— Я гадаю, — розмірковував уголос Свєтловидов, — що, вдаривши по пеленгатору в машині командира стрільців, Рессі замкнув якісь контакти. Антилопи, що носили в собі радіокулі, дістали больовий удар і повели за собою стадо. Звісно, це тільки припущення, яке вимагає перевірки... Сам Рессі, мабуть, не відчув подразнення...
— На щастя чи на нещастя для себе, Рессі не має нервів, — сказав професор. — Куля сидить у його товстій шкірі... Проте якщо Олександр Сергійович має рацію, то це небезпечна своїми наслідками історія.
Господар налив гостям чаю.
— Просто не віриться! — порушив мовчання старий академік. — Якась дикість у наші дні — сонні стрільці, радіокулі, нарешті, доктор Круг. Ми будуємо машини ймовірного майбутнього, а стикаємося часом з неймовірним, відсталим світом!
— Такі, як фон Круг, — спокійно й суворо промовив Громов, — знищили дуже багато чого на землі: савану й прерії, гепардів і лінивців, квіти й трави. Знищили, так і не збагнувши всієї цінності для людей цієї спадщини природи. А тепер зазіхають на все інше.
— "Вільне підприємництво", яким так пишаються фон Круг та його компаньйони, й справжнє майбутнє людства несумісні. Фон Круг — людина з минулого, він руйнівник.
— Я вдячний вам, Миколо Миколайовичу, за те, що ви підтвердили мої думки. Останнім часом я так міркував: що чекає на людей, якщо вони поступово знищать природу? Без лісів, трав, тварин — без звичного за мільйони років світу людина просто переродиться...
— Не будемо чекати, поки сфінкс засміється, — жартівливо зробив висновок Немнонов, і його співрозмовники згадали виразний стародавній напис на базальтовій стіні: "Коли людина дізнається, що рухає зорями, сфінкс засміється і життя на землі вичерпається".
Десь у чорноті космосу, над цим будинком, над містом, над Землею кружляли міжпланетні станції, мчали ракети й супутники, але людина ще не знала, що рухає галактиками, які розбігаються в різні боки... Сфінкс — вічний собака фараонів — мовчав...
— Ви попередили Раду охорони тварин? — запитав академік.
— Не тільки попередив, — обізвався Гель Іванович, — а й дістав завдання. Завтра лечу з Електроником в Індію.
— З Електроником? — Свєтловидов від несподіванки підвівся із стільця.
— З вашого дозволу, — іронічно вклонився Громов і від душі розсміявся, побачивши здивування на обличчі колеги. — В цій історії все незбагненно переплелося: діти, звірі, сфінкси, тропіки й ще один старий неуважний професор. Авторитетно можу вам заявити, що досі не навчився розмовляти формулами, як Електроник. Моїм Рессі дивовижно вправно керує саме Електроник. І ще його давній приятель Сироїжкін.
— Це той самий, — втрутився академік, — що видавав себе за Електроника?
— Цілком вірно, тільки все було навпаки... Крім того, я вже розповідав, як Електроник тримає зв'язок з машиною фон Круга й дістає всі звіти сонних стрільців. Як бачите, я буквально ні на один день не можу розлучитися з Електроником.
— Дещо починаю розуміти в цій історії, — кивнув Немнонов. — Ну, а ви, дорогий Гелю Івановичу, ні з того ні з сього й раптом — в Індію?
— Заздрите мандрівникові, так? — хитро запитав Громов. — А я радий: проблеми, що хвилювали мене в молодості, не втратили своєї гостроти й понині. Якщо вже є на світі Рессі, треба подивитися його в дії!.. А коли говорити серйозно, то саме в Індії найзавзятіші сонні стрільці. Міжнародна Рада поділяє мої побоювання: послано експедиції в місця промислу стрільців, посилено охорону заповідників. І найголовніше — хтось має створити теорію, яка не тільки викриє всю брехливість доказів фон Круга, але й позитивно вирішить проблему! Що ви на це скажете, Миколо Миколайовичу?
— Із задоволенням спостерігаю ваш юнацький запал і тому не сумніваюся в успіху. — Академік Немнонов підвівся. — А поки ви не полетіли, нам треба розв'язати чергове рівняння Громова — Немнонова.
І вони стали ходити по кімнаті, розмовляючи один з одним точною мовою математики. В розмові серед інших суворих законів з'являлося й рівняння Громова — Немнонова; воно вимовлялося звичайним тоном, як найпростіші слова, — адже ним давно вже користувалися вчені різних країн. Зараз колеги розробляли нову теорію. Якщо її пощастить довести, світ ще більше відкриється людині.
— Так на чому ми зупинилися минулого разу?
Із цими словами у восьмий "Б" ввійшов математик Таратар, і клас обізвався дружним сміхом: "останній раз" був навесні.
— Від імені вчителів і редколегії стінної газети "Програміст-оптиміст" вітаю з початком нового життя! — мовив жартівливо-серйозно давній друг програмістів Таратар Таратарович, і розпушена щіточка його вусів підкреслювала урочистість моменту, — По ваших обличчях я бачу, що ви вирішили завоювати світ формулами й рівняннями. Похвальний намір!
Нове життя, а для Сироїжкіна — кінець пригодам. Канікули закінчилися, починалися важкі часи, а всі були чомусь радісно збуджені. Всі, крім Сироїжкіна. Навіть загорілий, аж чорний, Макар Гусєв, який випірнув з натовпу й насмішкувато вітав Сергійка: "Це хто — Сир Сирович Сироїжкін чи Електрон Електронович Електроник?" — дістав від нього лише дружній удар по спині.
— Всі на місці. Не бачу тільки Електроиика, — сказав Таратар, оглядаючи клас— Якщо мені не зраджує пам'ять, на останньому уроці саме Електроника було призначено моїм помічником — за видатні успіхи в математиці.
— Він в Індії, — буркнув Сироїжкін, викликавши нестримні веселощі товаришів.
Усміхнувся й Таратар; сіпнувши густими вусами, подумав: "Скільки в дітей веселої енергії!"
— Що тут смішного? — нахмурився Сироїжкін. — Адже я зрозумілою мовою сказав: він в Індії, виконує важливе завдання. — І махнув рукою: хіба все поясниш!
— Добре! — Таратар звичним жестом заспокоїв клас — Поки повернеться мій знаменитий асистент, на цей тиждень помічником призначається... — Він обвів поглядом засмаглі обличчя. — Буде призначено того, хто відзначиться сьогодні!
І немов пробили невидимі склянки. Плавання в невідоме почалося.
— Ми познайомимося з найновішою математикою та її найважливішим розділом — теорією керуючих машин. Це могутня теорія, бо з її ідеями можна сміливо братися за вивчення мозку, давати завдання машинам, самим будувати електронно-біологічні системи...