Один з ватаги. Під час загальної метушні я пробрався в церкву святого Стефана і споров бахрому з напрестольного покрова! Господь бог, сказав я собі, багатий і без того і може напрясти собі золотих ниток з простого мотуззя.
Швейцер. І добре зробив,— навіщо цей мотлох у церкві? Зносять його творцеві, який сміється з цього дрантя, а його створіння хай голодують! А ти, Шпанглер, куди ти закинув свій невід?
Другий розбійник. Я і Бюгель обчистили крамницю і притягли сувоїв краму чоловік на п'ятдесят.
Третій. А я потяг два золоті годинники та дюжину срібних ложок на додачу.
Ш в е й ц ер. Гаразд, гаразд! А ми їм таке влаштували, що*
* Ма ммона — бог багатства й наживи у стародавніх єірійців та євреїв.
2 Арлекін — комічний персонаж італійської народної комедії. 8 Молох — бог сонця, вогню й війни у стародавніх фінікіян, в жертву якому приносили людей. Тут Шіллер має на увазі одне а ілден диявола.
їм два тижні гасити доведеться. Якщо вони схочуть зупинити вогонь, то їм доведеться залити водою ціле місто... Ти не знаєш, Шуфтерле, скільки загинуло?
Шуфтерле. Кажуть, вісімдесят три. Сама лише порохова башта роздушила чоловік шістдесят.
Розбійник Моор (дуже серйозно). Роллер, за тебе дорого заплачено.
Шуфтерле. Ото біда! Якби ж то хоч були чоловіки, а то немовлята, що золотять свої пелюшки, дрімливі бабуні, що відганяли від них комарів, геть висохлі старигані, що їм і до дверей не дійти, пацієнти, що скиглили за лікарем, який тим часом поважно чимчикував у загальній метушні... Все, що могло рухатись, вибігло подивитись на комедію, і тільки покидьки міста залишились стерегти свої оселі.
Розбійник Моор. Бідні створіння! Хворі, кажеш ти, старі і діти?..
Шуфтерле. Так, чорт би їх забрав! До того ще й породіллі, і вагітні жінки, що боялися скинути перед шибеницею, і молоді жінки, що старались не дивитися на цю шкуродерню, щоб не відпечатати шибениці на спині своєї дитини ще в материнській утробі... Бідні поети, в яких не було в що взутися, бо єдину свою пару черевиків вони віддали лагодити, і багато всякої іншої погані; та не варто про неї й говорити. Проходжу я повз одну халупу, коли чую з неї якийсь писк,— заглядаю туди, і що ж я там бачу при світлі полум'я? Немовля, таке свіже й здорове, лежить на підлозі під столом, а стіл уже займається. "Бідне звірятко,— сказав я.—Ти тут замерзнеш!" — і кинув тіого в полум'я.
Моор. Справді, Шуфтерле?.. То нехай же це полум'я горить у тебе в грудях, поки сама вічність не посивіє! Геть, недолюдку, щоб я більше не бачив тебе у своїй ватазі!... Ви ремствуєте? Міркуєте? Хто сміє міркувати, коли я наказую?.. Геть його звідси, кажу я... Є ще й інші поміж вас, що визріли для мого гніву. Я знаю тебе, Шпігельберг. Незабаром я з'явлюсь серед вас і влаштую вам страшливу перевірку.
Усі виходять у трепеті.
Моор (сам, швидко ходить вперед і назад). Не слухай їх, Меснику небесний! Хіба я винен у цьому? Хіба винен ти, коли послані від тебе моровиці, голод і потопи гублять праведного разом з неправедним? Хто заборонить полум'ю, якому належить винищити гнізда шершнів, бушувати і на благословенних жнивах? Але вбивство дітей! Убивство жінок! Убивство хворих! Як гнітять мене ці злочини! Вони отруїли кращі мої діла!.. І от перед очима неба стоїть червоний від сорому, осміяний хлопчик,— він посмів гратися Юпітеровою палицею і подолав пігмеїв, тоді як повинен був титанів розтрощити... Іди, йди геть! Не тобі правувати караючим мечем Всевишнього судді*—Ти впав у першій же сутичці... Віднині я зрікаюсь зухвалого задуму,— піду сховаюсь в якій-небудь ущелині підземній, дё світло дня назавжди відступить перед моєю ганьбою. (Хоче тікати.)
Кілька розбійників (квапливо вбігаючи). Стережись, отамане! Тут щось не гаразд! Богемська кіннота цілими ескадронами гарцює по лісі. Якась пекельна ябеда виказала нас.
Нова група розбійників. Отамане, отамане! Вони напали на наш слід, кілька тисяч чоловік оточили звідусіль лісову гущавину.
Ще кілька розбійників. Біда, біда, біда! Нас впіймано, нас колесують, нас четвертують! Кілька тисяч гусарів, драгунів та єгерів скачуть навколо височини і займають усі проходи.
Моор ВИХОДИТЬ.
Швейцер, Грімм, Роллер, Шварц, Шуфтерле, Шпігельберг, Рацман. Юрба розбійників.
Швейцер. То ми їх підняли з пуховиків? Радій же, Роллер! Мені вже давно хотілось зчепитися з цими гарнізонними хлібогризами. Де отаман? Чи всі на місці? Адже пороху в нас досить?
Рацман. Пороху сила-силенна. Але нас всього-на-всього вісімдесят, отже на кожного — їх принаймні по двадцятеро.
Швейцер. Тим краще! Хай їх буде хоч п'ятдесят проти мого великого нігтя. Адже дочекались вони, поки ми їм солому під сидницями підпалили... Це ще не біда, братове! Вони продають своє життя за двадцять крейцерів, а хіба ми б'ємось не за свою шию й свободу? Ми ринемо на них цілим потопом, блискавицями впадемо їм на голови. Але де ж, чорт забирай, наш отаман?
Шпігельберг. Він кидає нас у біді. Хіба ми вже не можемо втекти?
Швейцер. Втекти?
Шпігельберг. О, чом я не залишився в Єрусалимі!
Швейцер. Бодай ти захлинувся у вигрібній ямі, паскудна твоя душа! Перед голими чорницями ти зух, а побачив зо два кулаки — і бабою став! Держись тепер, а ні — то зашиємо тебе в свинячу шкіру і зацькуємо собаками.
Рацман. Отаман, отаман!
Моор повільно входить, про себе.
Моор. Я довів до того, що їх оточили звідусіль,— тепер вони мусять битися одчайдушно. (Голосно.) Хлопці! Настав рішучий момент! Ми пропали, коли не будемо битись, як підстрелені вепри.
Швейцер. Ха! Я іклами розпорю їм животи, так що тельбухи в них повилазять на цілий лікоть! — Веди нас, отамане! Ми підемо за тобою навіть у пащу самої смерті.
Моор. Зарядіть усі рушниці! Пороху в нас не бракує?
Швейцер (схопившись). Пороху досить, щоб висадити землю під самий місяць!
Рацман. У кожного заряджено по п'ять пар пістолів та по три рушниці на додачу.
Моор. Гаразд, гаразд! Хай тепер частина вилізе на дерева або сховається в гущавині і відкриє по них вогонь із засідки.
Швейцер. Це твоя справа, Шпігельберг.
М о о р. А ми тим часом, як фурії, кинемось на них із флангів.
Швейцер. Отут і я, і я!
Моор. Тоді кожен починай свистіти, гасаючи по лісі, щоб здавалось, ніби нас страшенно багато; спустити також усіх собак і нацькувати на їх загони, щоб розділити їх, розсіяти і гнати на ваші постріли. Ми троє — Роллер, Швейцер і я — будемо битися в самій тисняві.