– Як це було прекрасно, – проголосила вона. – Просто вражаюче. Я хочу записати цю промову і опублікувати її. Особливо ту частину, де трублять труби... Курт! У чому справа? Курт!
Боттвайль випустив келих і обома руками схопився за горло. Коли я ступив наперед, він раптом різко виставив руки вперед і хрипко крикнув щось, наче, "поздоровляю" – я не прислухався. Усі решта також кинулися до нього, але я, бувши спеціально натренованим на подібні випадки, поспів першим.
Коли я підхопив Боттвайля на руки, він вже хрипів і задихався, а в наступну мить його тіло пронизала настільки сильна судома, що воно ледь не вирвалося з моїх обіймів. Навколо щось вигукували, хоча ніхто не кричав і не верещав, а хтось вчепився в мою руку. Я велів їм розступитися і дати мені більше місця, та в цю мить тіло Боттвайля так різко обм'якло, що я ледь не впав; чи, навіть, упав би, якби Кірнан не встиг схопити Боттвайля за руку і втримати.
– Викличте лікаря, – вигукнув я, і Черрі кинулася до столика, на якому стояв визолочений телефонний апарат. Ми з Кірнаном уклали Боттвайля на килим. Боттвайль був непритомний, часто і дрібно дихав, а навколо рота виступила піна.
– Зробіть що-небудь! Та зробіть же хоч що-небудь! – приказувала місіс Джером.
Втім, нічого зробити було неможливо – я це знав. Ще кілька секунд тому я вловив знайомий запах, тепер, схилившись і принюхавшись, я остаточно переконався у своїй правоті. Треба було підсипати велику дозу, щоб отрута подіяла з такою убивчою силою і швидкістю. Кірнан розв'язав непритомному Боттвайлю вузол краватки і послабив комір. Черрі Квон сказала, що одного лікаря не застала і намагається дозвонитися до другого. Марго, сидячи навпочипки, стягувала з Боттвайля черевики; я міг би сказати їй, що з таким же успіхом він може померти і взутим, але змовчав. Я тримав Боттвайля за зап'ясток, приклавши долоню другої руки до його грудей, і буквально відчував, як виходить з нього життя.
Коли пульсація і серцебиття припинилося, я взяв його за руку, стиснуту в кулак, розігнув середній палець і надавив на ніготь, допоки той не побілів. Коли я відняв свій палець, ніготь лишився білим. Я відщипнув від килиму ворсинку, наказав Кірнану не ворушитися, приклав ворсинку до ніздрів Боттвайля і сам затримав подих на тридцять секунд. Ворсинка не ворухнулася.
Я встав і промовив:
– Його серце більше не б'ється, і він не дихає. Якби лікар поспів впродовж перших трьох хвилин і промив йому шлунок особливими засобами, котрих у нього б, напевне, з собою не виявилося, один шанс із тисячі ще б лишався. Також...
– Може, ви хоть що-небудь зробите? – прокудахтала місіс Джером.
– Ні, йому вже не допомогти. Я не представляю закон, але будучи приватним детективом, міг би...
– Зробіть що-небудь! – знеможено припадала місіс Джером.
З-поза моєї спини долинув голос Кірнана:
– Він мертвий.
Я не став обертатися і питати, яким способом він це визначив. Замість цього я сказав:
– Його напій був отруєний. До приходу поліції ніхто не має ні до чого торкатися, особливо до пляшки з перно, і ніхто не має права виходити з цієї кімнати. Ви повинні... Я завмер, як громом вражений.
– А куди подівся Санта Клаус?
Всі голови обернулися до стойки бара. Бармен зник. Щоб перевірити, чи не зомлів старина Санті, я проштовхався поміж Лео Джеромом і Емілем Хетчем, заглянув за стойку, проте і на підлозі нікого не було.
Я різко розвернувся.
– Хто-небудь бачив, як він виходив?
Очевидців не знайшлося.
– До ліфта не виходив ніхто, – зазначив Хетч. – Я певен. Мабуть, він...
І він спрямувався до дверей.
Я заступив йому дорогу.
– Залишайтеся тут. Я подивлюся сам. Кірнан, викличте поліцію. Спрінг сім три один сто.
Я вийшов у ліві двері, прикрив їх за собою і влетів у кабінет Боттвайля, в котрому мені вже доводилося бувати раніше. Кабінет займав розмірами приблизно чверть студії і виглядав куди скромніше, хоч і далеко не вбого. Я підійшов до дальньої стіни, побачив через скляну панель, що особистого ліфта Боттвайля на місці немає, і натис кнопку виклику. Щось клацнуло, і кабінка із дзижчанням стала підніматися. Коли вона зупинилася, я відкрив дверці і побачив на підлозі Санта Клауса, вірніше, те, що від нього лишилося. Санта Клаус розтанув. На підлозі валялися шуба, шаровари, маска, борода, парик... Я не став перевіряти, чи все на місці, позаяк мусив устигнути зробити ще дещо, а часу вже майже не лишалося.
Причинивши дверці ліфта стільцем, щоб вони не зачинилися, я обійшов покритий тонісінькою золотою фольгою письмовий стіл Боттвайля і схилився над золоченою корзинкою для паперів. Вона була повна приблизно на третину. Я почав було в ній ритися, потім вирішив, що втрачаю час, перевернув її, висипав усю місткість на підлогу, після чого заходився проглядати всі папірці поспіль і почергово жбурляти їх у корзинку. Мені траплялися деякі обривки, але жоден з них не мав найменшого стосунку до мого шлюбного дозволу. Скінчивши з папірцями, я вже вирішив було, що через поспіх дивився не досить уважно і зібрався повторити всю процедуру, коли з боку студії почувся звук, що нагадував стук ліфта, що зупинився. Я швидко повернувся у студію, де застав двох поліцейських, котрі явно намагалися визначити, ким у першу чергу зайнятися – мертвим чи живими.
Глава 3
Три години по тому ми усі сиділи, збиті в одну купу, а мій старий ворог і приятель, сержант Перлі Стеббінс із кримінальної поліції Манхеттена висився над нами, обводячи наші обличчя пильним поглядом – прямий як дошка, огрядний, міцний, з квадратним підборіддям.
Нарешті, він заговорив:
– Містер Кірнан і містер Хетч поїдуть зі мною в контору окружного прокурора для подальшого з'ясування обставин цього злочину. Решта можуть бути поки що вільні, але з одним застереженням: ви повинні знаходитися вдома, по тих адресах, котрі дали нам. Однак, спершу ніж відпустити вас, я хочу ще раз поставити вам запитання про людину, котра була тут під виглядом Санта Клауса. Ви всі заявили, що рівним коштом нічого про нього не знаєте. Ніхто з вас не хоче зараз переглянути свою заяву?
Стрілки на моєму годиннику показували за двадцять сьому. Поліцейські, коронер, лікар, дактилоскопісти, санітари – братія, котра нараховувала добрих дві дюжини муніципальних службовців, – завершили зі звичною для подібних випадків роботою, що включала і допити свідків віч-на-віч. Найвищої честі удостоївся я – мене допитували почергово Стеббінс, слідчий з найближчого поліцейського управління, а затим ще й особисто інспектор Кремер. Останній відбув близько п'ятої, щоб організувати облаву на Санта Клауса.