Рiки виходять з берегiв

Страница 56 из 57

Кулаковский Виталий

Дівчина оглянулася. Навколо неї стояли діди, дітлахи, жінки.

— Загиблих ідемо хоронити.

За якийсь час вони вже були на широкому, обрамленому дубовим лісом і березовими гайками полі. Взялися копати ями, носити вбитих.

— А ти, дочко, — попросив кобзар Оксану, — сплети вінок.

Працювали до пізнього вечора. Коли почало заходити сонце, останні його промені пробігли по крутому схилу могили, позолотили високий, щойно витесаний хрест з березово-терновим вінком, перевитим волошками. Бандурка наладив кобзу, стиха заспівав:

Ой побрали, попарували усіх по два докупочки.

Заглядають один на другого, як сизі голубочки.

Ой забрали, попарували, як голубів в парці,

Ой засмутилася Україна, та як сонечко в хмарці.

Ой отамана з осавулою та й докупи зв'язали.

Ой забрали, та й пов'язали і на вози поклали.

Ой, повезли батька Швачку та густими лозами;

Ой, оглянувся батько Швачки та й умився сльозами.

Скінчивши пісню, кобзар вклонився могилі, повернувся до людей:

— Спасибі вам, люди добрі. Багатьох наших захисників поховали ми сьогодні, та ще більше лишилося на волі. Не втрачаймо ж віри. Ждімо, коли знову настане слушна година. Не здолали панів тепер, здолаємо іншим разом!

Розділ XXV

ОСТАННІ ІСКРИ

Немов поранений звір, метався Ян Байрацький по Богуславщині. Поставивши невеличкі чати й дозорців на всіх шляхах, якими тільки могли конвоювати полонених, він збирав рештки гайдамацьких загонів. За тиждень йому вдалося збити чималий загін із залишків чат Неживого, Журби, Тарана. Приєдналися до нього й Наум Дідушко, Денис Рябовіл та Карпо Нечаєнко, які пробивалися на південь після полонення Івана Бондаренка. Недалеко від Рокитного, над Россю, Байрацький зустрівся з Генріхом Рожнятовським, що вів із Польщі три десятки хлопів на поміч своїм українським друзям. Об'явився й Данило Бандурка.

— Біда, братці, — сказав він отаманам. — Шляхту виловлює наших спільників, які блукають по навколишніх лісах і байраках, значкує навіть тих, хто бачив гайдамаків. І нас можуть виявити.

— А ми й не збираємось ховатися. Сил у нас досить, аби напасти на Бринка й відбити Швачку, — вигукнув Байрацький.

— Ні, Яне. Бринк перехитрив нас. Він переправив Швачку та інших братчиків Протасову, а той, не гаючись, відрядив полонених до Києва. Моя вам порада: відходьте в степи. Переждіть якийсь час, а там видно буде.

Данило Бандурка говорив правду: Микита Швачка в цей час був у Києві. 27 серпня того ж, 1768, року Київська губернська канцелярія, закінчивши слідство, винесла вирок у справі полонених гайдамаків, у шістнадцятому пункті якого було зазначено: "Никиту Швачку… колесовать и живого положить на колесо, а вместо того бить кнутом, дать сто пятьдесят ударов и, вырезав ноздри и поставя указные знаки, сослать в Нерчинск в каторжную работу вечно".

— Тепер, товариство, нічого мудрувати, — озвався Дідушко. — Батько Бандурка має рацію. Щоб не потрапити до рук ворога, рушаймо в степи. Сьогодні ж.

— Тоді, Науме, ти веди, — тихо промовив Байрацький.

Тієї ж ночі гайдамаки рушили на південь. Відійшовши в запорізькі степи, Наум Дідушко, який очолив новий загін, почав чекати втішних вістей з України. Був переконаний, що боротьба не закінчилася: як тільки царицині війська залишать Київщину, народ знову візьметься за вила, коси, списи. І звістки не забарилися. Стало відомо, що в Києві зібрав нову чату Яків Довгошиєнко й прибув на Богуславщину, а звідти перейшов на Смілянщину та й скликає всіх, хто не забув ще батька Залізняка. Запорожці повідомили й про капітана Станкевича, який створив гайдамацьку чату, оволодів Жаботинським замком і теж вирушив на Смілянщину. Остання Звістка особливо схвилювала гайдамаків. Вони згадали зустріч з царициним військом, молодого серба, розповідь Яна Байрацького про розмову з капітаном у Білій Церкві…

І повів Дідушко свій загін до Сміли.

У степу гуляла віхола, снігом забило усі балки, байраки. Гайдамаки вибивалися з останніх сил, але їх вело нестримне бажання допомогти людям, які знову піднялися на боротьбу за довгождану волю.

Тяжкий перехід забрав багато часу і, коли гайдамаки прийшли на Черкащину, загін капітана Станкевича уже зазнав поразки, а гордий серб, зранений і скалічений, був схоплений карателями.

Тоді Наум Дідушко пройшовся вогнем і димом понад Славутичем-Дніпром і з'єднався з отаманом Губою, який зібрав у лісах поблизу Шполи близько шести сотень гайдамаків і готувався до нових боїв з осоружним панством.

Лютими морозами закінчувався пам'ятний для України й Польщі 1768 рік. Мов зголоднілі вовки, гасали по селах і містечках загони карателів, нишпорили по найвіддаленіших закутках, вишукуючи переможених, але не зломлених коліїв. Та лише сота доля народних месників потрапила до їхніх пазурів. Решта, лишившись на волі, чекала нового слушного часу.

Примітки:

1) Магістрат — орган міського управління. До його складу входили: війт (очолював магістрат), бурмистри (помічники війта), райці (радники) і лавники (засідателі). Магістрати обиралися з представників верхівки міського населення.

2) Спудеї — учні середніх і молодших класів Київської академії.

3) Після Андрусівського перемир'я 1667 р. (угода між Росією і Польщею про припинення війни (1654 г — 1667 рр.) возз'єднані з Росією в 1654 р. українські землі були розділені на дві частини: Лівобережну Україну, що залишалась разом з Києвом у складі Росії, і Правобережну Україну, яка знову потрапила під владу Польщі. Кордон між ними проходив спочатку по Дніпру, потім по його притоці Ірпеню, там, де Унава впадає в Ірпінь, повертав сухопуттям на південь, доходив до річки Стугни, нею тягнувся до Дніпра і йшов до самого Запоріжжя, яке фактично відійшло до Росії.

4) Гута — підприємство по виробництву скла, гутник — робітник такого підприємства.

5) Пахолок (заст.) — слуга.

6) Біскуп — католицький єпископ.

7) Письменний Олексій — учасник гайдамацького повстання 1750 року.

8) Чата — загін.

9) Лядунка, ладунка — патронташ.

10) Цидула — коротенький лист, записка.

11) Посполиті — некозацьке населення (селянство).

12) Форпост — укріплений пункт на кордоні.

13) Чинш — натуральний або грошовий податок.

14) Драб — обірванець, босяк.