Брама була відчинена!.. Біля неї міцно пахли сині бози, і білі ясмини, і червоні рожі, і сині грозну квітів гліцинії, і червоний квіт брескви, що виглядав мов кров на обличчі ікони... Півп'яна від запаху вийшла перед браму... Ніч була ясна і спокійна. Ні найменший вітрець не віяв від Гелеспонту і від Пропонтиди. А Єлинське море, гладке мов дзеркало, посріблене сяйвом місячного блиску, віддихало тихо, як великий став під Рогатином... На спомин рідного краю задрижало серце молодої Насті й очі її звернулися до обличчя Божої Матері.
Воно було зовсім інакше, як вдень! Якесь більше задумане і менше остре, хоч все ще суворе.
Молода невольниця в екстазі впала на коліна і поцілувала чужу землю. З острахом подивилася на Іверську ікону, очікуючи, що вона ось-ось крикне, зійде з-над брами і прожене її зі Святої Гори. Але ікона з суворим видом мовчала й немов готувалася слухати її молитви. І молода невольниця зачала молитися до образа з таким переняттям, якби говорила до живої людини: "...Матінко Господня, Воротарнице! Твій Син сказав до всіх людей: "Просіть і дасться вам, шукайте і знайдете, стукайте і отворять вам..." Матінко Господня, Воротарнице в Іверській іконі на Святім Афоні!.. І я тебе прошу!.. І я шукаю твоєї опіки!.. і я стукаю до милосердя твого!.."
Відітхнула, коли важила в душі те, що дальше мала сказати ласкавій Матері Бога, котра знає, що таке біль. Прочувала, що зможе вертати. Але з чим і до кого? Хто знає, чи там живуть іще батько і ненька? Хто знає, чи Стефан не оженився вже? І чи вільно тут тратити таку нагоду до сили і до влади? Тут пригадалася їй ворожба циганки, що буде великою панею. Відітхнула і знов молилася:
"...Я бідна дівчина з далекої країни, без дому і без роду між людьми чужими, одна-одинока як билина в полі! Мене вирвали з дому й загнали в світ далекий. Але я не прошу ні за свою волю, ні за своє щастя... Матінко Господня, Воротарнице! Дай мені тільки знак, що робити маю у своїм ваганні! Я не можу забути мук нещасних бранців і осель пожежі в своїм ріднім краю. Може, ти так хочеш, щоб я злагіднила великі нещастя рідної землі? Дай мені знак який-небудь від всемогучого Сина свого в Тройці єдиній! Адже він знає все і всім опікується, навіть червачком найменшим! А біль душі моєї більший, ніж біль розтоптаного червака. Я не хотіла б вирікатися церкви, в якій молиться мій батько. Бо тоді буду самотня ще більше, ніж тепер. Але ж інакше не принесу пільги тисячам нещасних. Ти знаєш, що таке біль! Встався за мною до всемогучого Бога, що сотворив небо, і море, і вітри, і птиці небесні, що наказав людям творити добрі діла. Дай мені знак який-небудь, Матінко Господня, Воротарнице! Може, якраз в тій цілі дивна рука Божа привела мене аж сюди, степами і морями, щоб я принесла пільгу горіючим селам і гнаним у неволю жінкам і мужчинам? Дай мені знак який-небудь. Матінко Господня, Воротарнице! Кивни своїм оком, задрижи повікою, витягни пальчик до мене!.."
Молилася всею наівною щирістю невинної душі. і дивилася пильно-пильно то у вираз обличчя Матінки Бога, Воротарниці, то в безвісти синього неба над святим Афоном. Але не змінялося дивне обличчя ікони. Лиш у небесних таємних безвістях тихо моргали зорі на синім тлі і ясний місяць сунув, мов млинове коло.
Була сама. І відчула самоту. І якийсь дивний внутрішній голос немов заговорив до неї:
— "На образ і подобіе своє сотворив Бог людину, і дав людині промінь розуму свого і вольної волі своєї як дві могутні керми, щоб переплила життя. Рішай сама після розуму свого і волі своєї, що їх дав тобі Бог! А прийде час, коли Бог дасть тобі не оден знак, але багато, чи ти добре рішила і чи добрі стежки твої..."
Почула брязк зброї і відгомін кроків серед нічної тиші. То сторожа підносила зброю.
В брамі стояв задуманий Сулейман за насуненим глибоко турбаном, з кривою шаблею при боці. І він не міг заснути тої ночі. І йому не сходив з тямки суворий образ Воротарниці обителі, в якій заночував. І він вийшов, щоби вночі подивитися на той таємний образ Матері християнського Пророка, якого замучили солдати.
Великий султан усміхнувся над тим, що зробили предки теперішніх ісповідників віри Сина Марії. Думав, що якби так його влада простягалася тоді над Єрусалимом, як простягається тепер, то, певно, ні оден мусульманський намісник не дозволив би був так мучити того невинного проповідника в білому хітоні! А так — предки "джаврів" споганили світ: скрізь, куди приходять їх потомки, несуть зі собою знак шибениці, на якій повісили свого Пророка!
— "Чи бачив хто щось подібне! — думав ідучи великий султан, що не терпів християнської віри, а передовсім знаку, хреста.— Куди не глянь у їх краю, скрізь бачиш їх святу шибеницю: при стежках і шляхах, і на розпуттях, на домах, і на церквах, і на стягах та коронах їх князів і монархів, на грошах, ба навіть на грудях їх послів!.. Навіть на своїй любці бачив я шибеницю!.. А так міцно держаться ті "джаври" своєї шибениці, що навіть невольниця не хотіла зречися знаку шибениці за ціну султанського сигнета! І чого вони так держаться тої шибениці, на котрій їх божевільні предки повісили їх Пророка?"
Так думав каліф усіх мусульман і не знаходив на се відповіді.
Але велика твердість "джаврів" подобалася йому, як подобалося все, що було тверде, велике, глибоке і правдиве, хочби й разило його. Вірив у те, що Магомет був більшим пророком ніж Христос і що прийшов по нім, аби так само "поправити" його віру, як Христос поправив віру пророка євреїв, Мойсея.
Євреїв не любив з ріжних причин. А головно тому, що вони не мали в собі спокою.
Приглядався не раз, як його яничари добивали полонених ріжних народів. Джаври звичайно спокійно умирали, а євреї ні. Не терпів сього. З джаврів подібно вертілися перед смертю вірмени і греки, їх так само не терпів султан. Великий, погідний спокій тої невольниці, що онде молилася до матері свого Пророка, імпонував йому так, як імпонував добрий полк, що йшов на певну смерть,— уперто, твердо.
Очевидно, вона мусіла вже запримітити його. Але не звертала на нього найменшої уваги. Се дразнило його — й подобалося йому, що був хтось, що не звертав на нього уваги. В почуттю своєї сили й могутності відчував потребу того. Майже з покорою виждав, аж його любка скінчила молитися.