Реготуни

Страница 2 из 4

Вишня Остап

Тат пояснив Мем і чарівній дівчинці, в чім справа, і всі заснули тихим сном, не вважаючи на те, що колинеколи над лагунами й затоками лунало дзвінкотаємниче:

— Хахахаха!

V

Так і жили Тат, Мем і чарівна дівчинка в рибальському курені над затоками й лагунами Обіточенської коси. Одного чудового ранку…

Треба вам знати, що там усе чудове: і небо, і вода, і лагуни, і затоки, і ранки, і вечори, і сонце, і риба, і юшка.

Отже, хай вас не ірітує те, що часто в нашім романі траплятимуться слова: чудовий, чудова, чудове…

Так от, значить:

Одного чудового ранку, коли на чудовому синьому небі з'явилося чудове золоте сонце, Тат, Мем і чарівна дівчинка сіли на чудового човна і попливли чудовими затоками вздовж чудової Обіточенської коси.

Повітря було чудовоп'янке, вода була чудовопрозора, а бризки з весел, падаючи в чудову воду, нагадували чудовосліпучі діаманти.

Тат орудував веслами, чарівна дівчинка, схилившись із човна, опускала в воду ручку і, заливаючись срібномалиновим сміхом, хлюпалася водичкою, а Мем, вдивляючись примруженими очима у блакитну далечінь, наспівувала чудовим голосом чудової пісеньки з якоїсь чудової італійської опери:

Ти ж мене, я ж тебе підманула, Ти ж мене, я ж тебе підвела, Ти ж мені, я ж тобі, молодому Прочуханки дала…

І в оцей саме момент чарівна дівчинка скрикнула:

— Тат! Мем! Гусятка! Аж двоє!

Справді, ліворуч од човна, в лагуні плавала пара буруватосіруватих пухнатих пташок, дуже подібних на малих гусенят, тільки дзьобики в них були не лопаточкою, а гостренькі.

— Упіймать! — лягла в лівому кутку лагуни Тат'ова резолюція.

Човен миттю завернув у лагуну. Тат, кинувши весла, махонули через борт і, не розрахувавши ні глибини, ні своїх можливостів щодо плавби, зразу ж пішли сокирою на дно.

Виприснувши на сонце, вони тільки встигли вимовити:

— Фррр! Рят!

І знову пішли вглиб.

Удруге вони викинули на поверхню вже тільки праву руку, але здогадлива Мем сунула їм у руку весло, вони вхопилися, вистромили з води голову й підтяглися до човна, видерлися за допомогою Мем у човен і сказали:

— Фррр!

І почали вдавати з себе факіра, що випиває в цирку одинадцять цеберок води, а потім фонтани пускає. Вифонтанившись, Тат промовили:

— Треба обережніше! Утоплена людина навряд чи зможе впіймати оті гусенята! Давай нагонити їх на мілину!

Коли Тат, Мем і чарівна дівчинка і веслами, і колективною кишою (а, кишакиша!) нагнали ті гусенятка на мілину, Тат знову вискочив із човна і почав їх ловити, вистрибуючи з ковбань, як Сірко з дерті.

Нарешті одно гусеня викинуло з себе щось біле й крикнуло:

— Киги!

— Здаюсь! — мовляв. За ним і друге…

Гусенята урочисто, під буряні аплодисменти чарівної дівчинки, було посаджено в човна, і Тат, витираючи піт і тяжко дихаючи, скомандував:

— Підганяй до берега! Полежимо!

Полежали, одсапались і повезли гусята до куреня. З ранкової тоні вже повернулись й рибалки і варили чудову юшку.

— Що воно за пташенята? — запитав Тат у сера Давида. Сер Давид довго дивився на пташенят, довго думав і нарешті пояснив:

— Це не йначе, як якасьто птиця! Я їх тут усіх знаю!

— А що вони їдять?

Сер Давид дивився на пташенят ще довше, ще довше думав і нарешті пояснив:

— Годуються! Я їхні звички всі тут знаю!

Чарівна дівчинка, граючись із пташенятами, взяла бичкарибку за хвостика й дратує ним гусятко. А воно як підстрибне та:

— Хоп!

І проковтнуло бичка.

Так і було виявлено, що саме їдять ці любі, пухнатенькі пташеняточка.

Виявлено заразом і друге, а саме: ці любі, пухнатенькі пташеняточка можуть проковтнути кожне штук по п'ятнадцять бичків на снідання, а, приміром, за годину ще п'ятнадцять і т. д., тоді як Тат'ові досить було десятка бичків, щоб бути не голодному аж до обіду.

А воно знаєте: "Як гукнеш, так і одгукується".

Пташенятка "гукали" неймовірною кількістю бичків, а одгукувались ще більшою кількістю, але вже не бичків.

У всякому разі, доки гусенят було довезено з обіточенської коси до приморського міста, — вони поїли дві величезних банки бичків, а від одгукування на тачанці не було де всім, — і Тат'ові, і Мем, і чарівній дівчинці, і тубільцеві сидіти…

Тубілець, цьвохкаючи батогом, скептично кидав:

— Ну, пташки!? З парою телиць було б легше! І не поздихають!

Усі мовчали, знаючи, що не кому іншому, а тубільцеві доведеться мити тачанку.

— І куди ви їх везете? — суворо запитував тубілець.

— В Зоопарк! Дуже дорогі й дуже рідкісні пташки!

— Видатьвидать! — рипів тубілець. — Рідкостні! Ріденьким тачанку зничтожили!

А чудове сонце привітно світить, а чудове море в березі хлюпочеться і співає пісні колискової… Дрімається.

VI

Тат, Мем і чарівна дівчинка повернулись з гідроорнітологічної подорожі, що так щасливо закінчилася надбанням двох невідомого гатунку пташок, які в родинному оточенні звалися гусятками.

Гусятка призвичаїлися, були дуже милі, сильно дуже кигикали, якщо Тат запізнювався з моря з бичками, а Тат тільки те й робив, що сидів з вудкою на морі, тягав бички й носив для милих гусяток, у яких апетит збільшувався разом із їхнім зростом у геометричній прогресії.

У хлів, де жили милі гусятка, можна було ввійти тільки в противогазі, бо чудесні пташки пахкотіли і не резедою, і не жасміном, і не фіялкою, — а якимись такими пахощами слонячого кладовища в Індії, помноженими на запахи буряного смерчу, що промчався по полях зрошення якогось величезного міста.

Герць пташиних пахощів із запахом білої акації кінчився ганебним і поспішним відступом акації аж за чотири квартали, — а в котеджі Тат'а, Мем, чарівної дівчинки й місцевих пожильців пташина еманація панувала безроздільно й міцно.

— Що робити? — гвіздком сиділо в Тат'овій голові, бо все населення, що оточувало його котедж, не говорило, а сичало.

Тат ударив телеграму в столицю професоровіорнітологові А., відомому вченому, що завідував науковою частиною зоологічного саду:

— "Упіймав двох невідомих птахів Обіточеській косі тчк Що робити тчк Задихаємось тчк".

Через три дні надійшла відповідь:

— "Всяку ціну збережи зпт привези столичний зоосад тчк Зарані імені наукової частини Зоосаду сердечно дякую тчк Вважай задихаєтесь користь орнітології тчк Професорорнітолог А".