– У крамниці на Дев'ятій авеню. Прокляття! Хто міг припустити, що його збираються вбити!
– Згоден з вами. Можу я поставити одне запитання?
Вульф злісно втупився на мене. Я вирішив, що це знак згоди.
– Коли ви подзвонили Боттвайлю, щоб домовитися про цей маскарад?
– Вчора вдень, в половині третьої. Поки ти ходив у банк.
– У вас є підстави вважати, що він міг кому-небудь проговоритися?
– Ні. Він пообіцяв, що це лишиться між нами.
– Будемо сподіватися. Костюм він купив сам, так що тут все гаразд. Поїхавши сьогодні з дому в половині дванадцятої, ви відразу відправилися до Боттвайля?
– Ні. Я виїхав тільки тому, що ви з Фріцем очікували від мене цього. Спочатку я заїхав за рукавичками, потім ми зустрілися з містером Боттвайлем в "Рустермані" і пообідали разом. Звідти поїхали на таксі до нього і піднялися в його особистому ліфті в кабінет. Це було на початку третьої. Містер Боттвайль відразу ж поліз до ящика стола, дістав пляшку перно, сказав, що завжди випиває келишок після обіду, і запросив мене скласти йому компанію. Я відмовився. Він наповнив келишок, осушив його двома ковтками і прибрав пляшку в ящик.
– О, Боже! – я присвиснув. – Дорого б дали в поліції, щоб почути про це.
– Не сумніваюсь. Костюм Санта Клауса був запакований у коробку. До кабінета примикає туалетна кімната з ванною...
– Знаю. Мені доводилося нею користуватися.
– Я взяв костюм і перевдягнувся там. Містер Боттвайль замовив найбільший розмір. але костюм все одно виявився затісний, отож мені довелося повозитися. Я провів там близько півгодини чи трохи більше. Коли я повернувся в кабінет, в ньому не було жодної душі, але незабаром містер Боттвайль повернувся – піднявся сходами з майстерні – і допоміг мені начепити парик і маску. Ледве ми завершили з маскарадом, як з'явилися Еміль Хетч, місіс Джером і її син – вони також піднялися сходами. Я вийшов до студії, де застав міс Квон, міс Дікі і містера Кірнана.
– А невдовзі нагодився і я. Виходить, без маски вас не бачив ніхто. А коли ви наділи рукавички?
– В останню мить. Перед тим, як увійти до студії.
– Отже, відбитки ваших пальців десь могли лишитися. Я розумію – ви не припускали, що Боттвайля уб'ють. І свій одяг ви лишили в туалетній кімнаті. Ви певні, що, виходячи, нічого не забули там?
– Так. Я все-таки не повний ідіот.
Я утримався від коментарів, проте запитав:
– А чому ви не лишили рукавички у ліфті разом з маскарадним костюмом?
– Рукавички купувалися окремо від костюма, тому я гадав, що розсудливіше буде не залишати їх.
– Особистий ліфт Боттвайля розташований в задній частині вестибюля внизу. Хто-небудь бачив, як ви виходили з будинку чи перетинали вестибюль?
– Ні. Внизу не було жодної душі.
– А як ви добралися додому? Взяли таксі?
– Ні. Фріц чекав мене не раніше шостої чи навіть пізніше. Я прогулявся пішки до бібліотеки, посидів там зо дві години і вже звідти поїхав додому на таксі.
Я піджав губи і співчутливо покачав головою. З часу поїздки в Чорногорію на його долю не випадало таких тривалих і тяжких мандрівок. Більше милі! Прокладаючи собі дорогу в заметіль, підганяючий страхом перед суворим і безпощадним переслідувачем – законом. Втім, оскільки у відповідь на своє співчуття я удостоївся лише розлюченого погляду, розвивати цю тему я не став.
Натомість дав волю своїм почуттям. Гучно розреготався. Закинувши голову назад і схопившись за живіт. Мені хотілося це зробити з тієї самої миті, коли я дізнався, хто ховався під маскою Санта Клауса, але все було не в пору через тривожні думки. Вволю насміявшись, я втер сльози і перевів дух. І хотів було вже жартувати, але Вульф зненацька вибухнув:
– Прокляття! – проревів він. – Женися і котися до диявола!
Ого! Справа істинно приймала серйозний оборот. Я остаточно переконався, що мав рацію, коли здогадався, що Вульф відправив мене нагору поміркувати на самоті. З мого боку треба було проявити мудрість і такт.
– Прошу вибачення, – розшаркався я. – Щось у горло вскочило. Самі напишете, як ви це собі уявляєте, чи дозволите мені?
– Я волів би послухати тебе, – понуро пробурчав Вульф.
– Так, сер. Мені видається, що ми повинні запросити інспектора Кремера на дружню бесіду, і, коли він прийде, чесно повинитися в усіх гріхах. Тоді...
– Ні. Я на це не піду.
– Тоді я сам піду до нього і викладу все без таємниць. Звісно...
– Ні! – в голосі Вульфа продзвенів метал.
– Гаразд, тоді поясню, як я міркую. В поліції не стануть нічого починати, допоки не знайдуть Санта Клауса. А знайдуть його обов'язково – це як пити дати. Якщо він залишив де-небудь хоч один відбиток, його зрівняють з відбитками зі всіх досьє, які мають у своїх архівах, і рано чи пізно до вас доберуться. Їх люди прочешуть усі крамниці, які торгують чоловічими рукавичками. Вони прослідкують за всіма пересуваннями Боттвайля і неминуче рознюхають, що ви разом обідали в "Рустермані", після чого ваша пісня відспівана. Вони дізнаються, що ви разом приїхали і піднялися до нього в кабінет. Це, звісно, не доводить. що Санта Клаус – ви, але після того, як вони з'ясують, що ви самі придбали рукавички, я вам не заздрю. Втім, можете набрехати їм з три короби. Скажете, приміром, що заклалися на сотню зелених... навіть на тисячу – що нам дріб'язок! – що проведете зі мною в одній кімнаті десять хвилин, а я вас не упізнаю. А я з радістю вам підіграю.
Я схилився вперед.
– І ще дещо. У Кремера вже давно руки сверблять запроторити вас за грати, а в даному випадку будь-який суддя дасть згоду на те, щоб затримати вас, як важливого свідка, котрий зник з місця злочину. Якщо ж ви подзвоните містеру Кремеру і запросите посидіти і попити пивця в теплій і дружній обстановці, то можете відбутися легким переляком, хоч і змушені будете потерпіти деякі незручності. І останнє. Якщо ви будете пручатися і дочекаєтеся, що поліція сама вас викриє, ви вже не наважитеся дати показання про те, що Боттвайль у вашій присутності приклався до пляшки і лишився живий. В такому разі вас упечуть за приховання важливих доказів. Якщо ж ви покличете Кремера і викладете все, як на духу, він буде вдячний, хоч виду, звісно, не подасть. Думаю, що він зараз у себе. Подзвонити йому?