І Пішта знову засміявся.
Ліна пробудилася від дрімоти й тихо спитала:
— Слухай, чи не вілла Белатіні продається? —
— Може й так.
— Вдові важко її утримувати. Та й прибутку з тієї вілли ніякого. Навіщо вона їй потрібна?
— Авжеж... Чоловік бореться і б'ється, ні за яких обставин не відступає назад. Але варто йому померти — і все відразу лопається, мовби мильна булька... Як по-твоєму, коли б дядечко Кардич, не дай бог, упокоївся, давала б його дружина ці розкішні прийоми по четвергах? Навіщо це їй? Вони ж потрібні тільки для комерції. Уявляю собі, як остогидли бенкети цій худорлявій дамі, дарма що вона не має з ними майже ніякого клопоту — адже все робить прислуга. Але скільки енергії вкладає у все це Кардич? Він завжди напоготові. Ніколи не забуду, як, зустрівши мене на вулиці, він одразу налагодив зі мною родинні зв'язки... Завжди бродить, мов той мисливець із зарядженою рушницею, і не проґавить навіть найменшої дичини...
Пішта говорив іще довго, але Ліна не відповідала — вона поринула в сон.
" Помітивши це, Пішта замовк і прислухався до Ліни-ного дихання. Потім повернувся спиною до дружини й невдовзі теж міцно заснув.
XI
Наступного ранку вони прокинулися похмурі та мляві. Пішті не приснився віщий сон, який підказав би йому, як треба діяти, однак він відчував, що поїзд його поставлений на якісь нові рейки і вже котиться по них. Паровоз веде, незнайомий машиніст, а він, Пішта, їде як пасажир, із паспортом засланця, депортований в невідомий йому світ.
На службі все було добре. Крім того, Пішту чекала приємна несподіванка — гонорар за першу угоду1. Він одержав п'ятдесят пенге. Ніяк не міг у це повірити.
Заховавши гроші в гаманець, у потаємний внутрішній відділ, Пішта подався до бургомістра.
Бургомістр розмовляв з ним як із рідним сином. Цей низенький елегантний дідок був справжнім чарівником: він умів розумно і спритно розплутати будь-яку найскладнішу справу, дати їй належне витлумачення. .До бургомістра вже дійшли чутки, що вчорашній вечір удався. Сам він не був у Кардича, пославшися на те, що в нього вечеряють представники міністерства. Він примусив Пішту розповісти всі подробиці — кого було запрошено, які велися розмови, і Пішта із його слів поступово довідався багато такого, про що досі й уявлення не мав. Нарешті зайшла мова про віллу. Пішта спитав, що означає пропозиція дядечка Кардича.
— Кардич — чудовий чоловік,— відповів бургомістр.—1 Він створив Кредитний банк, і тепер це найкращий банк на Альфельді. Якщо він вважає: справа варта уваги,— слід не вагаючись приймати його пораду...
1 Чиновники правового відділу укладали угоди на всілякі підряди і діставали за це особливу винагороду.
Пішті кортіло спитати про Макроці. Хотілося також, щоб бургомістр признався, що дядечко Кардич робить подібні послуги і йому самому. А найдужче бажав Пішта почути з уст бургомістра підтвердження, що махінації з земельними ділянками — теж ідея Кардича. Отоді можна було б зрозуміти, чи міцно тримає бургомістра у своїх лабетах Кредитний банк. Пішта відчував, що всі заплутались у цю сіть... Натякнути ж на це Пішта, звичайно, не зважився б — адже взаємини між ним і бургомістром ще не досить близькі. Про такі речі або кажуть прямо, або мовчать.
Однак все-таки він вирішив запитати, чи не про віллу Белатіні йдеться.
— Мабуть, ні,— відповів бургомістр.— Зараз у районі вілл кілька будинків під загрозою розпродажу, але з віллою Белатіні справа зовсім інша... Важливо те, що твій шуряк Кардич ставиться до тебе напрочуд доброзичливо. Я кілька разів мав із ним розмову про тебе, і він завжди казав, що дуже полюбив тебе і що містові буде велика користь від твого обрання. Тут ти можеш бути спокійним.
— Дуже дякую тобі, дядечку Бела, дул^е дякую. Я в усьому слухатимусь твоєї поради.
Бургомістр уже міг не нагадувати про те, що він — не "вельможність", а просто дядечко Бела. Взаємини між ними встановилися такі теплі й довірливі, що Пішта цілком покладався на бургомістра — немовби той і справді був його рідний дядечко.
Пішта почував себе так, наче його вже визнали, прийняли до того особливого союзу, який дасть йому і владу, і становище в суспільстві. Йому здавалося, що Жа-ратнок з усіма своїми інтересами й справами знаходиться в його руках, а сам він — невід'ємна частка цього великого міста,
Пішта простував широким коридором управи, ніби саме втілення влади. Причиною цього була не його нова посада, бо як обер-прокурор вій іще нічого особливого не зробив, не показав себе, ні на що не вплинув. Відчуття сили того суспільного прошарку, до якого він тепер належав,— ось що розпростало йому спину, високо піднесло голову. Усвідомлення того, що він приятелює з високими панами, володарями долі,— зроджувало в ньому почуття власної гідності.
І особливо тепер, коли він має потаємний капітал — п'ятдесят пенге — гонорар, одержаний на новій посаді... Про ці гроші Ліна не повинна знати — вони згодяться для представництва. Він знайде їм ужиток!
Треба завжди мати при собі трохи грошей. На сигарети, сигари, на пляшку пива...
Раніше Пішта завжди квапився проминути подвір'я управи. Він ішов, похнюпивши голову, намагаючись бути непомітним,— звичайний собі службовець, байдужий до всього на світі. А тепер він простував повільно, статечно, з гідністю благополучної і впевненої в собі людини. Пішта мовби грівся у променях цього благополуччя.
І в ворота свого дому він увійшов поважно, гордо несучи голову й розпроставши плечі. Йому здавалося, що він виріс і ворота стали для нього затісні. А двері — занизькі: переступивши поріг будинку, він ударився головою об одвірок.
Біля самісіньких воріт були ще одні двері, які вели в їхню квартиру, однак їх ніколи не відмикали, бо відчинялися вони просто в спальню. Незручно, щоб гості проходили через спальню... Отже, щоб потрапити в квартиру, треба було проминути нерівно забруковане-подвір'я й підійти до дверей, які вели на кухню. А вже з кухні увійти в маленький, мов скриня, передпокій з чотирма дверима, звідти — у вітальню, де теж було двоє дверей: одні відчинялися в кімнату синів, другі —■ в спальню. Ці три кімнати й були їхньою квартирою. Біля воріт Пішта зупинився і подумав, щр все це дуже незручно. Треба відч;инити двері біля воріт, перемістити спальню у вітальню і навпаки. Тоді хоч в одній кімнаті можна приймати гостей.