мандрів, у перевазі, відданій купецькому заняттю перед кар’єрою юриста, в його поступовому обживанні острова тощо.
Привертаючи увагу читача до внутрішнього світу свого героя, Дефо наділяє його й прикметами ранньопросвітницької свідомості. Справді, живучи на острові, Робінзон мобілізує все своє знання про природу, вивчав не лише ремесла, а й закономірності кліматичних змін, перебіг пір року тощо. Чи не понад усе цінує він результати діяльності людського розуму. "…Тут маю зауважити, — ділиться своїми роздумами Робінзон, — що розум є основа й джерело математики, а тому, визначаючи й виміряючи розумом речі і складаючи собі про них правильні уявлення, кожен з часом може навчитися першого-ліпшого ремесла…"
Долаючи труднощі, які виникають на кожному кроці, Робінзон поповнює свої знання про довколишній світ, глибоко усвідомлює значення праці в житті людини. Він дивується, що люди часто майже не замислюються над тим, як багато треба докласти зусиль, щоб одержати "звичайний шматок хліба"-; його самого змусили задуматися над цим питанням виняткові життєві обставини. А скільки розчарувань завдають йому тривалі, нелегкі і зрештою невдалі спроби зробити човен і спустити його на воду! Як важко дається йому нехитре, здавалося б, уміння нагострити сокиру; за цією роботою змучений трудівник думає, що, мабуть, жоден державний діяч, сушачи голову над важливим політичним питанням, і жоден суддя, вирішуючи питання про життя або смерть людини, не витрачав стільки розумової енергії, скільки витратив він, ,щоб розв’язати таке просте завдання.
Хоч це може здатися й парадоксальним, але якраз самотнє шиття вчить Робінзона цінувати людське спілкування, радощів якого він був позбавлений багато років. Правда, він не на жарт лякається, побачивши на шістнадцятому році самоти людський слід, а на двадцять третьому році — живих дикунів-людоїдів. Але водночас він і сумує за людиною-співрозмовником, людиною-дру-гом. Цей сум певною мірою знаходить вихід у його ставленні до П’ятниці: визволений дикун стає не тільки слугою, а й учнем та другом Робінзона.
Взагалі моральний аспект життєвої історії Робінзона Крузо не менш важливий і цікавий, ніж економічний; більше того — обидва ці аспекти тісно взаємопов’язані, невіддільні один від одного. Духовне життя Крузо на острові, звичайно ж, аж ніяк не зводиться до молитов та читання Біблії — єдиної книжки, яка є в нього. Ясна річ, герой Дефо змальований як людина свого часу і звертання в думках до всевишнього для нього цілком природне, але, як тонко зауважив К. Маркс, молитву Робінзон вважав за відпочинок. Проте головним змістом і основою його існування
є напружена праця. Це підтверджуєтьея таким яскравим прикладом. Перша поява стеблинок злакових рослин біля житла спершу здається бідолашному остров’янину виявом божественної турботи й щедрості. Коли ж він згадує, що свого часу висипав тут з мішка рештки пташиного корму, то зрозумів, що все відбулося природним шляхом, і його вдячність провидінню "значно охолола".
Важливо відзначити, що в жорстокій боротьбі із стихіями Робінзон не втрачав поняття про совість, співчуття, людяність. Останнє виявилось і в ставленні до П’ятниці та його батька, до визволеного іспанця, в активному неприйнятті дикунського насилля, в діях і навіть у роздумах героя. Так, готуючись до оборони від можливого нападу дикунів, він, добре розміркувавши, доходить висновку, що дикуни — теж люди і що вони "не більші вбивці, ніж ті християни, які вбивають полонених на війні або — як іще частіше буває — нищать мечем цілі армії, нікого не милуючи, навіть тих, хто склав зброю і здався".
Виступивши ще в 1702 р. своїм памфлетом "Як найшвидше розправитися з дисентерами" на захист віротерпимості, Дефо і в "Робінзонові" загострює цю проблему. Дивлячись на своїх "підданих" (П’ятницю з батьком та іспанця), Крузо зауважує, що серед них є один язичник-людоїд, один протестант і один католик, а потім не без гордості робить висновок: "Я допускав у своїх володіннях цілковиту свободу совісті". Процитована фраза мала змусити сучасників критично глянути на суспільство їхнього часу, коли свобода совісті для багатьох європейських народів була лише мрією.
При очевидній моногеройності роману (принаймні в більшій його частині) письменникові вдалося уникнути повної апології свого героя. Характер Робінзона зітканий з багатьох протиріч. Працелюбність, допитливість і сумлінність чудово вживаються з утилітаризмом і буржуазною діловитістю. Досить згадати, як віп продає викрадений у маврів баркас, звірині шкури й.навіть хлопчика Ксурі португальському капітанові, а згодом хазяйнує на власній цукровій плантації, володіє негром-невільником і вррушав до берегів Гвінеї по дешеву робочу силу — рабів. Живучи на острові, він поступово починає дивитися на нього як на своє володіння, відчуваючи себе "необмеженим володарем і законодавцем", а згодом повертається на "свій" острів як повноправний господар.
Показовим є й випадок з грішми на затонулому кораблі — епізод, який став хрестоматійним. Крузо1 розуміє, що па безлюдному острові гроші перетворюються на непотрібний мотлох, але інерція буржуазного мислення виявляється до абсурдного сильною, і Він забирає гроші з собою. І в цьому, і в інших випадках Робінзон діє як людина свого часу, і заслуга Дефо полягала в
тому, що він точно виписав життєво активний характер, породже-пий і зумовлений цілком певного історичною добою.
Вибраний прозаїком метод сухої мемуарно-щоденникової розповіді виявився напрочуд вдалою формою для втілення сміливого художнього домислу. Як з’ясували пізніші коментатори, романіст міг допускати дрібні неточності в географії й зоогеографії, але в головному — в зображенні реального характеру людини, що потрапила у виняткові обставини, він досягнув максимальної художньої переконливості. Його настанову на життєву вірогідність витримано від початку до кінця твору з неабиякою послідовністю.
Значну роль в поетиці роману та в його естетичному впливові на читача відіграє гіперболізація. Хіба не гіперболічний строк перебування героя на острові? Та й сам перебіг часу на острові, кількість тижнів, місяців і навіть років, потрібних Робінзонові, щоб викопати ті чи інші роботи, — все це приголомшує своєю незвичною масштабністю. Але письменник нібито й не намагається вразити нашу уяву. Навпаки, про все в романі розповідається спокійно й неквапно. Найнеможливіші події обставляються безліччю вірогідних подробиць. Життя, вигадане й неймовірне, зображується у формах самої реальності.