3
Отак і почалося їхнє спільне життя. Вася Равлик зранку біг на роботу, він був цього тижня на першій зміні; вранці варив їсти й наказував Раї в обід ту їжу розігріти. Вона ж лишалася в ліжку, угумкала на його турботи і, здається, знову засинала Повертаючись із роботи, Вася Равлик завжди побоювався, що її вже дома не застане, але вона сиділа на ґанку й курила, а біля неї на тому-таки ґанку валялися недокурки зі слідами губної помади та обгортки з цукерок, бо Вася щодня купував їй по півкіло. Їжу, ним приготовану, вона, здається, не розігрівала, але з’їдала справно; з дому начебто нікуди не ходила; сигарети з того блоку, який він купив, швидко здимлювались, але поки вони були, Рая грошей у Васі не просила. Вдома не робила нічого, ні разу не замела хати, не застелила ліжка; загалом же видалася неговірка й тільки тоді розтуляла рота, коли він щось запитував, або ж коли хотіла щось попросити. Її прохання ж її були елементарні: сигарети, їжа, дозвіл поспати. Спала вона дивовижно багато, Васі Равликові навіть здавалося, що весь час, коли його нема, вона чи спить у ліжку, чи лежить гола за домом у садку. Він любив її щовечора, здебільшого повернувшись із роботи; зрештою, вона навіть звикла до цього ритуалу, тож коли заходив у хвіртку, не вітала його усмішкою, а мовчки вставала, йшла в дім, у спальню, неквапно стягувала з себе плаття і безпристрасно лягала, ледь розсунувши ноги. Він же тільки в перші дні накидався на неї з жаром, тепер же міг її розглянути. Лежала засмагла, з юним тілом, і трохи розплилими грудьми, з помнутим, несвіжим на тлі того тіла обличчям, із заплющеними очима, лежала ніби мертва — жоден м’яз у ній не ворушився. Вася торкався тіла, й воно обпікало його холодом, і знову здавалося, що не жива вона людина, а тільки лялька, що, може, вона витвір якогось ученого (Вася любив читати науково-фантастичні романи), який пробив її, оживив, а сам помер. От вона й пішла блукати по світі й живе отак, бо інакше не вміє; недаремно вона така мовчазна й холодна, й недаремно така байдужа. Але, незважаючи на науково-фантастичні резони, Вася Равлик був живий чоловік і творив з Раєю те, чому опертися не міг, а щоб менше його від того тіла морозило, він перестав роздягатись. Потім вона залишалася в ліжку, мовчки курила, а він мчав на кухню, бо треба було щось для них обох зварити. Кликав її на кухню, вона приходила, сідала навпроти, й вони вечеряли; саме тоді він її про те чи те розпитував. Знав, що в неї можна питати все, навіть речі найінтимніші — на все відповідала, хоч ніколи вичерпно, а таки короткослівно.
Одного разу він сказав:
— Ходиш в єдиному платті, тобі не набридло?
— В мене одне плаття, — відказала вона.
— Там у шафі материна одежа, — запропонував він. — Може, подивишся?
Рая мовчки встала, підійшла до шафи й почала ту одежу переглядати. Тоді так само, як було, порозвішувала й позатикала. Прийшла й сіла біля нього.
— Вибрала щось?
— Нє, — сказала блимнувши. — Воно немодне.
— А тобі не байдуже, модне чи не модне? — здивовано спитав.
— Нє, не байдуже, — сказала.
— А це плаття, — показав він на сіру хламиду, — модне?
— Ну да, — сказала, — воно вже старе, але модне.
Отоді й прийшла йому до голови ідея її одягти.
Вася Равлик був хлопець ощадний. Часом він любив і чоловічі компанії, але сам їх не скликав, а хіба що його пригощали. Він мав навіть дві ощадні книжки: на одній було триста двадцять п’ять карбованців, а на другій (срочного вкладу) — вісімсот — ця друга книжка перейшла йому у спадок від матері. Колись у нього було на першій книжці п’ятсот карбованців, але сто сімдесят п’ять потратив він на материні похорони. Зробив підрахунки: двадцять п’ять він на книжці залишить, а триста зніме і на них спробує Раю одягти. Його захопила ця ідея, бо тоді Рая, нарешті, скине цю остогидлу йому сіру хламиду, яку невідь-чому вважає модною — спробує зробити з неї щось подібне до тих дівчат, які подобалися йому на вулицях.
Сповістив їй про це рішення в неділю, коли вони вже тиждень тихо-мирно прожили разом. Уперше Раїні очі заблищали.
— А ти його в мене потім не забереш? — спитала вона.
— Коли потім? — здивувався він.
— Ну, коли мене проженеш?
Хотів сказати, що й думати не думає її проганяти, але стримався: майбутнє з цією жінкою йому малювалося міражно. Більше того, коли думав, що зможе прожити з нею довго, голова його ставала тупа й безрозсудлива.
— Забереш! — смутно казала Рая.
— Ну, а як заберу, то що? — піддражнював її.
— Тоді мені його не тра, — сказала вона.
— А коли не заберу?
— Тоді давай мені гроші, і я все куплю сама.
— Але ж я тобі хотів усе купити.
— Тоді мені його не тра, — смутно казала вона. — Тоді дай мені гроші, я куплю помаду й тіні.
— В тебе ж є помада.
На те вона витягла тюбика з кишеньки хламиди, зняла покришечку й покрутила помадного стрижня. Справді, помади вже майже не було.
Вася Равлик облизав губи — ту помаду з’їв із її вуст він. Мала рацію, коли просила в нього помади, але яка бридка та штука, подумалося йому. Як можна весь час відчувати в себе на вустах цю бридь та ще й хотіти того! Ні, того Вася Равлик аж ніяк не розумів. Вона ж хотіла ще й тіні, хоч і так надмірно чорнила собі очі. Саме від того обличчя її ставало вульгарне, а коли почне ті очі ще й синити? Вася Равлик зітхнув.
— А без помади й тіней не можеш?
— Без тіней можу, — сказала вона напрочуд серйозно. — Але без помади — ні!
Вася задумався. За цей тиждень він уже встиг перевірити: Рая злодійкою не була. В домі не пропало нічого, навіть гроші лежали непорушені, навіть копійки в коробочці на кухні. Нічого вона не захотіла брати і з материної одежі, хоч там були речі добротні. Але мати була стара, а Рая — молода — він таке розумів. І не тому вагався, що вона може поласитися: забере віддані їй на одежу гроші й пропаде (подумки він уже не вірив, що вона його покине), а тому, що вибере собі щось несмачно-почварне. Він же хотів її приручити, тобто бажав, щоб вона йому подобалася, щоб була схожа на тих, із вулиці. "Чортзна-що!" — подумалось йому. І справді — це було якесь велике, якесь особливе чортзна-що, бо не розумів, навіщо йому треба так витрачатися на неї, навіщо йому треба, щоб вона подобалася йому, та й, зрештою, не така Рая дівчина, щоб подобати на тих вуличних красунь.