Патер. Щоб лиходій та був ще таким гордим!
Моор. Цього не досить... Ось тепер я заговорю гордо. Іди й скажи високохвальному судові, який грає життям і смертю: я, не злодій, що у змові зі сном і темрявою ночі удає з себе героя на мотузяній драбині... Про те, що я вчинив, я, без сумніву, прочитаю колись у борговій книзі неба; але з його жалюгідними нат місниками я більше не витрачатиму слів. Скажи їм: моє ремес* ло — відплата, промисел мій —т— помста. (Повертається до нього спиною.)
Патер. То ти відмовляєшся від пощади й милосердя? Гаразд, розмову з тобою скінчено. (Звертається до ватаги.) То вислухайте ви, що сповіщає вам через мене правосуддя. Якщо ви зараз же зв'яжете і видасте цього засудженого злочинця — всі ваші мерзоти, аж до останньої, буде пущено в непам'ять... свята церква з оновленою любов'ю прийме вас, овець заблудних, у своє материнське лоно, і кожному з вас буде відкрито шлях до всіх почесних посад. (З тріумфуючим сміхом.) Ну як? Чи до смаку вам це, ваша величність?.. Отже, швидше! В'яжіть його—<■ і ви вільні!
Моор. Ви чуєте? Чуєте? Чого ж ви остовпіли? Чому такі збентежені? Вам пропонують свободу, а ви ж дійсно їх полонені. Вам дарують життя, і це не пуста хвальба, бо ви справді засуджені. Вам обіцяють шанобу й посади, а яка може бути ваша доля, хоч би ви й перемогли, як не ганьба, прокляття й переслідування!? Вам провіщають примирення з небом, а ви ж справді прокляті! На жодному з вас немає й волоска, який не прямуваід
1 Нільська потвора — крокодил.
би до пекла. І ви ще роздумуєте? Ще вагаєтесь? Невже так важко вам між небом і пеклом вибирати? Допоможіть їм, панотче!
Патер (про себе). Чи не збожеволів цей хлопець? (Вголос.) Чи не боїтесь ви часом, що це пастка, щоб вас живцем переловити? Читайте самі, тут підписано цілковите помилування. (Подає Швейцерові папір.) Чи можна ще сумніватись?
Моор. От бачите, бачите! Чого ж вам ще бажати? Підписано власною рукою... Це ж милость понад усякі межі! Чи, може, ви боїтесь, що вони зламають своє слово, бо вам доводилось чути, що слова, даного зрадникам, не додержують? О, не бійтесь! Вже з самих політичних міркувань, вони повинні додержати слова, хоч би дали його самому сатані. Інакше хто ж повірить їм надалі? Як же їм тоді вдатися до цього вдруге? Я готовий заприсягнути, що думка в них цілком щира. Вони знають, що це я підбурив вас і розпалив, а вас самих вони вважають невинними. Ваші злочини вони пояснюють помилками молодості, необачністю. Одного мене їм треба, один я заслуговую кари. Чи не так, панотче?
Патер. Який диявол промовляє його устами?—Так, звичайно, звичайно, це так.— Цей хлопець зведе мене з розуму.
Моор. Як, ви й досі не відповідаєте? Чи не гадаєте ви пробитися збройною рукою? Та погляньте, погляньте навколо себе! Про це нема чого й думати, це була б дитяча самовпевненість... Чи вас приваблює загинути героями, тому що ви бачили, як я радів битві? О, і не думайте про це! Ви — не Моори! Ви безбожні злодії! Жалюгідне знаряддя моїх великих планів, мерзенні, як вірьовка ката! Злодії не можуть загинути, як герої. Життя — весь виграш злодія, далі настає щось жахливе... І злодії мають рацію тремтіти перед смертю. Послухайте, як сурмлять їхні горни! Гляньте, як грізно виблискують їхні шаблі! Як? Ви ще не зважились? Я не подякую вам за своє життя, я соромлюсь вашої жертви!
Патер (вкрай здивований). Я божеволію, я втечу відсіля! Чи чувана ж то річ?
Моор. Чи ви боїтесь, що я сам заподію собі смерть і знищу самогубством договір, дійсний тільки для живого? Ні, хлопці, то марний страх. Ось я відкидаю геть свій кинджал, і пістолі, і пляшечку з отрутою, яка стала б мені в пригоді... Я тепер такий жалюгідний, що навіть владу над власним життям утратив... Як, ви все ще не зважились? Чи, може, ви гадаєте, що я схоплюсь за зброю, коли ви схочете мене в'язати? Дивіться! Я прив'язую свою праву руку до цього дубового сука, тепер я цілком беззахисний — навіть дитина мене подолає... Хто ж із вас перший покине свого отамана в біді?
Р о л л е р (у дикому хвилюванні). Хоч би й пекло дев'ятьма колами 1 нас обступило. (Розмахує шпагою.) Хто не собака, рятуй отамана!
Ш в е й ц е р (розриває помилування і клапті його кидає патерові в обличчя). Помилування — в наших кулях! Геть, каналіє! Скажи сенатові, що послав тебе,— в Мооровій ватазі ти не знайшов жодного зрадника.— Рятуймо, рятуймо отамана!
У с і (шумно). Рятуймо, рятуймо, рятуймо отамана!
Моор (розв'язавши вірьовку, радісно). Тепер ми вільні... товариші! Я відчуваю цілу армію в своїй руці... Смерть або свобода! Живими нас не візьмуть!
Сурмлять до наступу. Гомін і метушня. Усі виходять зі шпагами наголо.
1 На дев'ять кіл пекло поділяється в "Божественній комедії" Данте-Алегієрі (1265—:1321). У дев'ятому колі Дантового пекла містяться зрадники.
ДІЯ ТРЕТЯ
ЯВА ПЕРША Амалія в саду грає на лютні.
Амалія.
Мовби світлий, ангел — він прекрасний.
Мов Валгалли 1 воїн — кращий всіх.
Зір його — мов майський промінь ясний.
В хвилях віддзеркалений морських.
А його обійми — буйне поривання
Й серць вогнистих радісне биття!
Тільки ніч над нами. Зоряне мовчання
Й наших душ окрилене злиття.
Поцілунки — райський плід чудесний!
Мов два полум'я, зливались ми,
Мов двох арф гармонії небесні
З осяйної линули пітьми.
Трепетали душі нам, назустріч рвались,
І палали щоки і уста —
Дух до духу линув. Зорі коливались,
Все пливло, мов мрія золота.
Він пішов... Даремно, ах, даремно
Жду його у смутку і сльозах.
Він пішов — і стало все нікчемне,
Й радість вся зітхає сумно: "Ах!"
Франц входить.
Франц. Знову тут, норовлива мрійнице? Ти крадькома зникла з нашого веселого бенкету і зіпсувала гостям радощі.
Амалія. Як жаль цих безневинних радощів! Адже у тебе в вухах ще мусив би звучати похоронний спів, що лунав над гробом твого батька.
1 Вал галл а, в старогерманському народному епосі,— місце, де після смерті перебувають душі воїнів, що загинули в бою.
Франц. Невже ти будеш довіку сумувати? Облиш мертвих мирно спочивати і подбай "про щастя для живих! Я прийшов... Амалія. А коли ти підеш?
Франц. О, не дивись на мене так похмуро й гордо! Ти завдаєш мені жалю, Амаліє. Я прийшов тобі сказати...