Він не знав, що робитиме далі, але відчуття, що він найважливіша особа у Всесвіті, додало йому впевненості — щось та й знайдеться. На цій зубожілій планеті більше не було нічого, що б могло підживити оптимістичні сподівання.
Він продовжував бігти і скоро досяг околиць безлюдного міста. Він простував потрісканими і вибоїстими вулицями, що поросли хирлявими бур'янами. У канавах обабіч доріг догнивали залишки взуття. Будівлі, які він минав, були понівечені і ледь не розсипалися на порох. Він подумав, що було небезпечно шукати в них прихистку. Де ж сховатися? Він поспішив далі. Через деякий час він дійшов до перехрестя, від якого відходили залишки широкої і довгої вулиці, у кінці якої стояв чималий присадкуватий будинок в оточенні кількох менших різної форми будиночків. Усі вони разом були оточені по периметру рештками огорожі. Великий основний будинок здавався все ще міцним, і Зафод звернув у його бік, щоб поглянути, чи не зможе він знайти там... ну, будь-що.
Він наблизився до будинку. В одній з його стін — скоріше за все це був фасад, бо перед ним лежав вимощений бетоном майданчик, — він побачив троє величезних дверей висотою приблизно шістдесят футів кожні. Останні були прочинені і до них помчав Зафод.
Всередині було темно, у повітрі висіла пилюка, повіяло пусткою. Усе було вкутано товстим шаром павутиння. Частина внутрішніх стін обвалилася, частина протилежної стіни прогнулася Досередини, на долівці лежала кількадюймовим килимом важка пилюка.
В густих сутінках виднілися обриси якихось предметів, усюди валялося сміття. Деякі предмети були циліндричної форми, деякі були кулястими, ще інші нагадували яйця, або точніше — розбиті яйця. Деякі були пошматовані, деякі розвалювалися, від інших залишалися тільки металеві конструкції.
То були стародавні космічні кораблі.
Спантеличений Зафод походив між цими рештками. Серед них не було жодного, який хоча б віддалено надавався до використання.
Навіть вібрація від його кроків привела до того, що на його очах до рештки розвалився один з кістяків, що ледве тримався купи. В глибині будівлі стояв ще один стародавній корабель, трохи більший за інші, похований під ще товстішим шаром пилюки і павутиння. Однак ззовні він не здавався неушкодженим. Зацікавлений Зафод підійшов ближче і перечепився через старий корабель.
Він спробував відкинути корабель набік, але на його здивування, коли з'ясувалося, що кабель до того ж ще й тихенько гуде.
Не довіряючи своєму слухові, він подивився на корабель і знову на кабель у своїх руках.
Він стягнув із себе піджак і відкинув його набік. Пересуваючись на чотирьох, він знайшов місце, де кабель був з'єднаний з кораблем. З'єднання було надійним, а гудіння і вібрація стали ще відчутнішими.
Його серце заплигало в грудях. Він прогорнув рукою бруд і приклав вухо до поверхні корабля. Почувся приглушений, невизначений шум. Він став гарячково шукати серед сміття на долівці навколо себе і незабаром знайшов короткий шматок трубки і чашку з пластику, який не піддається біохімічному розкладові. З цих двох предметів він змайстрував щось на зразок стетоскопа і приклав його до поверхні космічного корабля.
Від того, що він почув, у нього замакітрилося в голові.
Голос сказав:
"Компанія "Міжзоряних круїзних ліній" просить у пасажирів пробачення за подальшу затримку нашого рейсу. Зараз ми очікуємо прибуття вантажу, якого нам не вистачає для комплекту, — маленьких паперових серветок з лимонним запахом для вашого ж задоволення, зручності й підтримання під час подорожі. Наразі ми вдячні вам за витримку. Невдовзі обслуга знову подасть вам каву і печиво".
Зафод відсахнувся і здивовано втупився в корабель.
Кілька хвилин він, вагаючись, переступав з ноги на ногу. Раптом він помітив гігантське табло з розкладом відправлення кораблів, яке звисало зі стелі, але трималося лише на одному кріпленні. Воно теж було вкрито брудом, але деякі знаки можна було розгледіти.
Примружившись, Зафод глянув на цифри і швиденько підрахував. Його очі полізли на лоба.
Ще через дві хвилини він був на борту.
Коли він пройшов через шлюзову камеру, то вдихнув прохолодне і свіже повітря — кондиціонери продовжували працювати.
Все ще горіло світло.
Вийшовши з невеликої вхідної камери, він подав до короткого вузького коридору і, тамуючи збудження, рушив далі.
Несподівано відчинилися одні з дверей і якась постать виникла прямо перед ним.
— Будь ласка, поверніться на своє місце, сер, — сказала стюардеса-робот і, повернувшись до нього спиною, пішла коридором попереду нього.
Коли його серце знову почало битися, він подався за нею. Вона відчинила двері в кінці коридора і зайшла досередини.
Він пішов за нею.
Вони опинилися у пасажирському салоні, і серце Зафода знову завмерло.
Пасажири сиділи у кріслах. Усі вони були прив'язані до своїх місць.
У пасажирів повідростало довге волосся — його не торкалися гребінцем.
Довжелезними стали й нігті, в усіх чоловіків повиростали бороди.
Було цілком очевидно, що усі вони живі, але міцно сплять. Наче у сні він ішов проходом між кріслами. Коли він дійшов до половини дверей, стюардеса уже була у протилежному кінці. Вона повернулася до нього і заговорила.
— Добрий день, леді й джентльмени, — привітно сказала вона. — Дякуємо вам за те, що ви спокійно ставитеся до цієї маленької затримки. Ми рушимо, як тільки зможемо. Якщо ви бажаєте прокинутися зараз, я подам вам каву і печиво. Почулося слабеньке гудіння.
У цю мить усі пасажири попрокидалися.
Прокинувшись, вони усі як один закричали, стали смикати за ремні і системи життєзабезпечення, які надійно утримували їх у кріслах. Вони так кричали, верещали і завивали, що Зафодові аж вуха пов'яли.
Вони боролися з путами і смикалися, а стюардеса тим часом йшла проходом і ставила перед кожним з них чашку кави і пакунок з печивом.
Потім один з них підвівся.
Він повернувся і поглянув на Зафода.
Тіло Зафода засмикалося, наче він хотів вилізти з власної шкіри. Він розвернувся і кинувся навтьоки з цього бедламу.
Він вискочив у двері і побіг.
Незнайомець не відставав.
Не тямлячи себе від страху, Зафод промчався коридором, влетів і вилетів з вхідної камери. Потім він натрапив на рубку управління, ускочив досередини, луснув за собою дверима, замкнув їх на усі замки, сперся на них спиною і перевів подих.