Злива додала мені праці — довелось робити в огорожі відтулину, ніби ринву для стоку води, бо інакше вона залила б мою печеру. Просидівши там деякий час і побачивши, що підземні поштовхи спинились, я почав заспокоюватись. Для бадьорості, яка була мені конче потрібна, я підійшов до свого "буфета" й ковтнув трохи рому. Взагалі я витрачав ром дуже ощадливо, бо знав, що, коли вийде мій запас, мені ніяк буде його поновити.
Всю ніч і майже весь наступний день лив дощ, і я не міг вийти з дому. Трохи заспокоївшись, я почав міркувати, що робити далі. Я дійшов висновку, що коли на цьому острові трапляються землетруси, мені не можна жити в печері. Потрібно було побудувати курінь десь на відкритому місці, а щоб забезпечити себе від нападу звірів та людей, обгородити його стіною так само, як і тут. Бо якщо я залишусь у печері, то рано чи пізно буду похований живцем.
Тому я вирішив перебратися зі своїм наметом кудись-інде, бо справді він стояв на небезпечному місці, під виступом гори, яка під час нового землетрусу могла завалитись на нього. Два наступні дні — 19 та 20 квітня — я підшукував нове місце для житла й обмірковував, як здійснити свій план.
Від страху, що мене може засипати, я ночами не міг спати; боявся я спати й поза огорожею. А проте, коли я, сидячи в своєму куточку, дивився, як затишно я влаштувався, який лад у моєму господарстві і як добре я захищений від будь-якої небезпеки, мені дуже не хотілося переселятись.
Потім мені спало на думку, що на переселення потрібно дуже багато часу, отже, все одно доведеться миритись з небезпекою, поки я не укріплю нового місця так, щоб туди можна було перебратись. Дійшовши такого висновку, я заспокоївся, але все ж вирішив, не марнуючи часу, взятись до будування на новому місці такої самої круглої огорожі з частоколу та канатів, і, як тільки вона буде готова, перенести туди намет; доти ж лишатися на старому місці. Це було 21 квітня.
22 квітня. Наступного дня вранці я почав міркувати про те, як здійснити свій задум. Головна перешкода полягала у відсутності знаряддя. У мене були три великі сокири й багато малих (ми везли їх для торгівлі з індіанцями), але від частого вжитку і від того, що доводилось рубати дуже тверде й сучкувате дерево, всі вони вищербились і затупились. Правда, в мене було точило, але я не міг одночасно крутити рукою камінь і точити на ньому. Мабуть, жоден державний муж не думав стільки над своїми великими політичними питаннями, і жоден суддя — над життям чи смертю людини, як я над своєю роботою. Нарешті я прилаштував до точила колесо з пасом, щоб крутити його ногою, і мав тепер обидві руки вільні.
Примітка. Ніколи раніше не бачив я в Англії такого пристрою або принаймні не придивлявся, як його влаштовано, хоч пізніше довідався, що такі точила там дуже поширені. Крім того, мій камінь був дуже великий і важкий. Робота над цим пристроєм та вдосконалення його забрали в мене цілий тиждень.
28 та 29 квітня. Два останні дні я гострив інструменти: мій пристрій діє дуже добре.
30 квітня. Сьогодні я помітив, що мій запас сухарів набагато поменшав; порахував усі мішки і вирішив, як це не прикро, обмежуватись лише одним сухарем на день.
1 травня. Сьогодні вранці під час відпливу побачив здаля на березі якийсь великий предмет, схожий на бочку. Підійшов подивитись, виявилося, що то барильце. Тут же валялось два чи три уламки від корабля. Все це, мабуть, викинуло на берег в останню бурю. Я подивився в той бік, де стирчав кістяк судна, і мені здалось, що він виступає над водою ще більше, ніж раніше. Я оглянув барильце, там був порох, але він підмок і затвердів на камінь. Проте я викотив барильце трохи вище, а сам попрямував мілиною до решток корабля, щоб обшукати їх ще раз.
Підійшовши ближче, я помітив, що корабель якось чудно перемістився. Ніс, що раніше був схований у піску, піднявся принаймні на шість футів, а корму, яку розтрощило й відокремило від решти корабля невдовзі після моїх останніх відвідин, відкинуло водою геть, і вона лежала боком. Крім того, до корми нанесло стільки піску, що тепер, при відпливі, я міг підійти до корабля, тоді як раніше мусив пливти до нього з чверть милі. Таке зміщення корабля спочатку мене здивувало, але я скоро зміркував, що це сталося внаслідок землетрусу. Через нього корабель розламався ще більше; тому до берега щодня прибивало вітром та течією різні речі, які виносило водою з відкритого трюму.
Пригода з кораблем зовсім відвернула мої думки від планів переселення на нове місце. Весь день я робив спроби потрапити у внутрішні приміщення корабля, але даремно, бо вони були забиті піском. Та це мене не турбувало; я вже навчився ні від чого не вдаватись у розпач. Я став розтягати корабель шматками, бо знав, що в моєму становищі все придасться.
3 травня. Сьогодні почав працювати пилкою і спиляв на кормі бімс, який, на мою думку, скріпляв частини шканців; перепилявши його, я вигріб пісок з того боку корми, який лежав зверху. Але почався приплив, і мені довелося відкласти роботу.
4 травня. Вудив рибу, але жодної їстівної не спіймав. Стомившись, я хотів був уже піти, коли піймав молодого дельфіна. Вудка в мене була саморобна: волосінь я зробив із прядива від старого каната, а гачків у мене зовсім не було. Проте на мою вудку часто ловилося стільки риби, що я міг їсти її досхочу. їв я її в’яленою, висушуючи на сонці.
5 травня. Працював на кораблі. Розпиляв другий бімс. Віддер від палуби три великі соснові дошки, зв’язав їх докупи і, коли почався приплив, переправив на берег.
6 травня. Працював на кораблі; зняв деякі залізні частини, в тому числі й кілька шворнів; працював, скільки було сили, і вернувся додому зовсім виснажений. Думаю, чи не кинути це.
7 травня. Знову ходив на корабель, але не для того, щоб працювати; бімси вже перепиляні, і палуба зовсім розсілась від власної ваги. Окремі частини корабля розійшлись, і я міг заглянути в трюм, але він майже весь заповнений водою й піском.
8 травня. Ходив на корабель з залізним ломом; вирішив розібрати всю палубу, тепер зовсім вільну від піску. Відірвав дві дошки й пригнав їх до берега з припливом. Лом покинув на кораблі, щоб працювати ним завтра.