Тоді Імператор відвів долоні від очей своїх і озвався до мене:
"Оце моя скарбниця, і половина цих скарбів — твоя, як я й обіцяв. Дам тобі трьох верблюдів із погоничами, і виконуватимуть вони всі твої забаганки, і відвезуть твою частку скарбів у будь-який куточок землі, лише назви його. Тільки слід це зробити сьогодні до ночі, бо не хочу я, аби мій батько Сонце бачив, що є в моєму місті людина, яку я не в змозі вбити".
Але я відповів йому:
"Золото, що лежить тут, — твоє, і срібло також твоє, як і твої коштовні самоцвіти й дорогоцінності. Мені ж не потрібне це все. Не візьму я в тебе нічого, окрім малої каблучки, що ти її носиш на мізинці".
Насупився Імператор.
"Це всього лише свинцева каблучка, — вигукнув він, — не має вона жодної цінності. Тож забирай свою половину скарбниці й залиш моє місто".
"О ні, — відповів я, — нічого я не візьму, крім тієї свинцевої каблучки, бо відаю я, що написано на ній зсередини і для чого".
Затремтів Імператор і змолився до мене:
"Забирай усю скарбницю й залиш місто. Половина моя буде також твоєю".
І зробив я дивну річ, але що саме — байдуже, бо в печері, що знаходиться в одному дні путі звідси, сховав я Каблучку Скарбів. Це лише один день переходу звідси, і Каблучка Скарбів чекає на тебе. Той, хто володіє нею, багатший за всіх царів на світі. Іди туди, бери її, і всі багатства світу стануть твоїми.
Але молодий Рибалка розсміявся.
— Кохання краще за Багатство, — вигукнув він, — а Русалонька мене кохає.
— О ні, немає кращого за Багатство, — заперечила Душа.
— Кохання краще, — відказав молодий Рибалка і пірнув у морські глибини, а Душа заплакала й пішла собі через болото.
І коли третій рік пролетів, прийшла Душа на берег Моря, покликала молодого Рибалку, виплив він із глибини й запитав:
— Чого ти кличеш мене?
А Душа відповіла:
— Наблизься, я хочу поговорити з тобою про дивовижні речі.
І наблизився він, і влігся на мілині, і підклав руку під голову, і почав слухати.
І розказала йому Душа:
— Знаю я одне місто, і є в ньому таверна, що стоїть над річкою. Ми сиділи там із моряками, а що маю я твою подобу — образ юнака, то бачили вони в мені юнака. Моряки пили два види вин, різні за кольором, і їли ми ячмінний хліб і дрібну солону рибку, що подається з лавровим листом і з оцтом. Ми сиділи й веселилися, і тут увійшов якийсь старигань зі шкіряною підстилкою й лютнею, яка мала два ріжки бурштинові. Він розстелив свій килимок на підлозі, вдарив по струнах своєї лютні — і вбігла дівчинка, личко якої було затулене легким серпанком, і затанцювала перед ним. Хоч личко її було прикрите, але ніжки — оголені. Оголені були ніжки, й літали вони над килимком, як малі білі горлиці. Ніколи не бачив я такого дива, а місто, де вона танцює, усього в одному дні дороги звідси.
Як почув молодий Рибалка слова своєї Душі, згадав він, що його Русалонька не має ніжок і не може танцювати. І палка жага охопила його, і мовив він до себе: "Це лише один день путі, і зможу я повернутися до коханої моєї", — і він засміявся, підвівся на мілині й попрямував до берега.
І як вийшов він на сухий берег, засміявся знову і простяг руки до своєї Душі. У Душі вихопився несамовитий крик радості, і побігла вона йому назустріч, і увійшла в нього, і побачив молодий Рибалка, що лягла на піску тінь від його тіла, яка є тілом душі.
І мовила до нього Душа:
— Годі зволікати, рушаймо туди негайно, бо морські божки заздрісні й мають за слуг чудовиськ, що виконують їхні накази.
І поспішили вони, й усю ніч мандрували у місячному сяйві, а весь наступний день мандрували у сяйві сонячному, і надвечір дісталися міста.
І спитав молодий Рибалка в Душі своєї:
— Це і є місто, де танцює та, про яку йшла мова?
І відповіла йому Душа його:
— Це не те місто, а інше. Проте увійдімо до нього.
І увійшли вони до міста, і пішли вулицями, і на вулиці Золотарів побачив молодий Рибалка виставлений на ятці чудовий срібний келих. І сказала йому Душа його:
— Забери той срібний келих і сховай.
Він забрав келих, сховав його в складках свого плаща, і квапливо залишили вони місто оте.
І коли відійшли вони на три милі від міста, насупився молодий Рибалка, жбурнув келих подалі від себе та сказав своїй Душі:
— Навіщо було мені забирати келих і ховати, адже то лихий учинок?
І відповіла йому Душа його:
— Втихомирся, втихомирся.
Надвечір другого дня підійшли вони до міста, і спитав молодий Рибалка у Душі своєї:
— Це і є місто, де танцює та, про яку йшла мова?
І відповіла йому Душа його:
— Це не те місто, а інше. Проте увійдімо до нього.
І увійшли вони до міста, і пішли вулицями, і на вулиці Продавців Сандалій побачив молодий Рибалка хлопчика, що стояв біля жбана з водою. І сказала йому Душа його:
— Відлупцюй це хлоп'я.
І він лупцював хлопця, доки той не залився сльозами, а потому вони квапливо залишили місто.
І коли відійшли вони на три милі від міста, гнів охопив молодого Рибалку, і спитав він у Душі своєї:
— Навіщо було мені лупцювати хлопчика? Адже то лихий вчинок!
І відповіла йому Душа його:
— Втихомирся.
Надвечір другого дня підійшли вони до міста, і спитав молодий Рибалка у Душі своєї:
— Це і є місто, де танцює та, про яку йшла мова?
І відповіла йому Душа його:
— Можливо, це і є те місто, отже увійдімо до нього.
І увійшли вони до міста, і пішли вулицями, але ніде не бачив молодий Рибалка ані річки, ані таверни над нею. А мешканці міста якось дивно на нього позирали, і злякався він, і сказав Душі своїй:
— Ходімо мерщій звідси, бо тієї танцівниці з білими ніжками немає тут.
Але Душа відповіла:
— О ні, зачекаймо, бо ніч темна, а на дорозі розбійники.
От він умостився на базарній площі й задрімав, та невдовзі підійшов до нього Купець у каптурі та плащі з татарського полотна; на кінці очеретини тримав він роговий ліхтар. І звернувся до Рибалки Купець:
— Чого ти сидиш на базарній площі, коли всі крамниці зачинені, а тюки з крамом спаковані?
Відповів йому молодий Рибалка:
— Не можу я знайти в цьому місті таверни, не маю я в цьому місті родича, який міг би дати мені прихисток.
— Хіба всі ми не родичі? — запитав Купець. — Хіба не один і той самий Бог створив нас? Тож ходімо зі мною, маю я спочивальню для гостей.