— Як безцеремонно поводиться часом життя з людьми!— сказав віце-губернатор, готуючись до сну.— Я завжди не любив займатися кухонними справами. І ось, як на лихо, у війну мені випало бути комісаром продпо-стачання. Багато років просидів за підрахунками — скільки центнерів борошна, м'яса, солонини, кави і ще казна-чого треба постачити місту. Вдома дружина зустрічала мене слізьми: нема того, нема іншого. А я мусив сушити голову тим, як налагодити постачання всього ко-мітату. Власне, так воно є і понині...
Віце-губернатор засміявся, потім одвернувся до стіни й заснув.
А Пішті не спалось. Лежав нерухомо, щоб не розбудити свого супутника.
"Уміють вони жити,— думав він.— Напевно, постачання в комітаті тому й було весь цей час таким поганим, що віце-губернатор не любив займатися "кухонними справами"..."
Вмиватися й переодягатися рано-вранці у вагоні не довелося. Віце-губернатор прокинувся незадовго до прибуття в Будапешт і сказав:
— Не завадило б нам прийняти ванну де-небудь в готелі. Зупинимося в "Паннонії", га, Піштіко. Ти згоден?
— Авжеж.
Віце-губернатор запропонував їхати на таксі. Розплачувався з водієм Пішта. І подальші турботи він узяв на себе. Найняв носія, замовив у готелі сніданок. Платив за все, звичайно, сам...
— Запишеш у дорожні витрати,— мимохідь кинув віце-губернатор.
З готелю Пішта подався до свого меншого брата. Мень-херт жив на околиці Фереицвароша *, тож довелося знову брати таксі.
Коли він приїхав, Меньхерт іще спав; Пішта розбудив його, і обидва дуже зраділи зустрічі.
Поснідавши, брати пішли разом у місто. По дорозі Пішта розповів Меньхертові про свої новини. На душі в нього полегшало. Як чудово, що він має брата, якому можна у всьому звіритись!..
Пішті захотілося навідати Аделку, але Меньхерт відрадив. Він сказав, що краще не втручатися в її родинні справи. Мовляв, обоє рябоє — і Аделка, і чоловік...
Брати зайшли в невеличку кондитерську неподалік од Будайського замку, щоб якось згаяти час до прийому в міністра.
— Геракл на роздоріжжі! — сказав Пішта.— Сьогодні, певно, вирішиться питання, чи зможу я втриматися на своєму місці, чи ні...
9— Чому не зможеш? — серйозно запитав Меньхерт.— Міністр нічим особливим не відрізняється від інших людей.
Ференцварош — район Будапешта.
Якщо він — з ласки божої та завдяки зв'язкам — займає місце в уряді, то це ще не значить, що він — справжній державний муж або провидець. Як правило, він як був, так і є дрібним чиновником... Ці люди ні на чому-як слід не знаються, нічого до пуття не розуміють. І варто попасти в їхнє середовище хоча б одній розумній людині, вона миттю підкорить їх своєму впливові.
— Менюшко, а ти не хотів би перебратися до Жарат-нока на посаду директора музею? Якби ти був поряд, мені значно легше працювалося б. Ти єдиний, з ким я міг би порадитись, обговорити складне питання.
Пішта розповів братові про Альфельдський музей, який зараз у жалюгідному стані. Місце на центральній площі, зайняте одноповерховим будиночком, мало б належати музею, але там живуть панночки Болдог. Панночки не бажають виселятися, а оскільки вони є ріднею — хоч і далекою — кількох багатих родин і вхожі до губернатора, міські власті вважають за краще не порушувати їхнього ідилічного спокою. Отже музей мусить тулитися в глухому закутні.
— То нічого,— сказав Меньхерт.— У тихому місці му-зей^левне, має вигляд справжнього палацу.
Пішту розрадили Меньхертові слова. Його докази здалися переконливими. Згодом їх можна буде використати.
За чверть до дев'ятої брати розпрощалися. Пішта пішов на прийом до міністра, а Меньхерт — до себе в установу. Пішті дуже не хотілося розлучатись із братом.
Міністр був у себе в кабінеті. До одинадцятої години він слухав доповіді референтів, а потім несподівано поїхав у парламент. Пішта, сподіваючись, що в парламенті йому вдасться поговорити з ним, теж подався туди.
Цілий день він ганявся за міністром. Його посилали то в одне місце, то в інше, і тільки о шостій вечора міністр нарешті його прийняв.
Приїхавши на вокзал до дев'ятигодинного швидкого поїзда, Пішта був стомлений до краю. Віце-губернатор пройшов майже через такі самі тортури і теж тільки зараз міг їхати, додому. Вони перекинулись жартом — мовляв, у цьому капосному Пешті на всіх чекає однакова доля...
Як і тоді/ поїзд був переповнений, але в ньому знову було заброньовано купе, тільки цього разу одномісне.
Вони сиділи в цьому купе один біля одного, відокремлені, здавалося, від усього світу, й почували себе справжніми панами. Віце-губернатор був, певне, трохи напідпитку, бо Пішта ще не бачив його таким збудженим та балакучим.
— Ти розмовляв із міністром? — спитав він Пішту.
— О, це ціла історія! Спершу я чекав його в міністерстві, а потім подався за ним у парламент. Довелося й мені деякий час побути на засіданні. А тоді мусив повертатись у міністерство — не помітив, як міністр поїхав туди з парламенту.
— Ти був у парламенті?
— Атож.
— Багато там депутатів?
— Навіть говорити незручно, ваша вельможність. Коли на трибуну вийшов міністр, у залі сиділо всього сімнадцять душ. Я перерахував.
Вони перезирнулись і засміялися.
— Я й не знаю напевне, скільки у нас депутатів.
— Двісті сорок чотири. Двісті сорок п'ятого якраз обирають на місце померлого Унги.
— Отже, були відсутні двісті двадцять сім депутатів. Дві з лишком сотні депутатів десь гуляли!
Вони знову засміялися.
— Парламент тепер — уже не місце роботи. Тепер усе залежить від адміністрації,— сказав віце-губернатор.
— Коли виступав міністр, ще кілька чоловік покинули зал. Загалом там залишилося всього семеро.
— Кожен депутат більше працює в своєму окрузі.
Влітку передбачаються вибори — це вже відомо, отож депутати й обстоюють власні інтереси.
— Мені торік довелось побувати в, парламенті. І тоді в залі засідань сиділо всього двадцять три душі.
— Це тому, що депутати зайняті не в самому парламенті, а в різних департаментах та відомствах. Вони там залагоджують свої справи. Ти навіть уявити собі не можеш, скільки їм доводиться клопотатися. Населення округів має їх за своїх єдиних порадників та захисників. З якими тільки проханнями люди до них не звертаються! Портфель кожного депутата напхом напханий справами його підопічних. Та й ніде правди діти — тільки депутат може допомогти розв'язати ці справи. Адже перед ним одчинені всі двері; всі його бояться. Депутатство особливо вигідне інженерам та адвокатам. Та й для деяких поміщиків це справжнє золоте дно. Стільки можна нагребти, що й уявити важко.