— Піймали вас зі спущеними штанами, а? — посмоктуючи трубку, Джері Кранчер, похитав головою. Відчувалося, що він не занадто високої думки про боєготовність армії. — Значить, вам дали стусана під зад, а тепер ви хочете повернутися. Так чого чіпати робочу людину вдома і у вихідний?
— Тому що, містер Кранчер, війна не ділить тиждень на робочі дні і вихідні. А ви — старий співробітник СТЗПК [СТЗПК — Служба технічного забезпечення підземних комунікацій] і, можливо, єдина людина, яка знає відповідь на питання, які цікавлять нас. Комунікаційні центри мають автономні джерела енергії, але зазвичай використовують міську енергетичну систему. Кабелі прокладені під землею. А тепер гарненько подумайте, перш ніж відповісти. Зможемо ми потрапити в ці вузли зв'язку з-під землі? Особливо в КЦ?
— Де це? — Джері Кранчер глибоко затягнувся, випустив струмінь сірого диму.
— На перетині 18-го шляху і Уігген-роуд.
— Так от чому в сто четвертому так багато кабелів.
— Зможемо ми потрапити у вузли зв'язку?
У напруженій тиші Джері Кранчер спокійно посмоктував трубку. Лейтенант зблід від напруги. Сержант, солдати, зв'язківці, затамувавши подих дивилися на Джері Кранчера, що замислився. Нарешті, той випустив черговий струмінь диму, кивнув.
— Так.
Війська були не з найкращих, але все таки війська. Техніка і оператори, військові поліцейські і кухарі, клерки, механіки. Але вони отримали кращу зброю з наявного в арсеналах, а головне, знали, за що воюють. І вони краще тримали і міцніше стискували зброю, розуміючи, що майбутнє світу в їх руках. З грізною рішучістю вони промарширували до перехрестя, де їм запропонували почекати. І пройшло зовсім не кілька хвилин, перш ніж з будинку знову вийшов Джері Кранчер. У водонепроникному комбінезоні, касці, високих гумових чоботях. Старий, бувалий ящик для інструментів звисав з плеча на широкій лямці. З рота стирчала згасла трубка. Він оглянув солдатів, що чекають його.
— Не так одягнені.
— Повна бойова екіпіровка, — заперечив лейтенант.
— Для тунелів не годиться. Промокнуть..
— Містер Кранчер, усі вони — добровольці. Вони готові померти за свою планету, так що промоклі ноги їх не зупинять. Можемо йти?
Несхвально похитавши головою, Кранчер попрямував до найближчого люка в бруківці. Вставив в гніздо якийсь виблискуючий інструмент і відпрацьованим рухом зрушив люк убік.
— Тоді йдіть за мною, по одному. Двоє останніх ставлять люк на місце. Бережіть пальці. Рушили.
Світло ввімкнулося автоматично, як тільки вони спустилися в холодний зелений тунель. Дроти, кабелі і труби тягнулися уздовж стін і стелі. Розібратися в цьому лабіринті міг тільки Джері Кранчер. Він любовно поплескував то по трубі, то по кабелю.
— Водопровід, паропровід, лінія високої напруги п'ятдесят тисяч вольт, місцевий фідер, 220 вольт, телефон, телетайп, коаксіальний кабель, крижана вода, пневмопочта, доставка продуктів, кисень, зливова каналізація, — він радісно реготав. — Тут у нас усього помалу.
— Лікаря! — долетіло ззаду, і фельдшер кинувся на крик.
— Вони нас знайшли! — вигукнув хтось з кухарів і усі пересмикнули затвори.
— Поставити зброю на запобіжник! — скомандував лейтенант, — бо ми перестріляємо один одного. Сержант, розберіться і доповідайте!
Стискуючи в руках зброю, в моторошній напрузі, вони чекали повернення сержанта. Джері Кранчер, щось наспівуючи собі під ніс, постукував молоточком по різних клапанах, потім підтягнув якийсь хомут.
— Нічого особливого, — доповів сержант. — Бурн-Сміт придавив палець, ставлячи люк на місце.
— Ніколи вони не слухають, — пробурчав Джері Кранчер.
— Виступаємо, — скомандував лейтенант.
— Ми не обговорили один момент, — Кранчер стояв, як скеля. — Ви гарантували, що мій супервайзер сплатить мені цю роботу.
— Так, зрозуміло, можемо ми говорити на ходу?
— Ми підемо, коли владнаємо це питання. Я забув, що сьогодні — неділя, а отже мені потрібна подвійна оплата, а після четвертої години — потрійна.
— Добре, згоден. Пішли.
— Мені потрібний папір.
— Так, папір, зрозуміло, — скрайбер лейтенанта залітав над блокнотом для доповідей, він вирвав пописаний листок, протягнув Джері Кранчеру. — Ось, з підписом і моїм армійським номером. Армія гарантує оплату.
— Дуже на це розраховую, — Джері Кранчер акуратно склав листок, прибрав в гаманець і лише після цього попрямував по тунелю.
Потім усі учасники операції згадували цей похід, як страхітливий сон, усі, за винятком сивоволосого чоловіка в комбінезоні, касці і високих чоботях, який вів їх через це підземне пекло. Головні тунелі проблем не викликали, хоча раз у раз доводилося перелазити через труби і протискуватися повз масивні клапани. Якщо б не каски, на першій же милі половина солдатів отримала б струс мозку. А так усе обходилося лише дзвоном металу і здавленими лайками.
Вони вийшли до оглядового колодязя і спустилися на шістдесят футів по залізних сходах, перекладини яких блищали від води. Сходи привели їх в сирий тунель, більш вузький, вже без єдиної лампи. Отже довелося включити ліхтарі. Тунель вивів їх у величезну печеру, наповнену нескінченним гулом.
— Зливова каналізація, — Джері Кранчер вказав на потік води, що біжить біля їхніх ніг. — Влітку тут абсолютно сухо. Але на околиці йшли дощі, ось води і додалося. Тримаєтеся доріжки і дивитеся під ноги. Якщо послизнетеся і впадете у воду — кінець. Може ваше тіло і знайдуть в п'ятдесяти милях звідси в океані, якщо тільки риби не дістануться до нього першими.
Цього разу до його слів поставилися з належною увагою і печеру вдалося проминути без втрат, але усі полегшено зітхнули, лише знову опинившись в безпеці комунікаційного тунеля. Незабаром Джері Кранчер зупинився і вказав на сходи, що йдуть в темряву над їх головами.
— 98-ий колодязь. Той, що вам потрібний, до другого центру, про який йшла мова.
— Ви упевнені?
Джері Кранчер зневажливо глянув на лейтенанта, дістав з кишені трубку.
— Оскільки ви нічого тут не знаєте, містер, я не в образі. Якщо Джері говорить, що вам потрібний саме цей колодязь, значить, так воно і є.
— Помилуйте, я не хотів вас образити!
— Ось я і не образився, — він пробурчав щось ще, собі під ніс. — Цей колодязь. Ви ж бачите дроти і комунікаційні кабелі, що йдуть вгору. По-іншому і бути не може.