Родичі

Страница 56 из 81

Жигмонд Мориц

Та грав він неуважно — викидав хороші карти й ніяк не міг устежити за тими, що вийшли з гри. Першу партію програв, другу теж. Над ним почали підсміюватись. Нарешті Пішта отямився і виграв партію, але виграш був незначний.

— Ну, то що ж вирішили з тією фермою? — несподівано спитав доктор Мартіні.

— З фермою?.. А що з нею треба вирішувати? Доктор Мартіні підвівся і попрямував у залу. Пішта

мимоволі рушив за ним, наче відчував, що мусить вислухати думку опозиції.

—— Треба розправитися з цими баконськими1 бетяра-ми! Управа повинна взяти ферму в свої руки. Але в нас, звичайно, головними є не інтереси міста, а інтереси шахраїв. Я вже наперед бачу, як вони будуть клопотатися, Щоб дістати від міста субсидії. Хай не думають, що за рахунок городян ми витягатимемо їх з багна. Ферг Боронкаї побудував собі віллу з цегли, призначеної для будівництва ферми! Ха-ха-ха! Бачив таке? Віллу буде продано з молотка. Якийсь шмаркач, сховавшись за широку спину віце-губернатора, будує собі князівський палац, щоб потім одержувати прибутки від свиноферми.

1 У Баконських горах, схили яких поросли непрохідними лісами, ховалося багато бетярів.

1/г 8 Жігмонд Моріц 225

Добрячий урожай, хіба ж ні? Ну, хай начуваються — ми ще розслідуємо історію цього будівництва! У Фері Боронкаї два роки тому й щербатого філера не було за душею, а тепер його борги взяв на себе Кредитний банк, бо інакше його запроторили б у тюрму... Пане обер-прокурор, прошу вас: найближчим часом займіться цим, вивчіть цю справу і вимагайте, щоб на віллу Боронкаї наклали секвестр, бо той негідник скористається кількома днями, поки будинок вільний, і продасть його. Тоді справа дуже ускладниться. Я певен, що пан Боронкаї згоден сьогодні ж продати свою віллу навіть за півціни,, аби тільки уникнути неприємностей... Вся відповідальність лягає на тебе. Треба схопити цього пацюка в його норі, задушити в багні каналізації. Таких паскудників слід карати! Якщо існує закон для дрібних злодіїв, треба, щоб він існував і для великих!

Обер-прокурор, збліднувши, мовчав. Він ладен був провалитися крізь землю. Сказати, що Фері Боронкаї вже продав віллу? І саме йому, обер-прокуророві, .який мав порушити проти нього судову справу... так, як цього вимагала громадська думка.

— Ти тоді ще не брав участі в тих справах, а я вже двічі вносив інтерпеляцію про зловживання Фері Боронкаї. Всім відомо: досить звичайного доносу — і проти Боронкаї буде порушено такий судовий процес, якого ще в нашому місті не бувало. Факти вже зібрані. В моїй адвокатській конторі зберігаються всі документи, донесення, свідчення робітників; все це дуже ретельно вивчене й опрацьоване. Я не хочу порушувати цього питання, бо воно — в компетенції обер-прокурора. Адже ти ще не ввійшов до їхньої мафії! Макроці, друг віце-губернатора і головний ватажок тієї шахрайської компанії, безумовно, ніколи б не зробив цього. Але нова, людина, іД° її висунула на високу посаду громада, може на таке зважитись. І зробити це треба обов'язково! Тоді покотиться лавина... Якщо ти зважишся на цей хоробрий крок, то станеш найулюбленішим, найповажнішим захисником міста. А потім вже матимеш можливість придбати для міста всю ферму безкоштовно. Тільки від цього шахрая Кардича тримайся подалі, бо він у всій компанії найбільший інтриган. Він і на тебе вже пазури гострить. Я чув, що ти з дружиною був у нього на вечері,

— Та він — мій родич.

— Он воно що!— промовив доктор Мартіні і глибоко затягнувся димом сигари.— Он воно що! Ну, в такому разі вважай, що я нічого тобі не казав.

— Чому? Хіба це від мене залежить?

— Ну, правда, правда.

— Дружина Кардича —онука Фердінанда Коп'яша, а Фердінанд Коп'яш — рідний брат мого діда. —— Цікаво. А як дівоче прізвище твоєї дружини?

— Сенткалнаї.

— Сенткалнаї? Отакої!..

— А що в цьому поганого?

— Поганого? Нічого. Вважай, що я нічого не сказав... просто дивуюсь з цієї випадковості. Звісно, рідна кров — це рідна кров...

— В чому ви мене підозрюєте? Я рішуче протестую...

— Вибачте, пане обер-прокурор, але я не сказав про вас жодного поганого слова. Я ні в чому вас не підозрюю.

— А тон? Цей іронічний тон?!

— Прошу вибачити, тисячу разів прошу! Я не знав усіх деталей. Тепер це виглядає трохи інакше.

— Так уже воно є в Угорщині: країна маленька, всі між собою родичі. Може, й ми з вами теж?

— А чого б і ні? Ваша бабуся і моя бабуся — жінки. Тут, в Угорщині, це вже підстава для родичання за умови, що в людей спільні думки та інтереси. В даному випадку думки та світогляд різні, отже, облишмо досліджувати ці родинні зв'язки... Щиро кажучи, я симпатизував вам, пане обер-прокурор, тому й розмовляв так конфіденційно. Однак якщо пан Кардич ваш дядько, а Сенткалнаї, цей головний шахрай, ваш шуряк, то, безперечно, нам з вами важко буде знайти спільну мову. Угорщина — це драговина протекцій та інтриг. Це така химерна трясовина, що коли хтось уже загрузне в ній, то або акліматизується, або гине. Рослини, які полюбляють це середовище, бурхливо розквітають, а ті, які не полюбляють його, приречені на загибель. То, прошу вас ласкаво... Ми з вами навряд чи породичаємось.

— А як прізвище вашої матері?

— Передусім я лютеранин з Північної Угорщини, з комітату Сенеш. Хоча б через це я вважаю за неможливе, щоб наша родина могла колись породичатися з Ко-п'яшами чи. Сенткалнаї. До речі, дівоче прізвище моєї матері — Малатинська.

— Малатинська!—вигукнув обер-прокурор.— А моя матінка Жужанна Батаї...

— Вері-Батаї з Сабольча?

— Ні, з комітату Гьомьор. А її матір звали Свою Ма-латинською.

— Казна-що!

— Бачите, і справді не дуже легко звільнитися від родинних зв'язків. Все-таки Угорщина — маленька країна. Навіть стара Угорщина, яку ми звикли називати Великою К

— Батько мій був кушніром. Звичайним майстром-хутряником. Він примандрував у Жаратнок; тут і оселився. Але дружину взяв із рідних місць —привіз Н звідти.

— А моя бабуся була дочкою ткача. Вона — з відомих подолінських ткачів. Наскільки мені відомо, її родина у Верхній Угорщині давним-давно вимерла.

1 До першої світової війни Трансільванія, частина північної Югославії, Південної Словаччини та Закарпаття входили в т. зв. Велику Угорщину.