиходія... Вам, звичайно, і не снилося ніколи, що ви будете караючою рукою Всевишнього? Заплутаний клубок нашої долі розв'язано! Сьогодні, сьогодні незрима сила облагородила наше ремесло! Моліться тому, хто присудив нам таку високу долю, хто привів вас сюди і удостоїв вас стати грізними ангелами його страшного суду! Обнажіть ваші голови! Преклоніть коліна в прах і встаньте очищеними!
Усі преклоняють коліна.
Швейцер. Наказуй, отамане! Що нам робити?
Моор. Встань, Швейцер, і доторкнись до цих священних си-вин! (Підводить його до свого батька і дає йому в руки пасмо його волосся.) Ти ж пам'ятаєш, як одного разу ти розкраяв череп богемському вершникові, коли він замахнувся на мене шаблею, а я, ледве дихаючи і знесилівши в гарячому ділі, упав на
Канібал — людожер, взагалі — жорстока, немилосердна людина.
коліна? Я обіцяв тоді нагородити тебе по-королівськи, але й досі не спромігся сплатити цей борг...
Ш в е й ц е р. Це правда, ти дав мені клятву, але дозволь мені вічно називати тебе моїм боржником!
Моор. Ні, тепер я хочу розплатитися з тобою... Швейцер, такої честі ще жоден смертний не був удостоєний. Пометись за мого батька!
Швейцер встає.
Швейцер. Великий отамане! Сьогодні я вперше відчув гордість за самого себе! Наказуй, де, як, коли мені вбити його?
Моор. Кожна хвилина дорога, тобі треба поспішати. Вибери найгідніших з ватаги і веди їх прямо до замку графа! Стягни його з постелі, якщо він спить або спочиває в обіймах насолоди; виволочи його з-за столу, якщо він п'яний; відірви його від розп'яття, якщо він навколішках молиться перед ним! Але кажу тебі, якнайсуворіше тобі наказую доставити його живим! Я розірву на шматки, віддам у поживу голодним шулікам тіло того, хто хоч подряпає йому шкіру або хоч волосинки торкнеться! Я повинен мати його цілим, і якщо ти приведеш мені його цілим і здоровим, то матимеш мільйон у нагороду! Я з небезпекою для свого життя викраду його в якогось короля, і ти будеш вільний, як вітер у полі... Ти зрозумів? Поспішай же!
Швейцер. Досить, отамане... Ось тобі моя рука: ти або нас удвох побачиш, або жодного з нас. Ходім, Швейцерові ангели-месники! (Виходить із своїм загоном.)
Моор. Усім іншим — розсіятись по лісі... Я залишусь тут.
ДІЯ П'ЯТА
ЯВА ПЕРША
Анфілада кімнат. Темна ніч.
Даніель (входить з ліхтарем і дорожнім клунком). Прощай, дорогий, рідний доме... Багато зазнав я тут добра й радощів за життя покійного графа... Гіркі мої сльози над твоїм давно зотлілим прахом! І він вимагає таке від старого слуги!.. Цей дім був захистком для сиріт і притулком для покинутих, а цей син обернув його на вертеп розбійників... Прощай і ти, люба моя підлого,— як часто підмітав тебе старий Даніель!,. Прощай і ти, люба піч,— нелегко старому Даніелю розставатися з тобою... Тобі звіряв він усі свої таємниці... Як гірко буде тобі, старий Елеазаре але борони мене, боже милосердий, від обману й підступів лукавого. Наг прийшов я сюди — наг і піду звідсіля, зате врятую свою душу.
Хоче йти, вбігає Франц у халаті.
Даніель. Господи помилуй! Мій пан! (Гасить ліхтар.)
Франц. Зрада, зрада! Духи підводяться з могил... Царство мертвих прокинулось од вічного сну і кричить мені: "Убивця! Убивця!.." Хто це там ворушиться?
Даніель (з острахом). Мати божа, допоможи мені! — То це ви, грізний пане, так жахливо кричите на весь замок, що всі схоплюються з ліжок?
Франц. З ліжок?.. А хто дозволив вам спати? Іди засвіти світло!
Даніель виходить, входить інший слуга.
Елеазар — старий слуга біблійного патріарха Авраама.
Ніхто не сміє спати о цій годині! Чуєш? Всі повинні бути на ногах, при зброї. Зарядити всі рушниці!.. Ти бачив, як вони мчали там по галереї?
Слуга. Хто, ласкавий пане?
Франц. Хто, дурноверхий, хто? Так холодно, так байдуже питати — хто? А мені як захопило дух, то я мало не знепритомнів. Хто? Осел! Хто? Духи і чорти!.. Чи пізно вже?
Слуга. Дозорець щойно прокричав дві години.
Франц. Як? Невже ця ніч триватиме до страшного суду? Не чув ти гомону поблизу? Криків перемоги? Кінського тупоту? Де. Кар... Де граф, хотів я сказати?
Слуга. Не знаю, мій володарю.
Франц. Ти не знаєш? То й ти устряв до їх зграї? Я витрушу тобі серце з грудей! Геть від мене з твоїм проклятим "не знаю!" Біжи поклич пастора!
Слуга. Ласкавий пане!
Франц. Ти бурчиш? Зволікаєш?
Слуга квапливо виходить.
Як? Навіть жебраки змовляються проти мене? Небо, пекло! Усі змовляються проти мене?
Д а н і е л ь (входить із світлом). Мій володарю...
Ф р а н ц. Ні! Я не тремчу! Це був тільки сон. Мертві ще не встають. Хто сказав, що я тремчу, що я блідий? Мені так легко, так добре.
Д а н і е л ь. Ви бліді як смерть. Ваш голос тремтить і зривається.
Франц. У мене гарячка. Як прийде пастор, скажи, що в мене гарячка. Скажи пасторові, що я завтра пущу собі кров.