Пішта слухав Ліну й потерпав. Його завжди вражало, яка вона розумна, як уміє правильно оцінити найскладнішу ситуацію. І зараз вона має слушність. Він, Пішта, стоїть край безодні й хоче її перескочити. Чи варта справа ризику?.. Серце його калатало. Він не випускав з рота сигари.
— А це куріння! Раніше ти був охайним, наша квартира скидалася на вимиту й витерту до блиску склянку... Чиста, затишна, пахуча. То була чистота простих чесних людей. Багато років ти дома не курив, я пишалася тобою й завжди казала собі: "Чоловік розуміє мене, бо не робить із квартири казино". До нас приходили люди, яких ми хотіли бачити, яких ми поважали. А ці пани, що з ними ти тепер спілкуєшся, досі ні разу не завітали до нас, чи не так? Вони, бачте, не хочуть спуститися до нашого рівня, до нашого існування. Не турбуйся, вони навідають нас одразу, тільки-но ми переберемось у твою нову резиденцію, в оту розкішну віллу, що її відібрали в Боронкаї! Там уся аристократія матиме змогу погуляти! Сніданки, обіди, вечері — все буде, бо вони звикли до такого! Пішто, скажи щиро, чи вистачить у тебе на всю цю розкіш грошей, які тобі належать по закону?.. Ні, не вистачить! Отже, кошти треба буде знаходити з якихось інших джерел. Але з яких? Звідки іх брати?
Пішта мовчав. Обличчя його поволі червоніло, бо він здогадувався" куди хилить Ліна. Справді, чекати підтвердження довелося недовго.
— Я скажу, звідки! Скажу, що то за джерела! Ті самі, що і в них! Я переконана — ці пани живуть на кошти, які не заносяться в книги під рубрикою, за що вони одержані, їх записують під фальшивою статтею прибутків. Робитимуться незаконні операції, тож і тобі інколи перепаде дещо. Так, так! Я не можу ще сказати, під яким соусом ці гроші потраплятимуть до тебе. Вони, певно, записуватимуть у книгах, що за те чи інше діло заплатили дорожче, ніж насправді. Можливо, вони примусять підрядчиків вписувати у рахунки дуті цифри, щоб важче було виявити махінації. Нещодавно мені розповідав один електромонтер, що він брав участь у конкурсі і як переможець мав одержати невеличку грошову премію від магістрату. Його попередили, що квитанцію він повинен підписати на більшу, соліднішу суму. Ось так, усе тишком-нишком, і нікого ні в чому не звинуватиш. Цей монтер сказав, що там, тобто в управі, всі злодюги. Мовляв, одержати наряд на роботу він може тільки в тех-ніка-будівельника, який ладен здерти з нього три шкури. Але ж електромонтер живе тільки зі свого заробітку. Якби він справді одержував те, за що розписується у відомості на виплату, то теж мав би змогу купити будинок. А насправді він ледь-ледь животіє зі своєю сім'єю, навіть немає чим платити за навчання дітей. Зрозумів?.. Ось і тобі щось перепадатиме з тих грошей.
— Ти занадто сувора! — проказав Пішта, понуривши голову, і втупив очі в попільницю, що стояла на столі.
— Дивись, Пішто, я ні в що не втручатимусь! Я знаю, ти людина розумна і будеш пильнувати, щоб тебе не обдурили. Не хочу ображати тебе, бо не впевнена, що ті плітки мають якісь підстави — адже я зовсім незнайома з тим життям. Єдине тільки знаю: ти не зможеш так просто, зненацька перенести сім'ю з чесного, порядного і скромного світу в теж чесний, але багатий світ,— так, так, бо є й чесне багатство. Однак для цього треба мати опору під ногами і за спиною. А скажи-но. Пішто, що у тебе за спиною? Бідні родичі, яких ти збираєшся витягати із злиднів? Це, до речі, вже занадто, таке тобі не під силу! Не таку ти зробив кар'єру, щоб міг забезпечити своїм братам і сестрам добре становище в суспільстві. Тим паче всім дядькам, тіткам та іншій рідні! Адже всі вони тепер неодмінно приїдуть сюди.
— Я зможу дати їм хіба що подачку,— буркнув Пішта.
— Розумію — тобі це теж неприємно. Глянь-но, сьогодні я одержала листа від твоєї родички, тітки Рози з Надькароя. Вже й там знають про твою кар'єру. Вона пише, що румуни не виплачують їй пенсії, і через те доводиться заробляти на хліб штопанням та латанням. Мовляв, їй соромно з'являтися в пристойному товаристві. Просить, щоб я прислала їй сукні, які мені вже не потрібні — бо така знатна дама, як я, не носить довго одну сукню, а для такої бідної жінки, як вона, все згодиться. Що ж я маю їй надіслати, га, Пішто? То має бути гарна сукня, бо хіба можна давати їй привід судити й гудити мене за те, що я, дружина жаратноцького обер-прокурора, ношу ганчір'я. Річ певна, їй схочеться похвалитись моїм подарунком — гляньте, мовляв, люди добрі, який прекрасний, який чудовий подарунок прислали мені Коп'яші, яке в них добре серце, о боже, яке добре!.. Не забувають бідну родичку!..
— Не треба їй нічого відповідати,— знову буркнув Пішта.
— Легко так сказати, але важко зробити! Тоді я буду одна погана. І підуть балачки серед родичів — Пішта добрий, він подарував дядькові Лайошу угорку та костюм, а його дружина пожаліла для родички якусь там ганчірку! Вона, мовляв, тільки в тому разі підтримувала б родинні зв'язки, якби й ми були багаті...
Подружжя довго сиділо мовчки. Нарешті Ліна підвелася.
— Вже десята година, дітям час спати... Пішто, подумай про все як слід. І вийшла з кімнати.
Пішта якийсь час сидів розгублений, але потім зібрався з думками. Оскільки він завжди міркував тверезо і не мав схильності до мудрувань, то скоро зробив певні висновки.
Безперечно, Кардичу конче треба перетягти обер-прокурора на свій бік. Пішта знов — уже не вперше — подумав про те, що занадто швидко й дешево продає себе цьому негідникові; врешті настане час, коли він заплутається в тенетах Кардича. Взяти, наприклад" свиноферму...
Якщо Кардит буде дуже зацікавлений у свинофермі, то він, Пішта, диктуватиме свої умови.
Купівля вілли — річ, звичайно, непогана. Віце-губернатор не приїхав, отже це означає: прийнято остаточне рішення розпрощатися з Боронкаї... Так і належить робити. Просуватися вперед можна тільки звільнившися від зайвого тягаря, в тому числі й від непотрібних родичів. Треба підтримувати зв'язки лише з потрібними для справи родичами, а непотрібних позбуватися, залишати напризволяще. Меньхерт — молодець. Він працює в музеї, його можна перевести сюди, і згодом він себе покаже. Але Альберт зі своєю химерною ідеєю знищення власної родини... Нащо він здався? А втім, не переріже ж він горлянки рідним дітям! Усе це дурниці, пусте базікання! Щоправда, останнім часом таке стає просто пошестю. Доводиться нерідко читати в. газетах: "Самогубство цілої родини з вулиці Ліліон!" Але щоб культурна людина... до того ж, йога рідний брат... Хіба є гарантія, що це не шантаж?.. Безперечно, треба йому допомогти, щоб жінка й діти не померли з голоду. Влаштувати, приміром, на скромну посаду. Це можна зробити... Але запрошувати сюди, в Жаратнок... Ні в якому разі£ Якщо вже Альберт тадий непутящий, хай іде працювати кур'єром або збирачем податків... Клемен — учитель. Цей. ще не озивався. Ет, хай собі живе на своєму місці...