Пригадала собі, що чула ще в Кафі, що бувші власники невольниць, коли продадуть їх до високих домів, ждуть на місці місяць або і два. І потому через євнухів бачаться зі своїми бувшими невольницями, вивідуються в них про відносини в тих домах і роблять їм ріжні предложения.
"Певно, і до мене прийдуть,— подумала.— Адже вищого дому, як сей, нема тут ніде". Була цікава, чого від неї схочуть. "А може, сего відступника прислали генуенці? — подумала.— Чого він хоче? А тут нікого порадитися! Коби хоч турок Абдуллаг був тут!.. "
Гість не запитав її, що саме вона знає. Сидів неповорушно і ждав. Молода невольниця важко віддихала. Грудь її хвилювала, мов у любовнім палі, а ясні очі заходили імлою. Прийшовши до себе, підійшла до вікна, відітхнула свобідніше й сіла на шовковій подушці дивану, показавши гостеві місце оподалік.
Він розумів, що тепер пічнеться його найтяжче завдання: зломити в душі людини святу форму її. Бо не суть думки, а форма найміцніше опановує душу чоловіка.
Се завдання було для бувшого о. Івана тим важче, що й він сам не пірвав зовсім у нутрі з формою, яку мав у ній пірвати. Його весь час мучив гріх відступства.
Ясно розумів, що тут найслабше місце, на якім може заломитися все діло. Відітхнув, перехрестився й почав:
— В ясну, спокійну ніч, як вітри не віють від Гелеспонту і від Пропонтиди, як Єлинське море, гладке, мов дзеркало, посріблене сяйвом місячного блиску, вдихає в себе запах синеньких бозів, і білих ясминів, і червоних роз,— тоді Мати Божа Воротарниця в Іверській іконі на святім Афоні сходить з-понад брами на стежки колючі, на шляхи розстайні, на кам'яні дороги... Йде босими ногами по гострім камінню, по твердім корінню й шукає при стежинках зломаних ростинок, шукає в болю ранених звірят, шукає горя в людській душі... . І як іде розбійник з ножем у халяві, і як іде убийник з кривавими руками, і як іде зрадник правдивої справи,— вдається з ним в розмову і прощає йому, як тільки в нім відчує жаль за гріхи...
Молода невольниця, спочатку дуже заслухана в бесіду бувшого монаха, перервала:
— Чи всі гріхи людські прощає Мати Божа Воротарниця?
— Ні, не всі, дитино. Є оден гріх, якого не прощає навіть Мати Божа Воротарниця в Іверській іконі на святім Афоні.
— А який це гріх?
— Се гріх супроти мужа.
— Хто ж його прощає?
— Прощає церква Божа по словам Христовим. Думка молодої невольниці випрямилася, як струна, й інстинктом дійшла таємниці вивищення церкви над земськими справами.
"Значить, хтось хоче мене так прив'язати до Сулеймана, щоб опісля тільки він мав владу наді мною",— сказала собі. Сама не знала, відки та сміла думка взялася у неї. Чула тільки, що її хтось у якійсь цілі хоче обмотати і що відбудеться завзята боротьба між нею і кимсь іншим, хоч сильним, але укритим. Якийсь острий глум вибухав з глибини її душі, й вона відповіла:
— А я знаю оден гріх, якого не сміє простити навіть церква
Божа.
— Ні, моя дитино! Церква має владу прощати всі гріхи.
— А чи ти, мій отче, простив би в ріднім краю, де вороги так нищать правовірний люд, зраду нашій церкві, так тяжко гоненій. Коли Мати Божа Воротарниця в Іверській іконі на святім Афоні не прощає зради лишень супроти одної людини, то як же могла би простити зраду супроти костей цілих поколінь і церкви Сина свого?..
Бувший монах зблід. Одиноке слабе місце мав у своїй душі, коли йшов до сеї дівчини. І якраз те місце вичула вона невинною душею. Зразу хотів пояснити їй, що церква все прощає, коли бачить покаяння і щирий жаль людини. Але не міг отворити уст, такий став пригноблений при тій молодій чистій дівчині, і сидів мовчки. Мовчанку перервала вона:
— Я сама поїду молитися Божій Матері в Іверській іконі на святім Афоні!..
Не пробував їй пояснити, що се недопустима річ, бо ще прапрадід теперішнього султана Магомет прирік на просьбу святоафонських монахів не допускати жінок на святий Афон. І від того часу се султанське приречення не було ніколи зломане так само, як придержувалися його перед тим і християнські царі від часів Константина.
Думав над тим, чи не захиталося щось у тій молодій дівчині? Чого вона захотіла їхати на прощу до все прощаючої Матері Божої Воротарниці в Іверській іконі на святім Афоні?
Розумів, що на перший раз досить сказав і досить зробив. Чув, що сам був зранений у найчуткіше і найбільш болюче місце своєї скаліченої душі. Але, очевидно, якимсь чином зранив тепер душу також сеї дитини, хоч не знав ще, чим і як. Бо дивна є душа людини: вона більше таємна від середини пущі, і від морської глибини, і від небесної безвісти. Бо незбагнутий Сотворитель тих див дав душі людини свобідну волю вибору між добром і злом, між вірністю і ламанням її. І тим зробив ту душу подібною до себе.
А в душі Настуні виростало, як горючий корч, ясне бажання піти на прощу до Богоматері в Іверській іконі на святім Афоні. Піти і висповідатися зі своїх покус і просити поради. Бо й кого ж мала просити в сих мурах палати, де на чорній брамі Бабі-Гумаюн сторчали скривавлені голови людські...
Х
В ПАРКУ ІЛЬДІЗ — КІОСКУ
Дивний єсть зв'язок мужчини з жінкою, а ім'я
йому таємниця. Глибінь тої таємниці пізнала тільки
церква. І тому — не розв'язує її та й називає
тайною.
І
Молодий Сулейман спробував ще раз освободити свої почування й думки від чару блідої дівчини. Перейшовся по іншім крилі і відвідав свою першу жінку. Успокоївся.
Але як тільки зголосився Мугієддін Сірек зі своїм звітом у дорученій йому справі, Сулейман знов занепокоївся... Який вислід? Що приносить йому старий приятель?..
Мугієддін докладно переповів султанові все, що довідався від бувшого монаха.
Цікавість султана росла. Він запитав старого Мугієддіна, що думає про вислід.
— Нічого не можна ще думати,— сказав старий.— Се дивна дівчина.
— А що робити, як упреться їхати на Афон?
— Гадаю, що коли попередні володарі опиралися дивним забаганкам жіночим і додержували приречень своїх батьків, то опреться і султан Сулейман. І ще радив би я вислухати, що скаже Муфті Кемаль Пашасаде.
Султан вже був непевний, чи опреться, хоч не міг собі уявити того, як можна зломити батьківське приречення. Але та непевність так його подразнила, що зараз наказав заповісти свої відвідини молодій Хуррем. Постановив зимно поводитися супроти неї й не уступити перед її афонською забаганкою.