Різдвяна вечірка

Рекс Стаут

Рекс Стаут

Різдвяна вечірка

Повість

Глава 1

– Прошу вибачення, сер, – сказав я. Я постарався вкласти у свій голос всю земну скорботу. – Але не далі, як два дні тому, в понеділок, я доніс до вашого відома, що в п'ятницю, вдень, у мене побачення, і ви дали згоду. Тож, вибачайте, але на Лонг-Айленд я відвезу вас у суботу або в неділю.

Ніро Вульф помотав головою.

– Так не піде, – відповів він. – Корабель, на якому припливе Містер Томпсон, приходить у порт вранці у п'ятницю, і містер Томпсон залишиться гостювати у містера Хьюітта лише до середини наступного дня, суботи, після чого відпливає в Новий Орлеан. Наскільки тобі відомо, містер Томпсон – найзнаменитіший селекціонер Англії, і я вкрай вдячний містеру Хьюітту за запрошення провести з ним кілька годин. Наскільки я пам'ятаю, їзди туди близько півтори години, так що ми можемо виїхати в половині першої.

Я зрозумів, що мені доведеться дорахувати до десяти спершу, ніж відповісти, тому розвернувся на стільці лицем до столу, щоб рахувати на самоті. Як і кожного разу, коли ми не вели якогось доволі серйозного розслідування, ми з Вульфом старанно дражнили один одного – цього разу вже цілий тиждень, – і, мушу визнати, я і справді став трохи дратівливим; та все-таки нахабство Вульфа, справді, не знало меж. Скінчивши рахувати, я обернувся і поглянув на цього товстого нахабу, що розсівся за столом на своєму троні – необ'ємних розмірів кріслі, яке було виготовлено для нього по спеціальному замовленню; у мене від несподіванки мало не відвисла щелепа – Вульф вже знову уткнувся в чергову книгу, даючи мені зрозуміти, що вважає питання вирішеним і вичерпаним.

Ні вже, дудки, вирішив я, пора його провчити. Я розвернув стілець, щоб сидіти обличчям до Вульфа.

– Мені, справді, дуже прикро, – мовив я, вже не намагаючись вкладати в голос скорботу, – однак, я мушу неодмінно піти на це побачення у п'ятницю. Як не як, це все ж різдвяна вечірка в конторі Курта Боттвайля – ви його пам'ятаєте, кілька місяців тому він наймав нас, щоб ми відшукали вкрадені гобелени. Його співробітницю за ім'ям Марго Дікі ви вже навряд чи чітко пам'ятаєте, а ось я її знаю краще. Ми з нею не раз зустрічалися, і я пообіцяв їй , що прийду на вечірку. Ви ж ніколи не влаштовуєте у своїй конторі різдвяні вечірки. Що ж стосується поїздки на Лонг Айленд, то ваше переконання, що будь-яка машина, за кермом якої не сиджу я – смертельна западня – просто сміхотворна. Можете поїхати в таксі або найняти водія з агентства Бакстера, чи в крайньому разі – попросити Сола Пензера, щоб він вас відвіз.

Вульф опустив книгу.

– Я сподіваюсь отримати від містера Томпсона вельми важливі відомості, а ти будеш вести записи.

– Яким чином, якщо мене там не буде? Секретар Хьюітта знає орхідейну термінологію не гірше за мене. Як, до речі, і ви.

Згоден, остання репліка була жорсткувата, проте і Вульфу не слід було повертатися до книги.

Він піджав губи.

– Арчі! Скільки разів за останній рік я звертався до тебе з проханням відвезти мене куди-небудь?

– Якщо ви називаєте це "звернутися з проханням", то разів вісімнадцять-двадцять.

– Тобто, я тебе не переобтяжував. Якщо ти вважаєш моє переконання, що за кермом можна довіряти тільки тобі, дивацтвом чи слабкістю – нехай так. Є у мене така слабкість. Ми виїдемо звідси до містера Хьюітта у п'ятницю, о дванадцятій тридцять.

Ось, виходить, як. Я зітхнув, але рахувати до десяти не став. Якщо вже настала пора дати йому урок – а Вульф вже точно напрошувався на урок, – то, на щастя, я мав доволі вагомий документ, на котрий дуже розраховував. Я поліз до внутрішньої кишені піджака і витяг з неї складений вчетверо аркуш паперу.

– Я не хотів, – заявив я , – звалити на вас цей удар до завтра, чи навіть, до трохи пізнішого строку, але ви не лишили мені вибору. Що ж , видно, воно і на краще.

Я встав зі стільця, розгорнув аркуш паперу і протягнув його Вульфу. Вульф відклав книгу, поглянув на аркуш, зиркнув на мене, ще раз пробіг очима папір і відклав його на стіл.

– Пф! – фиркнув він. – Це що за маячня і ще?

– Зовсім не маячня. Самі бачите, що це дозвіл на вступ до шлюбу, виданий Арчі Гудвіну і Марго Дікі. Він обійшовся мені у два долари. Я міг би наплести вам зо три короби про те, наскільки я закоханий в найкращу дівчину на світі і так далі, але не стану. Скажу тільки, що мене, нарешті, захомутали, причому пророблена операція була просто майстерно. Марго збиралася сповістити про це весь світ під час різдвяної вечірки, так що, зрозуміло, я мушу бути присутнім. Коли ви хизуєтеся, що спіймали рекордну рибину, непогано пред'явити її поглядам захоплених глядачів. Відверто кажучи, я б волів відвезти вас на Лонг-Айленд та, на жаль, це неможливо.

Кращого враження годі було очікувати.

Вульф примружився і вдивлявся в мене з-під приплющених повік так довго, що цілком устиг би дорахувати до одинадцяти, далі знову взяв до рук папір і втупився в нього. Відтак відшпурнув його на край столу, ніби боявся підчепити що-небудь заразне, і поглянув мені в вічі.

– Ти просто душевнохворий, – сказав він. – Сядь.

Я кивнув.

– Ваша правда, – погодився я, залишаючись стирчати, – це, далебі, форма божевілля, та що ж поганого в тому, що і мене вона не оминула? Як читала мені вчора ввечері Марго – хтось із греків написав, здається, – "О любов, ти крушиш перепони, вседолаюча навіть...".

– Замовч і сядь на місце!

– Так, сер. – Я не ворухнувся. – Втім, ми не квапимо події. Дату ми ще не призначили, отож час для того, щоб владнати всі формальності, ще є. Можливо, ви захочете від мене спекатися, але це вирішувати вам. Що стосується мене, то я волів би лишитися у вас. Звісно, за такий довгий час спілкування з вами я здорово натерпівся, але мені було б боляче назавжди викинути все це з життя. Жалування у мене цілком пристойне, особливо, якщо з першого січня, тобто з наступного понеділка, ви дасте мені давно обіцяну надбавку. Я звик вважати цей старенький особняк своїм домом, незважаючи на те, що володієте ним ви, а в моїй кімнаті страшенно скриплять дві дошки на підлозі. Я вважаю за честь працювати на найвеличнішого детектива у світі, незважаючи на його численні дивацтва. Я вдячний за те, що завжди, коли б мені не закортіло, можу піднятися в оранжерею і помилуватися десятьма тисячами орхідей, особливо одонтоглоссумами. Я також віддаю належне...