Розбійники

Фридрих Шиллер

РОЗБІЙНИКИ

Драма

ДІЙОВІ ОСОБИ:

М а к с і м і л і а н, можновладний граф фон-Моор

Карл, Франц— його сини

А м а л і я фон-Едельрейх, графова небога

Шпігельберг, Швейцер, Г р і м м, Р а ц м а н, Шуфтерле, Роллер, Косинський, Шварц — гультяї, згодом розбійники.

Герман, позашлюбний син дворянина.

Д а н і е л ь, старий дворецький у домі Моорів.

Павтор Мозер.

Патер.

Ватага розбійників.

Другорядні дійові особи.

Місце дії — Німеччина, час дії—середина XVIII століття. Події тривають, близько двох років.

Quae medicamenta non sanant, f errum sanat; quae ferrum non sanat, ignis sanat1.

Hippocrates In tyrannos! 2

ДІЯ ПЕРША

ЯВА ПЕРША Франвонія 3. Зал у замку Моорів. Франц. Старий Моор.

Франц. Та чи здорові ж ви, батьку? Ви чогось такі бліді. Старий Моор. Цілком здоровий, сину мій... Що ти мав мені сказати?

Франц. Пошта прибула — лист від нашого довіреного з Дейпціга...

Старий Моор (жвавішає). Вісті про мого сина Карла?

Франц. Гм, гм! Авжеж... Але я боюсь... не знаю... коли б я... При вашому здоров'ї... Ви справді зовсім добре себе почуваєте, мій батечку?

Старий Моор. Як риба у воді! Він пише про мого сина? Але чого ти так турбуєшся? Ти вже двічі запитував мене про здоров'я.

Франц. Якщо ви хворі... або хоч трохи нездужаєте, то дозвольте — я поговорю з вами в інший, більш слушний час. (Про себе.) Ці вісті не для такої дряхлої людини.

Старий Моор. О боже, боже! Що то я почую?

Франц. Дозвольте мені спершу відійти набік і пролити сльозу жалю за моїм заблудним братом. Мені б треба повік мовчати — адже він ваш син; мені б треба повік приховувати його ганьбу — адже він мій брат... Але коритись вам — мій перший сумний обов'язок, отже пробачте мені.

Старий Моор. О Карле! Карле! Коли б ти знав, яких мук завдає твоя поведінка батьківському серцю! Одна єдина ра-

1 Чого не гоять ліки — гоїть залізо; чого не гоїть залізо — гоїть вогонь. Гіппократ (лат.).

2 На тиранів (лат.).

8 Одна з областей південної Німеччини.

дісна звістка про тебе додала б мені десять років життя... вернула б мені молодість... але кожна нова звістка, на жаль, ще на крок наближає мене до могили.

Франц. Якщо так, мій батечку, то прощайте,— а то нам усім довелося б ще сьогодні рвати на собі волосся над вашою труною.

Старий Моор. Зостанься! Мені лишилося ще тільки один маленький крок зробити,— хай уже він діє як хоче. (Сідає.) За гріхи батьків терплять кару до третього й четвертого коліна,— хай уже він довершує.

Франц (виймає лист із кишені). Ви знаєте нашого довіреного! Ну то я віддав би палець моєї правої руки, якби міг сказати, що він брехун, мерзенний, підступний брехун. Наберіться ж сили і пробачте мені, що я не даю вам самому прочитати листа,— усього ви ще не повинні знати.

Старий Моор. Все, все, мій сину,— ти увільниш мене від мого костура.

Франц (читає). "Лейпціг, першого травня. Якби мене не зв'язувала непорушна обіцянка не таїти від тебе анічогісінько, що можу я почути про долю твого брата, любий друже, то моє безвинне перо ніколи б не стало твоїм мучителем. З цілої сотні твоїх листів можна впевнитись, як такі звістки вражають твоє братнє серце. Мені здається, ніби я вже бачу, як ти за цього негідника й мерзотника..."

Старий Моор затуляє обличчя руками.

Зауважте, батечку, я читаю найменш вразливе, "...й мерзотника рясні проливаєш сльози!.." — Ах, вони текли, вони струмками бігли по моїх осмутнілих щоках!..— "Мені здається, я вже бачу, як твій старий, побожний батько, блідий як смерть..." — Господи! Пречиста діво! Ви й справді зблідли, а ви ж нічого ще не знаєте! Старий Моор. Далі! Далі!

1 Чого не гоять ліки — гоїть залізо; чого не гоїть залізо — гоїть вогонь. Гіппократ (лат.).

2 На тиранів (лат.).

8 Одна з областей південної Німеччини.

Ф р а н ц. "...блідий як смерть, хитаючись, падає в крісло і проклинає день, коли немовля вперше пролепетало, тягнучись до нього: "Тату". Мені не про все пощастило дізнатись, але 2 з тих небагатьох відомостей, які я маю, повідомлю тебе тільки про дещо. Твій брат, як видно, вже дійшов краю своєї ганьби; принаймні я нічого не знаю такого, чого б він уже не накоїв, хіба тільки його уява щодо цього перевершує мою власну. Наробивши боргів на сорок тисяч дукатів..." — Непогані, батьку, дрібні гроші! — "звівши перед тим дочку багатого тутешнього банкіра і смертельно поранивши на дуелі її залицяльника — славного юнака знатного роду, він вирішив учора вночі втекти від рук правосуддя, а з ним і інших семеро, яких він же втягнув у розпутне життя".— Батечку! Бога ради, батечку, що з вами?

Старий Моор. Годі. Перестань, мій сину!

Франц. Я пожалію вас...— "Навздогін за ним послано розпорядження спіймати його, скривджені голосно вимагають задоволення, голова його оцінена... ім'я Моорів..." — Ні! Мої бідні уста не повинні вбивати батька! (Розриває лист ) Не вірте цьому, батьку! Не вірте жодному слову!

Старий Моор (гірко плаче). Моє ім'я! Моє чесне ім'я!

Ф р а н ц (припадає до його грудей). Безчесний, тричі безчесний Карл! Чи не передчував я цього, коли він, ще бувши хлопчиком, тягався за дівчиськами, ганяв по левадах і горах з вуличними хлопчаками і всяким злиденним набродом, від самого вигляду церкви тікав, як злочинець від тюрми, і кидав у капелюх першому-ліпшому жебракові випрохані у вас гроші, тоді як ми вдома підносились душею в побожних молитвах і читанні святих проповідей? Чи не передчував я цього, коли він з більшою охотою читав про пригоди Юлія Цезаря й Олександра Великого 1 та інших закоренілих язичників, ніж історію готового покаятись Товії?.. 2 Моя любов до нього завжди перебувала в межах синівського обов'язку до вас, і я сто раз пророкував вам, що цей хлопчина ще завдасть нам горя й ганьби! О, якби він не носив ім'я Моорів! Якби моє серце так гаряче не билося для нього! За цю безбожну любов, якої я не можу в собі викоренити, мені ще доведеться відповісти перед Всевишнім.

Старий Моор. О мої надії! Мої мрії золоті!

Франц. Це я добре розумію. Оце й є те, про що я вам кажу. Полум'яний дух,— говорили ви не раз,— що палає в хлоп'яті і робить його таким чулим до всього величного й прекрасного, ця щирість, яка відбиває в його очах всю його душу, ця ніжність почуття, що виливається в сльози жалю, коли він бачить чуже горе, ця мужня відвага, що підбиває його вилазити на вершини столітніх дубів, жене через рови, огорожі і стрімкі потоки, ця дитяча честолюбність, ця нездоланна впертість і всі ці прекрасні блискучі чесноти, що брунилися в батьковім синочку, згодом зроблять його вірним, палким другом, чудовим громадянином, героєм, великою, великою людиною. А тепер — любуйтесь, батечку! Полум'яний дух розвинувся, зміцнів — і от він приніс розкішні плоди. Полюбуйтесь на цю щирість, як мило обернулась вона в зухвальство! Полюбуйтесь на цю лагідність, як ніжно воркує вона з кокетками, яка чула вона до принад якої-небудь Фріни 3. Полюбуйтесь на цього полум'яного генія, що за якихось