8 липня. Напади пропасниці покинули мене зовсім, хоч остаточно видужав я лише через кілька тижнів. Поки набирався сили, я багато міркував про слова з Біблії: "Я визволю тебе", — хоча думка про неможливість мого визволення так міцно укріпилась в моїй свідомості, що знищила всяку надію. Коли я сам бентежив себе такими думками, мені прийшло в голову, що я, зосередившись на визволенні від свого головного нещастя, знехтував уже здобутим визволенням; я спитав себе: "Хіба ж я не позбувся так чудесно недуги, найгіршого становища, в яке я міг потрапити і яке так лякало мене? Чим запобіг я цьому? Що робив я з свого боку? Бог визволив мене, але я не прославив його, тобто не замислився над цим і не подякував 8а це як за визволення. Як же можу я сподіватись більшого визволення?"
Ця думка дуже зворушила моє серце; я зразу став навколішки і вголос подякував богові за своє видужання.
4 липня. Вранці я взяв Біблію, розгорнув її на Новому завіті й почав уважно читати; вирішив робити це щоранку й щовечора, не зв’язуючи себе певною кількістю розділів, а читаючи доти, доки вистачить уваги. Невдовзі я серйозно взявся до цієї роботи й почув, що моє серце багато глибше й щиріше зворушилось від неправедності мого колишнього життя. Враження від мого сну віджило, і слова: "Незважаючи на все це, ти не покаявся" — раз у раз бриніли в моїх думках. Я щиро просив бога навчити мене каятись, коли одного дня чудесно трапилось так, що, читаючи писання, я дійшов до слів: "Він піднесений, як князь і визволитель, щоб давати каяття й розрішення гріхів". Я кинув книгу і, здіймаючи руки до неба, ніби в екстазі голосно скрикнув: "Ісусе, сине Давида! Ісусе, ти піднесений, як князь і визволитель! Навчи мене каятись!"
То була перша, в справжньому розумінні цього слова, молитва в моєму житті, бо тепер я молився, свідомий свого становища і з правдивою євангельською надією, заснованою на силі слова божого; відтоді, можу сказати, я почав надіятись, що бог почує мене.
Тепер я тлумачив згадані вище слова: "Поклич мене, і я визволю тебе" — зовсім інакше. Раніше я розумів їх як визволення від ув’язнення, в якому я перебував, бо хоч на моєму острові я був на волі, а все ж таки він був для мене справжньою в’язницею в найгіршому значенні цього слова. А тепер я оглядався па своє минуле з такою огидою і так жахався того, що зробив, що душа моя благала в бога тільки визволення від тягаря гріхів, який був надто важким для неї і позбавляв її спокою. Що важила моя самотність порівняно з цим? Про визволення від неї я вже не молився і навіть не думав: такою дрібницею здавалася тепер мені самотність. Я кажу це з метою показати читачеві, що людині, яка збагнула істину, визволення від гріхів дає більше щастя, ніж визволення від страждань.
Та я покидаю ці міркування й вертаюсь до щоденника.
Хоч мені й жилося тепер не краще, ніж досі, зате на серці в мене полегшало. Від постійного читання святого письма й молитов мої думки були скеровані до питань вищого розряду: я знайшов душевний спокій, якого не знав раніше. Крім того, як тільки до мене вернулись здоров’я та сили, я з новою енергією взявся до праці, щоб забезпечити себе усім, чого мені ще бракувало, і намагався зробити своє життя якомога правильнішим.
Від 4 до 14 липня здебільшого ходив з рушницею, але потроху, як годиться людині, що не зовсім ще одужала після хвороби, бо важко уявити собі, як я тоді знесилів і виснажився. Моє лікування тютюном, мабуть, ще ніколи досі не застосовувалося проти пропасниці; випробувавши на собі, я не зважусь нікому радити його. Правда, воно припинило мою пропасницю, але разом з цим страшенно ослабило мене, і протягом деякого часу мене мучили корчі й нервовий дрож.
Крім того, хвороба навчила мене, що залишатись просто неба під час дощів, особливо під час грози та бурі, дуже шкідливо для здоров’я і що дощі, які йдуть дощової пори, тобто у вересні та жовтні, не такі небезпечні, як ті, що перепадають у посуху.
Минуло більше десяти місяців мого життя на цьому нещасливому острові. Я був певний, що ніколи до мене нога людська не ступала на ці пустельні береги і вважав, що мені треба зовсім відмовитись від надії на визволення. Тепер, коли моє житло було досить захищене,, я вирішив грунтовніше обстежити острів і подивитись, чи немає тут іще якихось тварин і рослин, не відомих мені досі.
Я почав це обстеження 15 липня. Насамперед я вирушив до бухти, де я причалював з моїми плотами. Пройшовши миль з дві вгору за течією, я пересвідчився, що приплив не сягає далі і, починаючи з цього місця й вище, вода в струмку чиста й прозора. Через суху пору року струмок місцями майже пересох і ледве точився.
По берегах його стелилися гарні савани, чи то луки — рівні, гладенькі, вкриті травою, а далі, де низина переходила в узвишшя і куди, мабуть, вода не досягала, я знайшов буйні зарості зеленого тютюну з високими й дебелими стеблами. Там були й інші рослини, яких мені раніше не доводилось бачити. Можливо, якби я знав їхні властивості, то міг би мати з них якусь користь. Я шукав касави{40}, з коріння якої індіанці тих широт роблять борошно, але не знайшов. Я бачив також величезні рослини схожі на алое, але не знав, на що можна їх ужити; траплялась і дика цукрова тростина, яка навряд чи годилася на їжу. Поки що я задовольнився цими відкриттями й пішов додому, роздумуючи дорогою, як би мені навчитись розпізнавати властивості й доброякісність овочів та рослин, що я знайду; але нічого не вигадав. Під час мого перебування в Бразілії я так мало звертав увагу на тамтешню рослинність, що не знав навіть звичайних польових рослин; одно слово, моє знання майже не придалось мені при моїй теперішній лихій годині.
На другий день, тобто 16-го, я вирушив знову тією самою дорогою, але пройшов трохи далі туди, де закінчувавсь струмок і луки та починалась лісиста місцевість. У цій частині острова я знайшов різні овочі і, між іншим, багато динь і винограду. Виноградні лози плелись по стовбурах дерев, і їхні розкішні грона саме наливались, спілі та рясні. Це несподіване відкриття дуже мене порадувало, однак, навчений досвідом, я лише покуштував винограду, згадавши, як під час мого перебування в Бербєрії там померли від дизентерії та пропасниці кілька невільників-англійців, об’ївшись виноградом. Але я вигадав чудовий вжиток для цього винограду, а саме — висушити його на сонці й виготовити з нього родзинки; коли виноград відійде, подумав я, вони будуть для мене смачною та поживною їжею.