Рябина *

Страница 2 из 2

Франко Иван

Ледве скінчилася хвала божа, ледве панотець став перед на­місиими образами читати акафіст до сладчайшого Ісуса — коли весь народ, гнаний непоборимою цікавістю, попер із церкви надвір. Застукали підкови здоровенних чобіт о дерев’яний поміст, зашур­шали солом’яні капелюхи, витягані з-поза лавок і скринь, заше­потіли сотки уст молитвами, а при дверях такий стиск вчинився, що якийсь цікавий малий хлопчина, попавши в густу товпу, запищав зо всеї сили. Звільна церков опорожнилася, тільки де-не-де стояли купки людей, панотець мляво якось дочитував акафіста, а тільки два закляті вороги — війт Рябина і старий Хохлач,— стоячи кож­дий на своїм місці і нібито слухаючи церковної відправи, час від часу поглядали на себе очима, повними ненависті і злоби. По го­моні і реготі, що з цвинтаря доносився до церкви, Рябина мимо­волі домірковувався, що нині без якої публіки не обійдеться.*