— Ну, не знаю, — зам'явся перукар. — Вони мені тільки й дали, що кілька патичків...
— І що ж ви з ними робили?
Перукар знервовано понишпорив за пазухою, видобув з тренувального костюма і передав Фордові плоди своєї праці.
Форд підняв їх над головою, щоб побачили усі присутні.
— Знадобляться, щоб зробити перманент, — сказав він.
Натовп зааплодував.
— Не біда, — сказав Форд, — Рим не одразу спалили.
Натовп не мав найменшої уяви, про що він говорить, але присутнім все одно сподобалося. Вони зааплодували.
— Ви, як я погляну, абсолютно наївна людина, — сказала дівчина. — Якби ви так само, як я, усе життя займалися маркетингом, то вам було б відомо, що перш ніж створити будь-який новий товар, необхідно провести ретельне дослідження. Ми повинні дізнатися, чого люди сподіваються від вогню, як вони ставляться до нього, які асоціації він викликає у них.
Натовп прислухався, затамувавши подих. Від Форда очікували чогось незвичного.
— Запхайте собі це дослідження туди, де сонце не світить, — сказав він.
— От, от. І про це ми повинні дізнатися теж, — наполягала на своєму дівчина. — Необхідно передбачити усі способи його застосування.
— Та невже? — звернувся Форд до натовпу.
— Так! — закричало кілька голосів.
— Ні! — радісно озвалися інші.
Їм було все одно, але вони отримували задоволення від вистави.
— А колесо, — пригадав капітан, — як там з тим колесом, рибко? Як на мене, це дуже цікавий проект.
— Авжеж, — відповіла фахівець з маркетингу, — але у нас виникли деякі труднощі.
— Труднощі — скрикнув Форд. — Труднощі? Ви кажете, труднощі? Це ж найпростіший пристрій у цілому Всесвіті!
Дівчина зміряла його презирливим поглядом.
— Гаразд, містере всезнайко, — сказала вона, — якщо ви такий розумаха, то чи не скажете ви нам, у який колір його пофарбувати?
Натовп заревів, засвистів, застогнав. "Один нуль на користь наших", — подумали у юрбі. Форд стенув плечима і знову сів.
— О Боже, — простогнав він, — невже ви ще нічого не зробили?
Наче у відповідь на його запитання почувся несподіваний галас на краю галявини. Натовп не вірив своїм очам: стільки розваг за один раз! На середину стройовим кроком вийшов гурт людей числом близько дюжини, одягнених у залишки уніформ Голгафрінчанського третього полку. Половина з них ще мали при собі пістолети системи "Тут тобі й смерть", а решта озброїлися списами. Ті зачіпалися один за один під час ходьби. Усі вони засмагли, стали стрункими і надзвичайно потомилися та забрьохалися. Колона зупинилася і прибулі виструнчилися.
— Капітане! — гукнув Номер Другий — бо він був командиром загону. — Дозвольте доповісти, сер!
— Так, Номере Другий, радий вас бачити і все таке. Знайшли гарячі джерела? — запитав капітан з безнадією в голосі.
— Ні, сер!
— Так я й думав.
Номер Другий пробрався через натовп і відсалютував перед ванною.
— Ми відкрили ще один континент!
— Коли ж ви встигли?
— Він лежить за морем... — сказав Номер Другий і багатозначно примружив очі, — на схід від нас!
— Он як.
Номер Другий повернувся обличчям до юрби. Він підняв над головою зброю. Натовп захвилювався: зараз станеться щось цікаве.
— Ми оголосили цьому континентові війну!
Дикі і безтямні вигуки почулися з усіх сторін узлісся — це перевершило усі сподівання.
— Хвилиночку, — намагався перекричати усіх Форд Префект. — Зачекайте хвилину!
Він скочив на ноги і попрохав тиші. За якийсь час він домігся її, або принаймні того, що можна було назвати тишею за таких обставин. А обставини були такими: дудар став тут же компонувати національний гімн.
— А що, нам без цього свистуна не обійтися ніяк? — обурився Форд.
— Авжеж, — сказав капітан, — ми надали йому стипендію.
Форд було уже вирішив подискутувати на цю тему, але зважив, що так можна збожеволіти. Натомість він підібрав із землі замашний камінь і шпурнув його у дударя. Потім повернувся до Номера Другого.
— Отож війна?
— Так! — Номер Другий презирливо зміряв поглядом Форда.
— Із сусіднім континентом?
— Так! Тотальна війна! Щоб покінчити з усіма війнами раз і назавжди!
— Але ж там ще навіть жодної живої душі немає!
"Ти ба, цікаво завернув", — подумали у натовпі.
Номер Другий залишався незворушним. Цьому допомагали його очі, які нагадували пару комарів, що наче навмисне зависли на висоті трьох дюймів над його носом і не зважали ні на що, — ні на помахи рук, ні на ляпачку, ні на скручену трубочкою замашну газету.
— Я знаю, — сказав він, — але одного чудового дня там хтось з'явиться!
Тому ми висунули необмежений у часі ультиматум.
— Що?
— І підірвали кілька військових укріплень.
Капітан перехилився з ванни.
— Про які військові укріплення ви говорите, Номере Другий? — здивувався він.
Якусь мить той вагався, що відповісти.
— Так, сер, потенційні військові укріплення. Ну... дерева.
Його нерішучість одразу ж минулася — його очі горіли, наче метали блискавки в присутніх.
— Крім того, — ревнув він, — ми допитали газель!
Він хвацько ляснув долонею по пістолету " Тут тобі й смерть", що висів у нього збоку на ремені, і гордо відійшов під несамовиті вигуки присутніх — глядачі були в екстазі. Не ступив він і кількох кроків, як його підхопили і понесли над натовпом у своєрідному колі пошани навколо скелі.
Форд сидів і від нічого робити перебирав камінці.
— Ну, а що ви ще встигли зробити? — поцікавився він, коли вщух гамір привітань.
— Ми дали поштовх розвиткові культури, — сказало дівча, фахівець з маркетингу.
— Та невже? — здивувався Форд.
— Так. Один з наших кінорежисерів уже знімає захоплюючий фільм про печерних людей.
— Вони не печерні люди.
— На вигляд вони зовсім як печерні люди.
— Хіба вони живуть у печерах?
— Ну...
— Вони живуть у халупах.
— Можливо, зараз вони просто ремонтують свої печери, — озвався з юрби якийсь жартун. Форд подивився на нього сердито.
— Дуже смішно, — сказав він, — а ви не помітили, що вони вимирають?
На зворотному шляху Форд і Артур натрапили на два безлюдні поселення та багато тіл аборигенів у лісах, — вони відповзали туди, щоб там померти.
Ті, що ще не вмерли, здавалися тяжкохворими і апатичними, наче вражені якоюсь психічною, а не тілесною недугою. Вони незграбно рухалися з виразом безконечного суму на обличчі. У них забрали їхнє майбутнє.